реферат скачать
 

Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств

Інвестиційно-інноваційна діяльність спільних підприємств

Вступ.

1. Передумови спільного підприємництва в Україні.

1.1.Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у

інвестиційно-інноваційній сфері.

1.2.Вибір інвестиційно-інноваційної стратегії діяльності спільних

підприємств.

Висновки

2. Економічна оцінка та управління результативтістю спільної

підприємницької діяльності.

2.1.Шляхи досягнення економічної ефективності інвестиційно-інноваційної

діяльності при функціонуванні СП (на прикладі ЗАТ “У-Пейдж).

2.2.Аналіз ризиків інвестиційно-інноваційних процесів.

2.3.Досягнення конкурентностійких позицій на ринку при впровадженні

інноваційної продукції

Висновки

Заключення

Література

Додатки

Вступ.

На сучасному етапі розвитку наша країна внаслідок трансформаційних

процесів у минулому переживає період нестабільності та встановлення ( вже

протягом двох десятиліть ) економічної, правової та соціальних структур.

Будь які зміни подібного характеру не проходять без значних затрат

ресурсів, а зміни в масштабі цілої країни потребують залучення капіталів

колосального масштабу. Нажаль, наша економіка не може забезпечити достатній

рівень інвестування. Внутрішні інвестиції гальмуються нерозвинутістю

вітчизняного фондового ринку, а також станом банківської системи України. В

результаті цього, питання залучення інвестиційних ресурсів з-за кордону є

досить актуальною вже протягом довготривалого періоду часу. Незважаючи на

це, ситуація з зовнішніми капіталовкладеннями теж складається не кращим

чином – внаслідок не найсприятливішого інвестиційного клімату та

нестабільністю законодавства. Хоча спостерігаєть тенденція до збільшення

об’ємів зовнішніх інвестиційних потоків, все одно країна відчуває їх

нестачу.

Зараз ситуація, з точки зору експертів, повертається на краще. Україна

вступила в наступний (після періоду з 1992 по 1994 р.р.) інвестиційний

період. Підставою для такого розподілу стала вже усталена думка про те, що

до 1994 року макроекономічні вимоги просто не відповідали вимогам

здійснення інвестиційної діяльності як такої. Інфляція (28,9 – 47,1 % за

місяць ), мляві приватизаційні процеси, “зародковий стан” фондового ринку,

завдяки якому в ринковій економіці відбувається залучення капіталів і

перерозподіл інвестиційних потоків, все це сприяло тому, що рівень прямих

іноземних інвестицій у 1992-1993 роках був близько 219,4 млн. доларів США.

Вже у 1994 році їх рівень зріс до 264,1 млн., в 1995р. – 413,4 млн., в 1996

– 526,3 млн., в 1997 – 759, 2 млн., а протягом 1998 року їх рівень зріс до

позначки у 922,4 млн..

Як бачимо, об’єм припливу іноземних капіталів значно зріс, проте ніхто

не каже про те, що сучасний рівень інвестування є достатнім.

Це відбувається внаслідок того, що дані інвестиційні ресурси

використовуються не найефективнішим способом. Досягти ефективності можна

за допомогою проведення процесу інвестування у вже сформовані організаційно-

економічні структури.

Таки варіант розв’язку проблеми може запропонувати міжнародне спільне

підприємництво. А саме одна з його складових – спільні підприємства.

2. Передумови спільного підприємництва в Україні.

На сучасному етапі розвитку з усіх видів спільного підприємництва

основним джерелом надходження іноземних інвестицій в нашій країні

виступають спільні підприємства. Створення сприятливого інвестиційного

клімату в державі, галузі, регіоні або в окремій фірмі зв'язане з чітким

регулюванням інвестиційної діяльності.

Залучення в широких масштабах іноземних інвестицій в українську

економіку переслідує довготривалі стратегічні цілі створення

цивілізованого, соціально орієнтованого суспільства, що характеризується

високою якістю життя населення, в основі якого лежить економіка, що

передбачає не тільки спільне ефективне функціонування різних форм

власності, але і інтернаціоналізацію ринку товарів, робочої сили і

капіталу.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є інвестори, замовники, виконавці

робіт, користувачі об'єктів інвестиційної діяльності, а так само

постачальники, юридичні особи ( банківські, страхові і посередницькі

організації, інвестиційні біржі) і інші учасники інвестиційного процесу.

Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є основні фонди, що

модернізуються, що створюються і оборотні кошти у всіх галузях і сферах

народного господарства, цінні папери, цільові грошові внески, науково-

технічна продукція, інші об'єкти власності, а так само майнові права і

права на інтелектуальну власність. Забороняється інвестування в об'єкти,

створення і використання яких не відповідає вимогам екологічних, санітарно-

гігієнічних і інших норм, встановлених законодавством, діючим на території

України [ №18, с.12 ].

Підвищення інвестиційної активності нині має стати ключовою проблемою

інвестиційної політики як окремої фірми так і держави вцілому. Таке

підвищення потребує створення певних передумов: зниження рівня (темпів)

інфляції;

стабілізації національної валюти; вдосконалення системи оподаткування;

збільшення заощаджень населення; стабільності протягом тривалого часу

основних законодавчо-нормативних актів, що регулюють різні аспекти

інвестиційної діяльності.

Держава повинна активно здійснювати заходи щодо стимулювання приватних

інвестицій, включаючи спеціально створювані інвестиційно-фінансові

інституції.

Активна інвестиційна діяльність завжди е важливою ознакою динамічного

розвитку підприємництва і позитивно впливає на зростання його соціально-

економічної ефективності. Зараз правова система України складається з низки

законів та інших нормативних актів, котрі мають регулювати весь комплекс

питань інвестиційної діяльності фірм. З них варто назвати закони “Про

інвестиційну діяльність”, “Про державну програму заохочення іноземних

інвестицій в Україні”, “Про цінні папери і фондову біржу”, Декрет Кабінету

Міністрів України “Про режим іноземного інвестування”.

Існуюча законодавча система нашої країни визначає статус фірм

(інвесторів) - суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення

про вкладання власних і позичкових майнових та інтелектуальних цінностей в

об'єкти інвестування. Усі фірми незалежно від форми власності та

господарювання мають певні права на отримання прибутку.

Одним з пунктів з метою стимулювання розвитку спільного інвестування у

законі України “Про інвестиційну діяльність” є дозвіл здійснювати

інвестиційну діяльність у формі спільного інвестування коштів і цінностей

громадянами і юридичними особами України та іноземних держав. Підприємством

з іноземними інвестиціями вважається таке, у статутному фонді якого не

менше 10 % вкладень припадає на долю іноземного інвестора [ № 24, с.35 ].

За характером участі в інвестуванні всі інвестиції поділяються на прямі

і непрямі, причому прямі інвестиції - це вкладення капіталу в певні

об'єкти інвестором самостійно (без допомоги фінансових посередників),

непрямі - відповідно, інвестування за допомогою покупки цінних паперів та

інших видів інвестування, що потребують допомоги посередників.

За формою власності інвестиційних ресурсів звичайно розрізняють

приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції —

вкладення коштів, здійснюване громадянами, а також фірмами недержавних форм

власності. Іноземні інвестиції— це всі види цінностей, що вкладаються

іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності.

Іноземні інвестиції можуть надходити у слідуючих формах:

- іноземна валюта, що визнається конвертованою НБУ;

- валюта України при реінвестиціях в об’єкт первинного інвестування чи

в будь-які інші об’єкти інвестування відповідно до чинного законодавства

України;

- будь-яке рухоме та нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

- акції, облігації, інші види цінних паперів, а також корпоративні

права;

- будь-які права інтелектуальної власності, вартість яких у

конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країн-інвесторів та

експертною оцінкою в Україні;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи право на

використання надр і природних ресурсів.

Зрозуміло, що не усі вищеназвані форми інвестицій мають широке

застосування. практика свідчить, що найбльш прийнятними і поширеними у

сучасних умовах є вільноконвертована валюта і рухоме та нерухоме майно.

Іноземними інвесторами закон “Про режим іноземного інвестування”

визнаються:

- юридичні особи, що створені по законодавству іншому, ніж

законодавство України;

- фізичні особи, що не мають постійного місця проживання на території

України;

- іноземні держави, міжнародні державні та недержавні організації; -

інші іноземні суб’єкти господарської діяльності, які визнаються діючим

законодавством України.

Інвесторам надано право володіти, користуватись і розпоряджатися

об'єктами і результатами інвестування, включаючи реінвестиції і торгові

операції на території України.

Поряд з правами фірм-інвесторів чинне законодавство передбачає певні

їхні обов'язки. Зокрема, інвестор повинен: подавати до фінансових органів

декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій; отримати

необхідний дозвіл державних органів і спеціальних служб на капітальне

будівництво; мати висновки (результати) обов'язкової експертизи

інвестиційних проектів стосовно дотримання технологічних, санітарно-

гігієнічних, радіаційних, екологічних і архітектурних вимог; придбати

ліцензію на виконання спеціальних видів робіт.

Окрім того, суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: дотримувати

державних норм і стандартів; подавати своєчасно відповідним органам

бухгалтерську і статистичну звітність; не допускати недобросовісної

конкуренції; виконувати вимоги антимонопольного регулювання.

Прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну

діяльність, належить до найважливіших умов інвестиційної політики.

Законодавчі акти цієї політики регулюють інвестиційну діяльність суб'єктів

підприємництва в різних організаційно-економічних формах :

1. Регулювання об 'єктів і сфер інвестування визначає загальні вимоги

до їх вибору і формує найбільш пріоритетні напрямки вкладання капіталу.

. Ніхто не може обмежувати права інвесторів щодо вибору об'єктів

інвестування за винятком випадків, передбачених законодавством (об'єкти,

створення і використання яких не відповідає санітарно-гігієнічним,

екологічним та іншим нормам).

Відповідно до державної програми залучення іноземного капіталу

пріоритетними сферами інвестування визнані підприємства агропромислового,

лісопромислового, паливно-енергетичного і металургійного комплексів;

машинобудування, легкої, медичної промисловості.

2. Податкове регулювання інвестиційної діяльності забезпечує

спрямування інвестицій у пріоритетні сфери економіки встановленням

відповідних податкових ставок і пільг. Зокрема основна ставка податку на

прибуток різних підприємств і організацій коливається у значному діапазоні

і завдяки цьому є дійовим регулятором потоку інвестицій в окремі сфери

діяльності. Для фірм з іноземними інвестиціями встановлені додаткові пільги

щодо оподаткування збіль шенням п'ятирічного періоду звільнення від податку

на прибуток залежно від розміру іноземної інвестиції: на один рік для

інвестицій від 500 тисяч до 5 мільйонів; на три роки — від 5 до 50

мільйонів; на п'ять років — понад 50 мільйонів доларів США.

3. Регулювання інвестиційної діяльності здійсненням відповідної

амортизаційної політики вже практично започатковано. Стосовно окремих

галузей економіки, елементів основних фондів і видів устаткування дозволено

користуватися нормами прискореної амортизації. Оскільки амортизаційні

відрахування з вартості основних фондів і нематеріальних активів

відносяться на собівартість продукції, то використання норм прискореної

амортизації дозволяє, з одного боку, зменшити базу оподаткування отриманого

прибутку, а з іншого — у більшому обсязі формувати кошти амортизаційного

фонду підприємства, які потім можуть бути спрямовані на нове інвестування.

4. Регулювання участі інвесторів у приватизації здійснюється згідно з

чинним законодавством України (“Про приватизацію майна державних

підприємств”, “Про приватизаційні папери”), яке гарантує іноземним

інвесторам право брати участь у приватизації окремих підприємств і об'єктів

незавершеного будівництва, стати акціонером. Приваблюватиме і надання права

власності на земельну ділянку, де розміщено об'єкт інвестування з іноземним

капіталом і статусом юридичної особи України.

Нажаль, практичні дані свідчать про повільні кроки залучення іноземних

інвестицій у приватизаційні процеси. Протягом 1998 року іноземні

капіталовкладення залучалися лише в 7 випадках. ( , с.37).

При цьому доцільно наголосити, що прискорення приватизації дозволяє

істотно активізувати інвестиційну діяльність. Як показує досвід, чим більше

країна просунулась шляхом приватизації, тим охочіше іноземні інвестори

вкладають капітал у різні інвестиційні проекти.

5. Регулювання фінансових інвестицій на відміну від реальних має певні

особливості. Правову основу цього регулювання становлять закони України

“Про цінні папери та фондову біржу”, “Про господарські товариства”. Указ

Президента “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”. Ці та інші

нормативні акти визначають положення відносно монопольної ситуації в

країні: компанії не мають права придбати понад 5 % цінних паперів одного

емітента; інвестувати понад 10 % власних цінних паперів (за винятком

облігацій внутрішньої державної позики, скарбничих зобов'язань та інших

цінних паперів, отримання доходів від ютрих гарантує уряд України); тримати

в цінних паперах менше 70 % активів; купувати інвестиційні сертифікати

інших подібних фондів і компаній, що є фінансовими посередниками.

6. Експертиза інвестиційних проектівє обов'язковою в Україні для

об'єктів, що реалізуються за рахунок бюджетних і позабюджетних коштів. До

того ж, в основах грошово-кредитної політики НБУ та уряду чітко вказано, що

крім конкурсної основи відбору інвестиційних проектів, 50% необхідних

коштів отримувачі бюджетних коштів повинні отримувати з позабюджетних

джерел [ №36, с.21 ]..

Інвестиції за рахунок інших джерел підлягають державній експертизі щодо

дотримання екологічних та санітарно-гігієнічних вимог. Особливі вимоги

ставляться до експертизи іноземних інвестицій. Такі інвестиційні проекти

повинні:

а) забезпечувати впровадження ресурсозберігаючих і екологічно

безпечних технологій;

б) сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах;

в) орієнтувати на зниження енерговитрат і раціональне

використання сировинної бази України;

г) бути конкурентоспроможними на міжнародному ринку.

Експертизу таких проектів здійснює Агентство міжнародного

співробітництва та інвестицій (АМСІ), спираючись на висновки створюваної

цією самою організацією незалежної експертної комісії.

7. Регулювання умов здійснення інвестицій за межі держави покладено на

Національний банк України. Відповідно до чинних нормативних актів існують

певні правила (умови) надання індивідуальних ліцензій на здійснення

резидентами інвестицій за кордоном. Зокрема:

1) резиденти (постійно функціонуючі представники) можуть здійснювати

підприємницьку діяльність, створивши за кордоном фірми (філії), що

повністю належать вітчизняним інвесторам; придбавши нерухоме та рухоме

майно, цінні папери тощо;

2) інвестиції за кордоном здійснюються резидентами виключно за рахунок

власних коштів; використання для цього позичкових коштів заборонено;

3) усі види грошових інвестицій за кордон мають здійснюватися лише у

безготівковій формі і тільки через кореспондентські рахунки вповноважених

банків у банках країн інвестування;

4) усі надходження в іноземній валюті (прибуток, дивіденди) від

інвестиційної діяльності за кордоном мають бути зараховані на валютні

рахунки резидентів

8. Забезпечення захисту інвестицій здійснюється державними органами

управління економікою України у різних формах. Передовсім держава гарантує

такий захист усім інвесторам (інституціональ-ним та індивідуальним).

Останні мають однаковий правовий режим інвестиційної діяльності.

Законодавство передбачає умови і порядок вивезення вкладених цінностей і

результатів інвестування (прибутку). Приватні інвестиції не можуть бути

безкоштовно націоналізовані чи реквізовані. У передбачених чинним

законодавством випадках це може зробити держава з відшкодуванням у повному

обсязі всіх збитків, зв'язаних з припиненням інвестиційної діяльності,

включаючи втрачений зиск і моральні втрати.

2.1. Вплив спільного підприємництва на активізацію діяльності у

інвестиційно-інноваційній сфері.

Перехід України до ринкової економіки зумовлює необхідність створення

механізму, який би стимулював науково-рехнічну діяльність та допомагав би

впроваджувати в життя принципи інноваційної політики. До таких принципів

слід віднести:

- по-перше, орієнтацію на довгострокові та середньострокові цикли

інноваційних процесів;

- по-друге, орієнтація на високотехнологічні виробництва;

- по-третє, орієнтація на впровадження інноваційних процесів на

підприємствах та доведення їх до кінцевого результату ( із споживанням в

нашій країні ) ( , с.45).

Лише мізерна частка підприємств має можливість провадити нові розробки

та оновлювати виробничі потужності. Це пояснюється обмеженістю

інвестиційних коштів. Інноваційний процес в розвинутих країнах - це те, що

поєднує науку, техніку, економіку, підприємництво, управління, охоплює весь

комплекс відносин виробництва, обміну, споживання. З усіх інновацій лише

10% закінчується успіхом.

Ефективність проведення інноваційно-інвестиційних процесів на

макрорівні залежить від умов макросередовища, а точніше, від інвестиційно-

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.