реферат скачать
 

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАІНИ

Технічний коледж

Реферат з фізкультури

на тему:

Параолімпіади. Розвиток параолімпійського руху в Україні.

Виконав:

учень групи 22

Плетьонка Антон

Рівне – 2004

Історія параолімпіади

Поява видів спорту в який можуть брати участь інваліди зв'язують з

ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової

війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері

він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні

стереотипи стосовно людей з фізичними недоліками, Людвіг Гутман

стверджував: "Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося".

Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації

військовослужбовців із травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне

спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були

військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-

Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрілянини з луку для

спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом

відкриттям Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи,

на яких далі розвивається спорт людей з фізичними недоліками. "Ціль Сток-

Мандевильських Ігор, - писав Гутман, - об'єднати паралізованих чоловіків і

жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай

спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих". Символічно, що під

час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі

ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації,

що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Становлення

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з

фізичними недоліками створює передумови для успішної життєдіяльності,

відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя,

незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів

після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання

інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових

атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру,

що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше

одержали назву "Параолімпійські".

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників,

розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів

зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри

відтоді проводяться регулярно - кожні 4 роки, фактично термін їхнього

проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

У 1988 році на міжнародних іграх у Сеулі (Південна Корея) спортсмени-

інваліди одержали право доступу до спортивних споруд міста-організатора.

Саме з цього часу ігри одержали статус "Параолімпійських". Графічним

символом світового параолімпійського руху стали червона, синя і зелена

півсфери, що символізують розум, тіло, непокірливий дух.

До 2000 року Параолімпійські Ігри проводилися 6 разів у тих же самих

містах, і тричі в тих же самих країнах, що й Олімпійські Ігри. У 1982 році

з'явився орган, що сприяв поширенню Параолімпійських Ігор, - Міжнародний

Координаційний Комітет Всесвітньої Організації спорту інвалідів. Через

десять років, у 1992 році, його правонаступником став Міжнародний

Параолімпійський Комітет (МПК).

Історія параолімпійського руху (від Рима до Солт-Лейк-Сіті)

Розвиток спорту інвалідів має більш ніж столітню історію. Ще в XVIII і

XIX ст. установлено, що рухова активність є одним з основних факторів

реабілітації інвалідів.

Перші спроби прилучення інвалідів до спорту були початі в XIX ст.,

коли, у 1888 р., у Берліні формувався перший спортивний клуб для глухих.

Уперше “Олімпійські ігри для глухих” проведені в Парижі 10-17 серпня 1924

р. У них брали участь спортсмени - представники офіційних національних

федерацій Бельгії, Великобританії, Голландії, Польщі, Франції і

Чехословаччини. На Ігри прибули спортсмени з Італії, Румунії й Угорщині, у

яких таких федерацій не було. Програма Ігор включала змагання з легкої

атлетики, велоспорту, футболу, стрілянини і плавання.

Міжнародний спортивний комітет глухих (МСКГ) утворений 16 серпня 1924

р. У нього увійшли федерації, що поєднують спортсменів з порушенням слуху.

На першому конгресі МСКГ, що відбувся в Брюсселеві 31 жовтня 1926 р.,

прийнятий Статут цієї організації. Однак, починаючи з 1924 р., МСКГ кожні

чотири роки проводить літні Всесвітні ігри глухих. До початку другої

світової війни в нього вступають Німеччина, Швейцарія, Данія, Норвегія,

Фінляндія, Швеція, Австрія, США, Японія і Болгарія. У 1949 р. до них

приєдналися Іспанія і Югославія. Організуються і проводяться Міжнародні

зимові Ігри глухих.

Програма змагань для спортсменів з порушенням слуху і правила їх

проведення ідентичні звичайними. Особливість полягає в тому, що дії

арбітрів повинні бути обов'язково видимими. Для цього, наприклад, у

стартових сигналах використовуються вогні. Позитивним фактором, що спрощує

організацію змагань, є використання спортсменами міжнародної

дактилологічної системи, що дозволяє їм без перекладачів вільно

спілкуватися один з одним.

Інваліди з ушкодженнями опорно-рухового апарату стали активно

прилучатися до занять спортом тільки після другої світової війни. У 1944 р.

у Центрі реабілітації хворих зі спинномозковими травмами в Сток-Мандевилі

була розроблена спортивна програма як обов'язкова частина комплексного

лікування. Її творець, професор Людвіг Гутман, згодом став директором Сток-

Мандевильского центру і президентом Британської міжнародної організації

лікування інвалідів з ушкодженнями опорно-рухового апарату.

В наступні роки збільшилася не тільки чисельність учасників, але і

кількість видів спорту. Ідея проведення змагань інвалідів була підтримана

міжнародною громадськістю. Ігри стали щорічним міжнародним спортивним

святом, і, починаючи з 1952 р., спортсмени-інваліди з Нідерландів, ФРН,

Швеції, Норвегії регулярно приймали в них участь. Відсутність необхідного

керуючого органу, який би координував і визначав напрямки розвитку змагань

інвалідів, привело до створення Міжнародної Сток-Мандевильської федерації,

що установила тісні взаємини з Міжнародним олімпійським комітетом (МОК).

Під час проведення Олімпійських ігор у Мельбурні в 1956 р. МОК нагородив

Міжнародну Сток-Мандевильську федерацію спеціальним кубком за втілення в

життя олімпійських ідеалів гуманізму. Поступово світ переконувався в тому,

що спорт не є прерогативою здорових людей. Інваліди навіть з такими

серйозними травмами, як ушкодження хребта при бажанні можуть брати участь у

змаганнях.

У Сток-Мандевилі на кошти інвалідів, пенсіонерів і благодійних

пожертвувань був побудований стадіон для спортсменів-інвалідів, а в 1960 р.

у міжнародних іграх параплегіків, що вперше проводилися в столиці Італії

Римі, взяли участь 400 спортсменів з 23 країн.

Л.Гутманом у 1959 р. розроблений і опублікований у “Книзі Сток-

Мандевильських ігор для паралізованих” регламент проведення змагань по

видах спорту. У 1989 р. відбулися перші міжнародні спортивні змагання людей

з пересадженим серцем, а в 1990 р. у Каракасі (Венесуела) спортсмени з

чужим серцем перебороли марафонську дистанцію.

Крім Параолімпійських ігор проводяться і Спеціальні Олімпійські ігри

для розумово відсталих людей. “Спешиал Олімпікс” – громадська організація,

у якій відсутні гонорари і не продаються квитки на змагання, а її

фінансування здійснюється за рахунок добровільних внесків і пожертвувань. У

змаганнях виявляються лише індивідуальні можливості спортсменів,

регламентуються тільки особисті досягнення, а медалі окремих країн не

підраховуються. “Спешиал Олімпікс” відкрита для спортсменів практично будь-

якого віку (від 8 і до 80 років) незалежно від їхніх фізичних можливостей.

Змагання з Програми рухової активності проводяться на всіх рівнях, зокрема

Спеціальні олімпійські ігри для дітей і дорослих, страждаючих розумовою

відсталістю (олігофренів). Кожен учасник у “Спешиал Олімпікс” має шанс

перемогти, оскільки змагання проходять у групах спортсменів із практично

однаковими можливостями.

“Спешиал Олімпікс” офіційно визнана МОК у лютому 1988 р. на XV зимових

Олімпійських іграх у Калгарі. Президент МОК Х.А.Самаранч визнав “Спешиал

Олімпікс” в офіційному порядку, і вона одержала дозвіл на використання

найменування “Олімпіада”.

Всесвітні Ігри інвалідів, фактично I Параолімпійські ігри, відбулися в

Римі (Італія) у 1960 р. майже відразу по закінченні Ігор XVII Олімпіади.

Однак поняття “параолімпійський спорт” ввійшло в спортивну практику тільки

з 1964 р. У терміні “Параолімпіада” використовується латинське значення

префіксу “раrа” – “приєднавшийся”. Таким чином, термін “параолімпійські”

означає, що ігри інвалідів приєднуються до Олімпійських, організуються і

проводяться разом з ними. Проте, з 1968 по 1994 р. Параолімпійські ігри по

різних причинах проводилися поза місцями проведення Ігор Олімпіад.

Перші Параолімпійські ігри відбулися в столиці Італії Римі в 1960 р.

Церемонія відкриття Ігор пройшла 18 вересня на стадіоні “Акваацетоса”, де

були присутні п'ять тисяч глядачів. У змаганнях взяли участь 400

спортсменів з 23 країн. Делегація спортсменів Італії була самої численною.

Програма римських Ігор уключала вісім видів спорту, серед яких були

легка атлетика, плавання, фехтування, баскетбол, стрілянина з луку,

настільний теніс і т.д. Медалі розігрувалися в 57 дисциплінах. У змаганнях

брали участь спортсмени з ушкодженням спинного мозку.

На цих Іграх видатні результати показали Ф.Россі з Італії (фехтування),

Д.Томсон з Великобританії (легка атлетика) і ін. Перше місце на Іграх у

неофіційному командному заліку зайняла Італія, друге і третє місця поділили

Великобританія і США. Підводячи підсумки, Л.Гутман визначив “значення

римських Ігор як нової моделі інтеграції паралізованих у суспільство”.

В II Параолімпійських іграх (Токіо, Японія, 1964 р.) взяли участь 390

спортсменів з 22 країн. Команди Великобританії (70 чіл.) і США (66 чіл.)

були представлені найбільшою кількістю атлетів. У програму Ігор були

включені нові види спорту, зокрема, їзда на колясках, важка атлетика і

метання диска. Розіграні 144 медалі. По кількості завойованих медалей

явними лідерами в неофіційному загальнокомандному заліку виявилися

спортсмени США. На друге і третє місця вийшли команди Великобританії й

Італії.

Істотною подією Ігор стало перейменування їх у “параолімпійські”. На

змаганнях уперше використовувалася параолімпійська атрибутика (прапор, гімн

і символ), а після їхнього закінчення багато спортсменів-інвалідів Японії

були працевлаштовані.

У III Параолімпійських іграх (Тель-Авів, Ізраїль, 1968 р.) брали участь

750 атлетів з 29 країн. У порівнянні зі змаганнями в Токіо програма Ігор

істотно розширилася. У проведенні змагань по деяких видах спорту,

наприклад, по баскетболу, плаванню і легкій атлетиці введені класифікаційні

зміни.

Героєм Ігор в Ізраїлі став Р.Марсон з Італії. Вигравши дві золоті

медалі в легкій атлетиці в Токіо (1964 р.), спортсмен активно займався

плаванням і фехтуванням. На Іграх у Тель-Авіві Р.Марсон у трьох видах

спорту завоював 9 золотих медалей. Спортсменка Л.Дод з Австралії протягом

одного дня установила три світових рекорди в плаванні. Е.Оуен зі США в

декількох видах спорту завоював 7 медалей різного достоїнства.

За підсумками Параолімпійських ігор 1968 р. турнірну таблицю в

неофіційному командному заліку очолили США. Другими були параолімпійці

Великобританії, третіми – Ізраїлю.

У IV Параолімпійських іграх (Хайдельберг, Німеччина, 1972 р.) брали

участь 1000 спортсменів з 44 країн. Самі численні делегації представлені

Німеччиною, Великобританією і Францією.

У програму змагань уведені нові види спорту і дисципліни для

спортсменів різних груп недієздатності: голбол, біг на 100 м для

спортсменів з порушенням зору і т.д. Під час Ігор установлено кілька

світових рекордів, зокрема, у плаванні, де уперше використовувалися

спеціальні технічні засоби. Найбільшу кількість медалей завоювали

американські і німецькі спортсмени. З великим відставанням від лідерів

третє неофіційне загальнокомандне місце зайняли спортсмени Південно-

Африканської Республіки (ПАР).

Після проведення Параолімпійських ігор 1972 р., за пропозицією

технічного комітету, фахівці працювали над удосконалюванням правил змагань.

Під час Параолімпійських ігор у Хайдельберзі реалізована різнобічна

культурна програма, наприклад, знайшла практичне застосування ідея

“Наметове пиво” для всіх учасників, а установлений великий курінь у

реабілітаційному центрі став місцем вечірніх розваг.

У V Параолімпійських іграх (Торонто, Канада, 1976 р.) брали участь 1600

спортсменів (з них 253 жінки) з 42 країн. У знак протесту проти участі в

них спортсменів ПАР на Ігри не приїхали представники деяких країн. Вперше в

параолімпійських змаганнях брали участь 261 спортсмен з ампутованими

кінцівками і 167 атлетів з порушенням зору.

На Параолімпійських іграх у Торонто вперше здійснена телетрансляція

змагань спортсменів-інвалідів більш ніж для 600-тисячної аудиторії кожної

області Онтаріо. Істотно розширилася програма змагань – їзда на колясках на

200, 400, 800 і 1500 м.

По кількості медалей у неофіційному загальнокомандному заліку

спортсмени США з великим відривом від інших країн завоювали перше

загальнокомандне місце. Друге і третє місця зайняли команди Нідерландів і

Ізраїлю.

Церемонія відкриття VI Параолімпійських ігор (Анхем, Нідерланди, 1980

р.) відбулася на стадіоні “Папендаль” у присутності 12 тис. глядачів. У

змаганнях брали участь 2500 спортсменів з 42 країн. Розширена класифікація

спортсменів-інвалідів дозволила розіграти більш 3 тис. медалей.

Вперше в програму Параолімпійських ігор включений сидячий волейбол, а

також змагання для чотирьох груп інвалідності спортсменів. Голбол для

спортсменів з порушенням зору став параолімпійським видом спорту. На Іграх

сформований Міжнародний координаційний комітет. Перше, друге і третє місця

в неофіційному загальнокомандному заліку зайняли, відповідно, команди США,

Німеччини і Канади.

Параолімпійські ігри 1984 р. проходили в Америці і Європі: 1780

спортсменів з 41 країни брали участь у змаганнях у Нью-Йорку і 2300

представників з 45 країн – у Сток-Мандевилі. На Іграх розіграно 900

медалей. Фінансування здійснювалося з державних і приватних джерел. Істотна

частина дотацій представлена через інформаційне агентство урядом США.

Основними представниками засобів масової інформації були компанії Бі-Бі-Сі,

голландське, німецьке і шведське телебачення.

За проведенням змагань по 13 видам спорту в Нью-Йорку спостерігали

більш 80 тис. глядачів. Представники кожної групи інвалідності показали на

Іграх значні результати. У підсумку команда США завоювала 276 медалей,

посіла в неофіційному загальнокомандному заліку перше місце, а спортсмени

Великобританії з 240 медалями – друге місце.

У Сток-Мандевилі змагання проводилися по 10 видам спорту. Установлено

велику кількість світових і параолімпійських рекордів, особливо в легкій

атлетиці. Параолімпійські ігри в Сток-Мандевилі, незважаючи на короткий

термін (4 місяці) їхньої підготовки, мали значний успіх. Організатори

змагань погодилися з необхідністю участі в Параолімпійських іграх

спортсменів усіх чотирьох груп інвалідності.

На VIII Параолімпійські ігри (Сеул, Південна Корея, 1988 р.) прибула

рекордна кількість спортсменів – 3053 представника з 61 країни.

Спортсменів, тренерів і технічний персонал розмістили в спеціально

обладнаному селі, що включала 10 житлових будинків з 1316 квартирами.

Президент Міжнародного координаційного комітету Джеймс Броман запропонував

на Іграх новий параолімпійський прапор.

Програма включала 16 видів спорту. Як демонстраційний вид спорту

представлений теніс на колясках. У Сеулі окремі спортсмени виграли по

кілька медалей у різних видах спорту. Перше місце в неофіційному

загальнокомандному заліку зайняла команда США (268 медалей), друге –

Німеччина (189 медалей), третє – Великобританія (179 медалей).

Церемонія відкриття IX Параолімпійських ігор (Барселона, Іспанія, 1992

р.) проходила 3 вересня на олімпійському стадіоні. На ній були присутні 65

тис. глядачів; 90 делегацій брали участь в урочистому параді.

В олімпійському селі розмістилося близько 3 тис. спортсменів і тисячі

тренерів, офіційних осіб і менеджерів. Для спортсменів були організовані

всі необхідні види медичного обслуговування.

Протягом 12 днів спортсмени змагалися в 15 видах спорту. Під час Ігор

близько 1,5 млн. глядачів відвідали різні змагання. В Іграх брали участь

3020 спортсменів, приблизно 50% від загальної кількості спортсменів

змагалися в плаванні і легкій атлетиці. Установлено 279 світових рекордів і

розіграна 431 золота медаль. Після Параолімпійських ігор у Барселоні для

спортсменів з вадами розумового розвитку були проведені змагання в Мадриді.

На Х Ігри (Атланта, США, 1996 р.) прибули 3195 спортсменів (2415

чоловіків і 780 жінок) і 1717 представників делегацій з 103 країн. З 16 по

25 серпня змагання проводилися по 20 видам спорту, з яких 3 – у якості

демонстраційних. Уперше 56 спортсменів з порушенням розумових здібностей

брали участь у змаганнях з легкої атлетики і плавання.

Ігри пройшли на високому організаційному рівні. Змагання відвідали

близько 400 000 глядачів. На відкритті і закритті Ігор були присутні

приблизно по 60 тис. глядачів. Змагання висвітлювали в засобах масової

інформації 2088 акредитованих журналістів, з них: 721 – у газетах і

журналах, 806 – на радіо і телебаченні, 114 – у фотоматеріалах.

На третьому Параолімпійському конгресі, що проводився за чотири дні до

початку Ігор, розглядалися політичні й економічні проблеми. Обговорювалися

питання, пов'язані з цивільними правами спортсменів-інвалідів у

суспільстві, і інші проблеми інвалідного спортивного руху.

В Атланті була представлена широка культурна програма, що наочно

показала тісний зв'язок між параолімпійським спортом і мистецтвом:

демонструвалися роботи інвалідів.

Церемонія відкриття XI Параолімпійських ігор (Сідней, Австралія, 2000

р.) відбулася в олімпійському парку. У барвистому шоу брали участь зірки

австралійської естради і відомих спортсменів. Програма змагань уключала 18

видів спорту, у тому числі 14 олімпійських. Унікальними для Ігор стали:

боччі, голбол, пауерліфтинг і регбі.

У Параолімпійських іграх 2000 р. брали участь 3843 спортсмена з 127

країн, 2000 офіційних осіб, 1300 представників масової інформації, 1000

технічних працівників, 2500 гостей з Міжнародного і національного комітетів

і 10 тис. волонтерів.

Бюджет сіднейських Параолімпійських ігор склав приблизно 135 млн.

австралійських доларів. Федеральний уряд і мерія штату Нового Південного

Уельсу асигнували на проведення Ігор по 25 млн. австралійських доларів.

Більш 80 млн. австралійських доларів надійшли від спонсорів, продажу

квитків, продукції і добровільного фонду.

Перші зимові Параолімпійські ігри відбулися в 1976 р. в Орнсколдсвіці

(Швеція). Змагання для спортсменів з ампутованими кінцівками і порушенням

зору були організовані на треку й у полі. Уперше демонструвалися змагання в

гонках на санях.

Успішне проведення перших зимових Ігор дозволило організувати другі

параолімпійські змагання в 1980 р. у Гейло (Норвегія). Швидкісний спуск на

санях проводилися як показові виступи. У Параолімпійських стартах взяли

участь спортсмени всіх груп інвалідності.

III зимові Параолімпійські ігри були проведені в Інсбруці (Австрія) у

1984 р. Уперше 30 чоловіків на трьох лижах взяли участь у гігантському

слаломі.

У 1988 р. IV зимові Параолімпійські ігри знову проводилися в м. Інсбрук

(Австрія). У змаганнях брали участь 397 спортсменів з 22 країн. Уперше на

Ігри прибули спортсмени з СРСР. У програму Ігор були введені змагання на

сидячих лижах.

У 1992 р. V ігри проходили в Тігнісі й Альбервилі (Франція). Через

відсутність спеціальних льодових споруджень змагання відбулися тільки на

треку й у полі. Вперше в лижних гонках змагалися спортсмени з порушенням

розумового розвитку.

VI Зимові Параолімпійські ігри проводилися в 1994 р. у Ліллехаммері

(Норвегія). Приблизно 1000 атлетів жили в селі, де були спеціальні технічні

засоби для інвалідів.

На Іграх продемонстровані змагання із сидячого хокею. Параолімпійська

версія хокею виявилася популярною. Змагання з лижних гонок і біатлону

проходили на місцевому лижному стадіоні. Норвежці виграли золоті медалі в

естафеті на сидячих лижах. Представники країни-організатора Ігор домінували

в їзді на санях і ковзанярському спорті.

VII Зимові Параолімпійські ігри вперше проводилися на азіатському

континенті – у Нагано (Японія). В Іграх взяли участь 1146 чіл. (571

спортсмен і 575 офіційних осіб) з 32 країн. Протягом 10 днів розігрувалися

медалі в 5 видах спорту: гірськолижному, ковзанярському, лижних гонках,

біатлоні і хокею. Спортсмени Норвегії повторили успіх попередніх Ігор і в

неофіційному заліку зайняли перше загальнокомандне місце (18 золотих

медалей), друге завоювала Німеччина (14 золотих медалей), третє – США (13

золотих медалей).

VIII Зимові Параолімпійські гри пройшли в Солт-Лейк-Сіті (США) у 2002

р. У них брали участь 580 спортсменів з 36 країн.

Розвиток параолімпійського руху в Україні

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та

реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про

розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні» на базі санаторного

комплексу «Юний ленінець». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться

на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване

мальовниче озеро.

Планом створення центру передбачається будівництво сучасного

легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів

олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного

залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на

території України створюється об'єкт національного рівня без бар'єрів для

громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюватиметься підготовка національних збірних команд з

параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах

світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення

спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а

також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.

Будівництво комплексу завершиться у 2005 році. Його приблизна вартість -

вісімдесят мільйонів гривень. Бюджетне фінансування здійснюється

Держкомспортом і Міністерством праці та соціальної політики з коштів Фонду

соціального захисту інвалідів.

Позабюджетні кошти залучає Фонд підтримки параолімпійського руху в

Україні, який очолює Євген Сохацький. Проте, спонсори не вельми охоче

відгукуються на реалізацію цього проекту, втрачаючи у майбутньому нагоду

скористатись послугами центру.

Хоча ще ведуться роботи, центр вже розпочав активну реабілітацію людей

у візках, реалізуючи програму незалежного життя та основи для занять

параолімпійським спортом. За час свого перебування в Євпаторії інструктори-

візочники та волонтери зі Львова, Миколаєва, Києва, Івано-Франківська,

Херсона мали нагоду працювати спільно з персоналом центру над створенням

без-бар'єрного середовища на його території. Діалог про створення справді

універсального центру, який відповідатиме українським та світовим

будівельним стандартам, сприяв обміну професійними знаннями проектантів та

архітекторів і досвідом та потребами візочників, які є першими

випробовувачами і споживачами послуг, що їх надаватиме центр у близькому

майбутньому.

У баченні Валерія Сушкевича, президента НКСІУ, народного депутата

України, центр буде оазою, де будь-яка людина, незалежно від її вади,

почуватиметься затишно і комфортно. Тут зможуть відпочивати не лише люди з

особливими потребами, але й інші бажаючі, тренуватимуться майбутні

олімпійські та параолімпійські чемпіони. Центр у жодному випадку не має

бути зоною ізоляції, а місцем, де всі матимуть рівні умови та можливості,

де не буде перешкод для інтеграції неповносправних у суспільство.

25 липня 2003 року відбувся візит почесного президента Національного

фонду захисту матерів і дітей «Україна - дітям» Людмили Кучми, під

патронатом якої відбувається створення центру. Валерій Сушкевич розповів

про мету створення центру, концепцію надання ним послуг, специфіку

благоустрою для пересування по території центру людей з особливими

потребами. Він зазначив, що сьогодні наша держава - визнаний лідер

світового параолімпізму. Крім того, Україна може гордитися ще одним

унікальним явищем - ми єдина країна в світі, де держава підтримує і

розвиває спорт інвалідів.

Улітку наступного року в Афінах відбуватимуться наступні Олімпійські

ігри, а за ними для спортсменів з інвалідністю. Наша команда має намір

виступити краще, ніжу попередні роки. Нагадаємо, що на феєричному виступі

української параолімпійської збірної на іграх-2000 у Сіднеї наші спортсмени

здобули 37 медалей.

Саме це спричинило появу комплексного президентського Указу «Про

розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні», яким

передбачалось, зокрема, і будівництво національної бази підготовки

спортсменів-інвалідів.

Поряд з підготовкою параолімпійців, як зазначалось, у центрі

адаптуються інваліди у візках.

Група інструкторів у візках продемонструвала модель табору активної

реабілітації, загостривши увагу гостей на філософії активного та

незалежного життя, проблемах, з якими зустрічається людина у візку в

Україні: подолання архітектурних бар'єрів, виготовлення українських візків

активно-побутового типу, забезпечення засобами гігієни, допоміжними

реабілітаційними засобами, створення рівних соціальних умов. Програму вів

Ярослав Грибальський - координатор програм активної реабілітації Федерації

спорту інвалідів України. Цей захід викликав велике зацікавлення у

представників мас-медіа.

Наступний етап - табір-семінар для майбутніх інструкторів активної

реабілітації відбувся на початку серпня 2003 року. Організатори намагалися

охопити якнайбільше регіонів України, щоб ідея активності та незалежності

людини у візку поширювалася і втілювалася, надаючи нових можливостей людям

з ураженням спинного мозку У серпні учасниками табору АР стали спинальники

та волонтери майже з усіх областей України. Радісно усвідомлювати, що в

Україні відбуваються позитивні зміни на користь людей з особливими

потребами. Нехай поки що невеличкими кроками, але наше суспільство стає

більш цивілізованим, багатшим духовно. Національний центр параолімпійської

і дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів - яскраве свідчення

цього.

7-16 березня 2002 р. в американському місті Солт-Лейк-Сіті проходили

VIII зимові Параолімпійські ігри, у яких брали участь спортсмени-інваліди з

35 країн.

Президент Національного Параолімпійського комітету України Валерій

Сушкевич повідомив, що в Параолімпіаді брали участь 11 спортсменів з

дев'яти областей України. Склад параолімпійської збірної був менше, ніж на

попередніх іграх у Нагано, що зв'язано з тим, що одна з нозологій (розділ

теоретичної медицини, що включає навчання про хвороби, їхній класифікації і

номенклатурі, діагнозі, етіології, загальні принципи лікування і

профілактику захворювань) виключена з Параолімпійських ігор.

У складі параолімпійської збірної України були бронзовий призер Сіднея

і Нагано, абсолютний призер чемпіонату Німеччини Світлана Трифонова з

Дніпропетровська, триразовий чемпіон Нагано - Оле Мунц із Харкова, чемпіон

світу по лижних гонках і біатлону, призер Кубка світу по лижних гонках -

Олександр Васютинский з Миколаєва, срібні призери відкритого чемпіонату

Німеччини, сумчанин Віталій Лук’яненко, харків'янин Микола Овчаренко і

Ірина Кириченко.

Підготовку до параолімпіади збірна проводила на лижних трасах Тисовця,

Болгарії і Норвегії. Останній учбово-тренувальний збір, перед змаганнями,

збірна провела на трасах і висотах, максимально наближених до

олімпійського. За 2002 рік українські спортсмени-інваліди завойовували 26

кубків Європи і світу, у тому числі 10 золотих, 7 срібних і 9 бронзових.

Література.

1. Стів Шекман. “Ми чоловіки”. – К.: “Здоров‘я” – 1997.

2. А. Волошин “Час олімпійських стартів”. – К.: “Веселка”. – 1990.

3. Спортивна газета.

4. Журнал “Здоров‘я”


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.