реферат скачать
 

Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера; Подальша вульгаризація буржуазної політекономії Економічні погляди Сеніора, Кері; Макроекономічна модель Ке

наочно проявляється в сільському господарстві, зі збільшенням вартості.

Водночас у Кене спостерігаємо й інший підхід до визначення “чистого

продукту”. Оцінюючи величину “чистого продукту”, він стверджує, що вона є

точно визначеною і залежить від витрат виробництва, тобто витрат на

сировину, матеріали й заробітну плату. Заробітну плату теж визначено — це

мінімум засобів існування. Витрати на сировину і матеріали також відомі —

це витрати капіталу. Відтак “чистий продукт” - це не дар природи, а

результат додаткової праці землероба.

“Чистий продукт” у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку

одержують землевласники. Саме тому фізіократи виступали за проведення

податкової реформи з наміром усі види податків замінити одним -

земельним.

Продуктивна й непродуктивна праця виходила з поняття “чистого

продукту” У фізіократів продуктивною є праця, що створює “чистий продукт”,

тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці другорядні та

великого інтересу фізіократи цьому не приділяли.

Питання 18: Подальша вульгаризація буржуазної

політекономії (30-50 р. XIX ст.).

Економічні погляди Сеніора, Кері

Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській

літературі здійснювалось за схемою К. Маркса, котрий до класиків зарахував

економістіввід В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до

Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії К. Маркс називав

праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на Його думку, класична школа вичерпала

себе.

На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий

характер, приходить, за марксом “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія.

Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку

капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише

як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної

політекономії К. Маркс зв(язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії К. Маркс називав Сея і

мальтуса. Він критикував “вульгарних економістів” за відхід від трудової

теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між

найманими робітниками і капіталістами. Теза про вульгарний характер

політичної економії набула широкого розвитку у всій так званій

марксистській літературі.

Відповідно послядів К. Маркса сучасна політична економія також

оголошувалась вульгарною, але згодом було доведено, що такий висновок був

абсурдним, оскільки ці теорії успішно використовувались в економічній

політиці західних держав.

В кінці 19 століття класична економічна теорія стала замінюватись

неокласичною економічною теорією.

Слід зазначити в еволюції економічних вчень також видатного вченого

Мальтуса, якого у сучасній західній економічній літературі називають

ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефективного попиту,

спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспільстві та їх спадну

віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. “Коли б

Мальтус, а не Рікардо, був основоположником політичної економії XIX

століття, - писав Д. Кейнс, - наскільки мудрішим та багатшим був би зараз

світ”. А тепер розглянемо ще одного представника продовження економічних

вчень.

Нассау Вільям Сеніор (1790—1864) народився в англійській сім'ї

іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став бакалавром та

магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалідності залишає і починає

вивчати політичну економію. З організацією кафедри політичної економії в

Оксфорді 1825 році Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було

присвячено проблемам грошового обігу та методології політичної економії.

Певний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами

законодавства. Сеніор багато подорожував і спілкувався майже з усіма

видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як

реформатор, ніж як економіст-теоретик, завдяки чому склалося враження про

особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження

абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики, тобто

набуття політекономією практичної функції з метою пояснити природу

економічних явищ, дати практичні рекомендації для подолання суперечностей,

що притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є

спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на

природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед

собою завдання побудови повної соціальної філософії, а обмежував предмет

політичної економії як науки вивченням природи виробництва та розподілу

багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці “Політична

економія” (1850), яка спочатку (в 1836 р.) була видана у вигляді статей в

енциклопедії.

Теорія вартості за Сеніором - є багатство, що виступає у вигляді речей, які

можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або

передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кількості (до них

не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути

корисними, тобто “властивість прямо чи побічно давати задоволення чи

тамувати біль”.

Сеніор розрізняє три властивості речей: вартість, корисність та обсяг

пропозиції. За відповідних обставин кожна з цих властивостей відіграє

власну роль, по-різному впливаючи на процес обміну, але в сукупності вони

визначають цінність багатства.

Визначенню поняття граничної (спадної) корисності у праці Сеніора

належить значне місце. Він зазначає: “Існує межа задоволення потреб, що її

може забезпечити товар відповідного типу, і, більше того, задоволення

швидко зменшується задовго до досягнення цієї межі. Два предмети одного

типу рідко дають удвічі більше задоволення, ніж один, і ще рідше десять

дадуть уп'ятеро більше задоволення, ніж два. Отже, за наявності достатньої

кількості відповідних товарів великого буде й кількість людей, що

забезпечені ними, і які не бажають або виявляють лише слабке бажання

збільшувати свої запаси цього товару; для них додаткова пропозиція втрачає

всю, або майже всю свою корисність”.

Формулюючи теорію вартості, Сеніор великого значення надає корисності,

але його не можна вважати засновником суб'єктивної теорії вартості. Він

окреслює проблему в цілому, не вдаючись до детального аналізу та глибокого

вивчення.

Отже, першим чинником вартості (цінності) він вважає корисність, тобто

попит. Другим чинником вартості, за Сеніором, є рівень доступності блага,

його пропозиція; “порівняльне обмеження пропозиції або... порівняльна

недоступність, хоча сама по собі й недостатня для формування вартості, є її

дуже важливим елементом; корисність, або, інакше кажучи, попит, залежить

від неї". Рівень доступності блага визначається, на його думку, витратами

виробництва. Він пише, що “пропозиція обмежується витратами на

виробництво".

Сеніор критикує обмежене визначення вартості Смітом та Рікардо, які

зводять фактори вартості лише до витрат праці. Сеніор вважає, що трудова

теорія вартості звужує можливості пояснення багатьох економічних явищ

(наприклад, чому недоступність благ робить їх ціннішими).

Витрати виробництва, які, на думку Сеніора, включають два елементи — працю

та капітал, є першим кроком до кількісного прояву вартості у процесі

обміну, хоча недоступність і корисність блага суттєво впливають на його

оцінку. Вартість формується під впливом витрат виробництва, які включають

прибуток, процент та заробітну плату і є факторами ціни.

Однак, на відміну від Рікардо, що зводить витрати виробництва до

нагромадженої праці, Сеніор визначає їх через суб'єктивну категорію

утримання, тобто “жертовності” обох суб'єктів виробництва — капіталіста та

найманого робітника.

Праця — це пожертва робітника, який втрачає свій час та спокій, а

капітал - це пожертва капіталіста, котрий відмовляє собі в радощах

споживання й перетворює частину свого особистого доходу на капітал.

Утримання само по собі не створює багатства, але дає право на винагороду як

капіталісту, так і робітникам. Ця винагорода набуває форми заробітної плати

та прибутку. Очевидно, що вартість у Сеніора — це синтез категорій мінової

вартості та ціни.

Ціноутворення Сеніору довелося показати, як відбувається реалізація

товару, формується його ціна.

З одного боку, на думку Сеніора, витрати на виробництво є регулятором

ціноутворення, але таким, що лише окреслює приблизну ціну, а не визначає

її. На відміну від Рікардо, він уважає, що ціна товару дорівнює сумі

утримання капіталіста та робітника, це сума капіталу та праці, або сума

заробітних плат та прибутків капіталіста, які треба сплатити, щоб виробники

продовжували свою діяльність.

З іншого боку, сума заробітних плат та прибутків у нього залежить від

цін, що визначаються співвідношенням попиту та пропозиції.

Теорія Сеніора зводить витрати виробництва до грошового вираження і

робить їх у такий спосіб порівнянними. Він стверджує, що витрати

виробництва є лише “регулятором” цін, а остаточне визначення їх залежить

від попиту та пропозиції.

Отже, ціноутворення, за Сеніором, є водночас і процесом оцінювання

вартості, тобто розміру пожертв капіталіста й робітника.

Відтак дослідженню закономірностей ціноутворення в доктрині Сеніора

належить значне місце.

У зв'язку з цим, він зробив ще одне відкриття, задовго до того, як воно

стало актуальним: підкреслюючи визначальну роль факторів попиту й

корисності для фіксування ціни порівняно з таким чинником, як витрати

виробництва, він звертає увагу на те, що ці чинники діють лише за умов

вільної конкуренції. Монополізація виробництва нівелює їхню дію.

Монополізація виробництва і ціноутворення. Рівень монополізації

виробництва, на думку Сеніора, визначає, який із трьох факторів (витрати,

попит чи пропозиція) більше впливає на ціну. Він виокремлює п'ять різних

умов виробництва, що визначають ступінь їхнього впливу: 1) брак будь-якої

монополії; 2) монополія, за якої монополіст не є єдиним виробником на

ринку, але має якісь виняткові умови виробництва, що забезпечують

збільшення або стабільність прибутків; 3) монополія, за якої монополіст є

єдиним виробником, але не може збільшувати обсягів виробництва; 4)

монополіст є єдиним виробником і може нарощувати обсяги виробництва

безмежно і з однаковою віддачею; 5) монополіст не є єдиним виробником, але

має особливі переваги, які зменшуються або зникають за нарощування обсягів

виробництва.

Усі ці випадки Сеніор ілюструє співвідношенням вартості й витрат

виробництва. Оскільки у випадках 2,3,4 не існує верхньої межі ціни, то

витрати виробництва будуть нижньою її межею. У випадку 5 виробництво може

відбуватися за умов обмеженої пропозиції факторів, а отже, і монополія буде

обмеженою, а витрати зростатимуть пропорційно збільшенню обсягів

виробництва й зумовлюватимуть таку саму ціну, як і в першому випадку. Будь-

який виробник з меншими витратами отримає надприбуток, або ренту.

Визначена під впливом конкуренції між виробниками ціна, на його думку,

є базовою на ринку. Але в результаті протистояння виробника і споживача

ціна зафіксується на рівні вартості, чи, як розуміє її Сеніор, на рівні

витрат виробництва. Як бачимо, Сеніор впритул підійшов до визначення

вартості через витрати виробництва, які фіксуються в ціні завдяки зіткненню

двох суб'єктивних оцінок величини утримання з боку споживача та виробника.

Зрозуміло, що він не зовсім точно розрізняв категорії вартості (поняття

про яку запозичив у Сміта та Рікардо, точно наслідуючи їх щодо цього),

пропозиції та граничної корисності, а також не робив чіткої різниці між

ціною та вартістю. Але в його теорії наявні елементи майбутньої доктрини

граничної корисності, факторів виробництва та інших основ неокласичного

аналізу.

Капітал. Теорія вартості (ціни) у Сеніора була похідною від його теорії

утримання. Людську працю та природні ресурси (землю та ін.) він розглядав

як первинні фактори виробництва, третім (вторинним) фактором, є, на його

погляд, утримання. Двох перших недостатньо для виробництва, третя чинна

сила — “поведінка людини, що утримується від невиробничого використання

того, що є в її розпорядженні, свідомо віддаючи перевагу виробництву, яке

має віддалені, а не негайні результати. ...Цей фактор, що відрізняється від

праці і природних ресурсів, є необхідним для існування капіталу і перебуває

в такому самому відношенні до прибутку, як праця до заробітної плати”.

Капітал у Сеніора — це поєднання трьох факторів: землі, праці та

утримання. Природні ресурси - це матеріальне його наповнення, а утримання -

це відмова від його невиробничого використання, праця ж - спосіб його

зберігання і формування.

Доходи. Визначивши капітал як єдність трьох факторів, Сеніор

сформулював підходи до аналізу суті доходів.

Основним напрямком політекономічного дослідження Сеніора була проблема

розподілу суспільного багатства. Він, як і інші тогочасні економісти,

вирішував її з допомогою теоретичних обгрунтувань правомірності тих чи

інших видів доходу: заробітної плати, прибутку, ренти, процента. Ця

складова його теорії була найбільш слабкою і зумовила критичне ставлення до

його вчення в цілому.

До Сеніора з усіх категорій доходу дохід на капітал був найменше

обгрунтованим. Рікардо розглядав його лише як залишок після вилучення

величини заробітної плати з ціни товару. Адже капітал трактували як продукт

землі та праці, а не як самостійний фактор. Сеніор побачив підстави для

особливої винагороди капіталіста - винагороди за утримання від споживання

капіталу в розрахунку на майбутнє. Хто утримується, зазначає він, “той і є

капіталістом, і винагородою за його дії є прибуток”.

Але капіталіст не лише утримується від споживання, а й працює,

організовує підприємство, керує ним. Отже, прибуток включає два види

винагороди, і Сеніор розрізняє два види доходу капіталіста -

підприємницький дохід (плата за працю) і процент (плата за капітал).

З цієї позиції легко було пояснити природу процента на позичковий

капітал. Та природу ренти пояснити було важче. З одного боку, не можна було

залишити поза увагою роль землі як фактора виробництва, з іншого - її не

можна було віднести й до витрат виробництва, розмежувати роль капіталу і

землі в цьому процесі.

Сеніор вказував на те, що капітал втрачає свої властивості, коли його

вкладають у нерухомість, а земля від інших факторів саме й відрізняється

своєю нерухомістю. Іншим ресурсам притаманна обмеженість пропозиції,

обмінюваність, що зумовлює їхню товарність і участь у виробництві у якості

витрат. Землю з цієї позиції охарактеризувати важко. Тому землю як об'єкт

власності він відносить до капіталу, що потребує особливого виду утримання,

зв'язаного з монополією на володіння землею.

Монополія у Сеніора, поряд з утриманням, є основою для пояснення цілої

низки економічних явищ. Коли виникають труднощі з визначенням їх природи,

він використовує цю категорію. Так, Сеніор зазначає, що монопольне

володіння передовими досягненнями у виробництві зумовлює існування

надприбутку, як тимчасового явища. Існує монопольне володіння привілеями,

що дає можливість отримувати прибуток, коли утримання здійснювалось іншою

особою (прибуток на успадкований капітал).

Виходячи з монополії земельної власності, він і пояснює природу ренти.

Оскільки Сеніор не розглядає землю як окремий фактор виробництва, він

уважає, що рента, яка не належить до витрат, не може впливати на ціну.

Рента — залишок, різниця між ціною і вартістю виробництва, яка

привласнюється завдяки повній або частковій монополії, і вона не зв'язана з

«жертовністю», тобто із власними зусиллями.

Прибуток, процент і заробітна плата, на думку Сеніора, за всіма

параметрами відрізняються від ренти.

Теорія прибутку й процента не була достатньо обгрунтованою. Ні в

“Політичній економії”, ні в Оксфордських лекціях 1847—1852 роках Сеніор не

спиняється на поясненні принципів і шляхів формування прибутку та його

розмірів, ставки процента, джерел їхнього забезпечення, мотивів утримання.

Він обмежується визначенням похідної природи прибутку на капітал як

плати за підприємництво та утримання від негайного споживання грошей.

Але в теорії Сеніора уже містяться положення, що в них висвітлюються

взаємозв'язки прибутку, процента й заробітної плати. Він указує на те, що

основою зростання виробництва є прибуток, який перетворюється на

заощадження, а згодом — на витрати виробництва. Тому зростання прибутку й

заробітної плати залежить від утримання капіталіста.

Заробітна плата. Стверджуючи, що ціна товару є сукупністю кількості

праці і утримання, необхідного для продовження виробництва, Сеніор робить

висновок, що зростання (спадання) ціни має супроводжуватись зростанням

(спаданням) заробітної плати. З часом ціни зафіксуються на рівні витрат

виробництва, отже заробітна плата відповідатиме витратам праці.

Він бачив різницю між реальною та номінальною заробітною платою, але ще

не спромігся співвіднести теорію заробітної плати (яку він зв'язував з

продуктивністю праці) та теорію продуктивності капіталу. Формування ставки

заробітної плати ставилося в повну залежність від утримання капіталіста

(розмірів прибутку), а не від утримання робітника.

Теорія розподілу Сеніора не раз зазнавала критики за її бездоказовість.

Однак терміном ”утримання” інші автори також користувалися досить

інтенсивно, особливо коли вони не могли пояснити природи доходів.

У теорії Сеніора значне місце відведено також і характеристиці інших

аспектів доходів. Він доводить, що додатково залучена праця в сільському

господарстві створює прибуток, який має тенденцію до зниження; що зростання

населення обмежується дефіцитністю матеріальних багатств; що кожен індивід

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.