реферат скачать
 

Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

Законодавча база правового регулювання економіки в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра економічної теорії

Реферат

за темою: "Законодавча база правового регулювання

економіки в Україні"

Виконав:

Запоріжжя

1999

ЗМІСТ

1. Правова база економіки та захист конкуренції.

2. Законодавча база правового регулювання валютного ринку в Україні.

3. Господарські об’єднання: стан законодавства.

4. Проблеми законодавчого регулювання підприємництва.

5. Правова охорона інтелектуальної власності в Україні.

1. Правова база економіки та захист конкуренції.

Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє законодавство.

На його основі визначається статус підприємця, права й обов'язки фізичних

та юридичних осіб, правила укладання контрактів тощо.

Держава розробляє закони, які регулюють відносини між підприємствами,

що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх споживачів. На ґрунті

законодавства уряд може виконувати функції арбітра у сфері економічних

зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і вживати

до них відповідні санкції.

Важливі послуги, що їх забезпечує уряд, включають застосування силових

структур для підтримання громадського порядку, введення стандартів зміни

ваги й якості продуктів, створення грошової системи, яка забезпечує обмін

товарів та послуг тощо. Все це має виняткове значення для молодої

Української держави.

Ухвалені закони та інші законодавчі акти про захист прав споживачів

визначають загальні правові, економічні й соціальні основи захисту прав

громадян — споживачів продукції. Держава визначає правила поведінки, якими

мають керуватися виробники у своїх стосунках із споживачами.

Держава забороняє продаж фальсифікованих, або з підробленою маркою,

харчових продуктів і ліків, вимагає зазначення на упаковці чистої ваги і

інґредієнтів продукту, встановлює стандарти якості, які слід вказувати на

етикетках консервованих харчових продуктів, і забороняє поміщати неправдиві

дані на етикетках патентованих ліків. Усі ці заходи мають на меті упередити

протизаконні дії виробників й одночасно зміцнити віру людей у досконалість

ринкової системи. Аналогічне законодавство стосується і відносин між самими

фірмами.

Такого роду діяльність держави сприяє поліпшенню розподілу ресурсів.

Забезпечення ринку засобами обігу, гарантування якості продуктів,

визначення рівних прав усіх форм власності та видів господарювання, а також

відповідальність за дотримання умов контрактів — усі ці заходи створюють

сприятливий ґрунт для функціонування ефективної економіки. Вони розширюють

ринки і дають змогу здійснювати дедалі глибшу спеціалізацію у використанні

як матеріальних, так і людських ресурсів, що сприяє ефективнішому розподілу

ресурсів.

Особливо актуальним для України є створення правової бази для

забезпечення переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Важливу роль тут відіграють закони про власність, приватизацію державних

підприємств, приватизацію житла, приватизаційні папери, банки, фінансову та

кредитно-грошову систему, національну валюту, податки, про підприємницьку

діяльність тощо.

У ринковій економіці особливе місце належить конкуренції. Це той

основний регулюючий механізм, який підпорядковує виробників і

постачальників ресурсів інтересам покупця, або суверенітету споживача. За

конкуренції індивідуальні виробники і постачальники ресурсів можуть лише

пристосовуватися до бажання покупців, яке ринкова система реєструє і

доводить до відома продавців.

Конкуруючих виробників, які підкоряються волі ринкової системи, чекає

прибуток і зміцнення позицій. Результатом для тих, хто порушує закони

ринку, є збитки і, зрештою, банкрутство. Для України надзвичайно важливим

завданням є втілення в життя принципів ринку, згідно з якими покупець — це

господар, ринок — його агент, а підприємство — його слуга.

Умови ринкової економіки різко змінює монополія. Виникає ситуація,

коли число продавців зменшується настільки, що кожен із них уже в змозі

вплинути на загальний обсяг пропозиції, а тому і на ціну продукту, що

продається. Іншими словами, монопольний стан — це панування підприємця, яке

дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати

конкуренцію на ринку певного товару. Згідно із Законом України "Про

обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності" монопольним визнається становите того

підприємця, чия частка на ринку певного товару перевищує 35 %. Монополії

здатні регулювати загальний обсяг пропозиції, тобто штучно обмежувати його

і тим самим отримувати за продукцію вищі ціни, а дуже часто і стійкий

економічний прибуток. Ціни і прибутки, які перевищують конкурентні,

суперечать інтересам споживачів. Монополісти не підвладні волі суспільства,

на відміну від конкуруючих фірм.

Суверенітет виробника настільки підміняє суверенітет споживача, що

монополія ліквідує конкуренцію. Як наслідок, ресурси розподіляються в

інтересах монопольних продавців, мета яких — високі прибутки, а не

задоволення потреб суспільства загалом. Тобто монополія породжує

нераціональний розподіл економічних ресурсів.

Дослідження монополізму в економіці України показує, що йому

притаманні певні особливості, які виявляються передусім у багаторівневому

характері монополізації. Можна визначити три шари цього явища: монополізм

власності (загальне одержавлення економіки), монополізм управління

(наявність вертикальних адміністративних систем) і технологічний

монополізм. Крім цього, існує проблема монополізації інформації як джерела

влади. Слід враховувати реґіональні бар'єри (монополізація реґіональних

ринків), нарешті, елементарну, але масову змову продавців на споживчому

ринку і ринку ресурсів.

Важливо усвідомлювати, що складний, багаторівневий і загальний

характер монополізації можна подолати лише за допомогою багатопланової

системи заходів і послідовної роботи, що базується на спеціальній програмі.

Реалізувати й можна лише за активного втручання держави й муніципальних

структур. Перемога над монополізмом позбавить мафіозні структури поживного

ґрунту.

У промислове розвинутих країнах використовуються різні способи

контролю над монополіями. У багатьох із них з метою захисту і посилення

конкуренції як ефективного регулятора підприємницької діяльності

приймаються антимонопольні закони. Що ж стосується монополій тих галузей,

де технологічні й економічні умови виключають можливість існування

конкурентних ринків, уряд створює державну комісію для регулювання цін і

встановлює стандарти для надання послуг. Транспорт, зв'язок, виробництво і

постачання електроенергії та інші підприємства громадського користування

певною мірою підлягають такому регулюванню.

Слід наголосити, що, крім забезпечення правової основи для ринкових

інститутів і захисту конкуренції, існує необхідність у виконанні державою

низки інших економічних функцій. Ринковій системі як такій властиві певні

недоліки, що змушує уряд стимулювати і модифікувати її функціонування.

2. Законодавча база правового регулювання валютного ринку в Україні.

Операції з іноземною валютою на території України здійснюються

відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного

регулювання та валютного контролю» та інших документів, які визначають, що

учасниками валютного ринку в Україні є:

Національний банк України;

уповноважені комерційні банки;

кредитно-фінансові установи, які отримали ліцензію НБУ на право

проведення валютних операцій;

юридичні особи, які уклали агентські угоди на відкриття пунктів обміну

іноземних валют;

кредитно-фінансові установи-нерезиденти, які одержали індивідуальні

ліцензії НБУ на право проведення операцій на валютному ринку України.

Банківські операції з іноземною валютою в країні здійснюються

уповноваженими банками, тобто комерційними банками, які мають ліцензію

Національного банку України на проведення операцій з іноземною валютою;

До валютних операцій взагалі належать операції, пов'язані:

з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій,

що здійснюються між резидентами у валюті України;

з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобів

платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом

яких є валютні цінності;

з увезенням, переказом і пересиланням на територію України та

вивезенням, переказом і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Валюта та валютні цінності. Валютними цінностями на території України

вважаються:

1. Валюта України, під якою розуміють грошові знаки у вигляді банкнот,

казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу і є

законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу

або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки,

які перебувають в обігу, кошти на рахунках, у внесках в банківських та

інших кредитно-фінансових установах на території України [1].

2. Платіжні документи та інші папери (акції, облігації, купони до них,

бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські

накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші банківські документи),

виражені у валюті Україні.

3. Іноземна валюта — іноземні грошові знаки у вигляді банкнот

казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним

платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також

вилучені з обігу або такі, що не підлягають обміну на грошові знаки, які

перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях, що перебувають на рахунках

або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами

України.

4. Платіжні документи та інші пінні папери (акції, облігації, купони

до них, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські

накази, депозитні сертифікати, інші фінансові та банківські документи),

виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

5. Монетарні метали: золото і метали іридієво-платинових груп у будь-

якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових

виробів з цих металів і брухту цих металів.

Резиденти та нерезиденти. Учасниками валютних операцій можуть бути

юридичні та фізичні особи, ясі з точки зору валютного регулювання

розглядаються як резиденти та нерезиденти.

До резидентів належать:

1. Фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без

громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у

тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають

статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням

на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів

України;

3. Дипломатичні, консульські, торговельні та інші офіційні

представництва України за кордоном, які користуються імунітетом і

дипломатичними привілеями, а також філії та представництва підприємств та

організацій за кордоном, що не здійснюють підприємницької діяльності.

Нерезидентами вважаються:

1. Фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без

громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в

тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України;

2. Юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, що ви мають

статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням

за межами України, які створені і діють відповідно до законодавства

іноземної держави, у тому числі юридичні особи і» інші суб'єкти

підприємницької діяльності з участю юридичних осіб та інших суб'єктів

підприємницької діяльності України;

3. Розташовані на території України іноземні дипломатичні,

консульські, торговельні та інші офіційні представництва, міжнародні

організації та їхні філії, що користуються імунітетом і дипломатичними

привілеями, а також представництва інших організацій і фірм, які не

здійснюють підприємницької діяльності на підставі законів України.

Згідно з законодавством України резиденти і нерезиденти мають право

бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України,

крім випадків, передбачених законодавчими актами України. Резиденти і

нерезиденти мають право також здійснювати валютні операції з урахуванням

обмежень, встановлених Декретом Кабінету Міністрів «Про систему валютного

регулювання та валютного контролю» та іншими нормативними актами.

Відкриття та ведення валютних рахунків. Порядок відкриття та ведення

валютних рахунків в Україні визначає Національний банк України. Для

відкриття рахунку юридичні особи надають башу певні документи:

копію свідоцтва про реєстрацію та копії реєстраційних документів,

засвідчені нотаріально;

заяву встановленого зразка;

нотаріально засвідчені картки зі зразками підписів осіб, уповноважених

проводити розрахункові операції, та відбитком печатки (дах юридичних осіб).

Банк оформляє відкриття рахунку клієнта на підставі договору про

розрахунково-касове обслуговування за валютними рахунками.

Взагалі банківські рахунки в іноземній валюті можна поділити на:

розрахункові;

субрахункові;

позичкові;

депозитні (за вкладами).

Розрахункові рахунки призначені для проведення розрахунків у

безготівковій та готівковій формах для проведення поточних торговельних та

неторговельних операцій, які визначаються законодавством з питань валютного

регулювання та нормативними актами НБУ.

Одночасно з відкриттям розрахункового рахунку в іноземній валюті

юридичним особам — резидентам відкривається розподільчий рахунок. При цьому

усі надходження в іноземній валюті на користь резидентів, включаючи виручку

від реалізації товарів, робіт, послуг за іноземну валюту, на території

України підлягають попередньому зарахуванню на розподільчі рахунки цих

резидентів в уповноваженому банку.

Таким чином, процес обігу валюти за розрахунковим рахунком юридичних

осіб резидентів України фактично відбувається по двох паралельних рахунках:

розподільчому та поточному валютному рахунку.

Розподільчий (блокований або транзитний) рахунок — це валютний

рахунок, на який зараховується сума валютних надходжень від продажу товарів

та послуг за іноземну валюту, незалежно від джерел її походження. Зазначена

сума підлягає обов'язковому та повному зарахуванню на спеціальні

розподільчі рахунки, які відкриваються та ведуться стосовно кожного з

клієнтів у комерційних банках України, що мають ліцензію НБУ.

На поточний валютний рахунок (або валютний рахунок в країні)

зараховується решта валютних коштів, яка залишається у розпорядженні

підприємства, організації, установи після обов'язкового продажу частини

надходжень в іноземній валюті.

Чинним законодавством передбачаються певні випадки, коли надходження

на користь резидентів України не зараховуються на розподільчий рахунок і не

підлягають обов'язковому продажу уповноваженим банкам.

Субрахункові рахунки в іноземній валюті відкриваються для філіалів або

інших відокремлених підрозділів підприємств, які мають право на

використання іноземної валюти (за згодою власника рахунку — головного

підприємства), відповідно до діючого валютного законодавства.

На субрахунковий рахунок можуть бути зараховані валютні кошти за

реалізовані товари та послуги (відповідно до нормативних актів НБУ),

перераховані головним підприємством або придбані на міжбанківському

валютному ринку. Виручка за реалізовані товари та послуги після зарахування

на субрахунковий рахунок підлягає перерахуванню на основний рахунок у

повному обсязі Що стосується коштів, які перераховані головним

підприємством або придбані на міжбанківському валютному ринку, то вони

можуть витрачатися філіалами або іншими відокремленими підрозділами (згідно

з затвердженими кошторисами) на оплату службових відряджень за кордон,

забезпечення експлуатації власних транспортних засобів за кордоном, на

оплату праці нерезидентів в іноземній валюті, а також на придбання

обладнання для власних потреб згідно з контрактами з нерезидентами.

Позичкові рахунки в іноземній валюті відкриваються уповноваженими

банками на договірних засадах юридичним особам (резидентам та

нерезидентам), а також представництвам юридичних осіб-нерезидентів.

Позичкові рахунки призначені для обліку позик, які надані шляхом сплати

розрахункових документів або перерахуванням на розрахунковий рахунок

позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

Депозитні (за внесками) рахунки в іноземній валюті відкриваються

фізичним та юридичним особам (резидентам та нерезидентам), а також

представництвам юридичних осіб — нерезидентів на підставі депозитного

договору між власником рахунку і банком на визначений у договорі термін.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента перераховуються з

розрахункового рахунку в іноземній валюті власників коштів, а після

закінчення терміну їх зберігання повертаються на цей же розрахунковий

рахунок.

Кошти на депозитний рахунок юридичної особи нерезидента

перераховуються через кореспондентський рахунок уповноваженого банку

України з рахунку нерезидента, відкритого ним в іноземному банку. Після

закінчення терміну їх зберігання кошти повертаються на зазначений

нерезидентом рахунок в іноземному банку. Аналогічний порядок діє щодо

відсотків за депозитними внесками.

Виконання розрахункових операцій та видача готівки з депозитних

рахунків юридичних осіб забороняється.

Господарські об’єднання: стан законодавства.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.