реферат скачать
 

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення

- імідж зон як територій зі сталим законодавством, гарантіями та

сприятливим інвестиційним кліматом, що склався у світі завдяки широкому

розповсюдженню цієї форми територіально-господарської організації,

дозволить стимулювати активне залучення іноземних підприємницьких

інвестицій та повернення тих національних капіталів, що "втекли" за кордон

у останні роки.

Ініціатива створення СЕЗ в різних регіонах України виникла ще у 1989-

1990 роках. Всього за період 1989/1990-1998 pp. на місцях було розроблено

та подано до Кабінету Міністрів України більше ЗО проектів заснування

локальних та точкових спеціальних (вільних) економічних зон різних типів.

Зокрема, у Закарпатській (Вільна митна зона "Чоп-Інтерпорт", комплексна

спеціальна економічна зона "Закарпаття", СЕЗ "Європа-Центр"), Чернівецькій

(комплексна СЕЗ Чернівецької області, туристично-рекреаційна зона

"Буковина"), Одеській (Одеська комплексна, "Антарктика", "Южненська",

"Порто-франко", "Південна Пальміра", "Аджалик") областях, Автономній

Республіці Крим (Севастополь, "Манганарі", "Сиваш", Керч, Кримська

комплексна економічна зона, точкова зона "Фотон"), Херсонській

("Джарилгач"), Дніпр.опетровській ("Дніпроавіа", "ПриднІпров"я",

"Кривбас"), Чернігівській (Північно-Українська зона прикордонного

співробітництва), Волинській ("Інтерпорт-Ковель"), Донецькій

("Азов"є", технопарк у М.Донецьку, комплексна СЕЗ), Львівській ("Яворів",

"Курортополіс Трускавець"), Запорізькій ("СтепногІрськ"), Івано-

Франківській("Ворохта", "Яремче"), Харківській ("Лідія-Харків"), Вінницькій

("МогилІв-Подільський"), Київській ("Славутич"), Полтавській

("Кременчук") областях та ін. Тобто 15 з 25 крупних адміністративно-

територіальних одиниць (області та АР Крим) вважають за можливе чи

необхідне створити на власній території особливий режим підприємницької

діяльності у формі СЕЗ.

Всі пропозиції щодо формування СЕЗ, як правило, будуються на

детальному знанні "внутрішніх" проблем і специфіки господарського

розвитку областей. Вивчення цих проектів дозволяє досить впевнено

стверджувати, що подібна Ініціатива в цілому не протирічить, а є

наповненням загальнодержавної економічної політики. Але неправомірно буде

оцінювати процес тільки позитивно: деякі з представлених до Кабінету

Міністрів України та Міжвідомчої комісії проектів недостатньо опрацьовані,

в ряді випадків утворення СЕЗ потребує залучення значних централізованих

капіталовкладень або передбачає довгострокове вилучення з кола фіскальних

інтересів України значної кількості платників податків.

Крім того, детальне вивчення названих проектів дозволяє визначити цілий

ряд загальних недоліків, серед яких: відведення під створювані СЕЗ великих

територій, включаючи адміністративні райони, міста та цілі області; надто

широкий перелік функцій та поєднання багатьох типів зон в одній

комплексній зоні; невизначеність характеру взаємовідносин зони з

позазональним простором, а також інколи - невиправдані спроби вирішення

шляхом заснування зон політичних та національних проблем.

Світовий досвід формування СЕЗ

Вільні економічні зони у XX ст., як правило, створювалися та

розвивались у промислове розвинених країнах. Переважно це були зони, в яких

виконувалися вантажні операції з транзитними або імпортними товарами, хоча

виробнича діяльність здійснювалася в незначних розмірах І була спрямована

на відповідне вимогам ринків збуту зовнішнє доопрацювання. У промислово

розвинених країнах створені й діють: у США близько 200 зон

зовнішньоторговельної спрямованості, Німеччині - 6 вільних портів і 3

безмитні зони, Франції - 2 райони вільної торгівлі та зони підприємницької

діяльності, Іспанії - 3 безмитні зони, Італії - З спеціальні безмитні зони,

Японії - торговельно-виробнича зона. Крім того, існують вільні зони в

Канаді, Фінляндії, Греції, Ізраїлі. Зазначені зони створювались, як

правило, в цілях активізації зовнішньої торгівлі, полегшення виходу

національних виробників на світовий ринок, цілеспрямованого розвитку

регіонів, утилізації наявної робочої сили, а також для пом'якшення

небажаних для внутрішньої економіки тенденцій.

В цих країнах спрямованість на залучення іноземних підприємницьких

інвестицій не була головною рисою подібних утворень - переважала орієнтація

на створення сприятливих умов зовнішньої торгівлі. Досить значна кількість

зон створена з причин, обумовлених необхідністю найскорішого

покращання (або відновлення) конкурентних позицій різних регіонів,

галузей (сфер) діяльності.

Всі названі зони враховують інтереси держави І регіону розміщення,

орієнтуються на сучасні тенденції розвитку світового господарства,

економічно ефективні, діють на засадах прибутковості та досягнення

необхідного соціального ефекту.

США

У США зони зовнішньої торгівлі були юридичне оформлені у 1934 p. (Закон

"Про зони зовнішньої торгівлі") з метою сприяння розвитку зовнішньої

торгівлі. Початок їх діяльності припав на часи "великої депресії" - період

високого рівня безробіття, стагнації виробництва і світової торгівлі.

Головна мета, що заявлялась при створенні ЗЗТ, полягала у забезпеченні

зайнятості та збільшенні . кількості робочих місць. У подальшому в процесі

розвитку ЗЗТ відбулася зміна цілей. Так, головним мотивом створення й

бурхливого розвитку зон зовнішньої торгівлі у більш пізній період -1970-

1980-х роках, була можливість зменшення витрат на виробництво і збут

продукції через зниження тарифів на імпортовані комплектуючі, деталі й

компоненти, що призвело до активного розвитку автомобілебудування.

Зони зовнішньої торгівлі існують у двох організаційно-правових формах

зони загального призначення та субзони спеціального призначення.

Зони загального призначення, за офіційним визначенням, є зонами, що в

правовому відношенні не належать до митної території США. Вони перебувають

під контролем Митної служби Сполучених Штатів та розміщуються на

територіях, що вже мають необхідну транспортно-складську Інфраструктуру.

Компанії, що розміщуються у названих зонах, можуть належати як правило, до

галузей обробної промисловості.

Територіальна обмеженість зон загального призначення, висока вартість

земельних ділянок на певному етапі почали створювати обмеження для

подальшого розвитку у зонах зовнішньої торгівлі. Для вирішення проблеми

було дозволено створення субзон.

Субзони підпорядковані та фактично є структурами зон загального

призначення, але територіальне відокремлені від них. Субзона представляє

собою одну компанію, яка отримує статус і пільги ЗЗТ.

Зони загального призначення засновуються Управлінням по зонах

Міністерства зовнішньої торгівлі, для чого призначаються відповідні

субсидії з дозволу відомств штатів та місцевих органів влади. Суб"єкти

підприємництва зон загального призначення можуть подати заявку на

фінансування субзон від імені компаній, на базі яких ці субзони створено.

Базовий Закон про зони зовнішьої торгівлі та наступні поправки до нього

формують юридичну основу для розбудови зон зовнішньої торгівлі, Зокрема,

Закон 1934 p. передбачав дозвіл для ЗЗТ в основному на реекспортну та

транспортну діяльність, але забороняв виробництво продукції та її

експортування. Більш пізня поправка від 1950 p. усунула цю заборону (Stat.

246, Ch. 296). У 1980 p. Державне казначейство Сполучених Штатів вивело

додану вартість у зонах

зовнішньої торгівлі з суми вартості кінцевої продукції, що підлягала

оподаткуванню. В подальшому (1982 p.) було зменшено оподатковану вартість

кінцевої продукції шляхом виключення з останньої транспортних витрат, сум

оплати брокерських та страхових операцій.

Управління по зонах зовнішньої торгівлі США має повноваження обмежувати

діяльність зон в разі незгоди профспілок чи Існування об'єктивних перешкод.

Ці обмеження стосуються: експортних операцій, відміни зменшення стягнень

або уникнення оподаткування імпорту комплектуючих для виробництва

продукції, що має реалізовуватися на внутрішньому ринку США; введення

контролю операцій зональних підприємств в разі їх користування 2-5 річними

субсидіями.

Зони та субзони зовнішньої торгівлі контролюються Управлінням

по зонах зовнішньої торгівлі, до складу якого входять представники

Міністерства торгівлі (голова), фінансів та армії США. При цьому

Міністерство торгівлі (Адміністрація міжнародної торгівлі) уповноважене

відстежувати вплив зон на промисловість, Міністерство фінансів (Митна

служба) - контролювати обіг товарів у зонах, Міністерство Армії

(інженерні війська) - територіальні та інфраструктурні можливості

зон, їх вплив на навколишнє природне середовище. Загальну відповідальність

за організацію нагляду і контролю діяльності всіх зон покладено

безпосередньо на Управління ЗЗТ та Митну службу Міністерства фінансів.

Управління ЗЗТ функціонально прив"язане до Управління міжнародної торгівлі

Міністерства торгівлі. Зони спеціального призначення керуються

безпосередньо тими компаніями, на базі яких вони були утворені, а

контролюються уповноваженими особами з управління зон загального

призначення, що отримують державні субсидії.

За період від утворення перших (1934 p.) до 1970 p. у Сполучених Штатах

Америки було засновано 12 зон зовнішньої торгівлі, до 1975 p. їх кількість

зросла до 17 та було створено 2 зони спеціального призначення, станом на

1987 p. кількість зон та субзон відповідно, становила 138 та 101, у 1990 p.

діяло 158 зон загального та 168 зон спеціального призначення, а у 1994 p.

їх кількість, відповідно, становила 194 та 255.

Для утворення кожної з них, починаючи з юридичного оформлення і фізичного

облаштування до початку практичної діяльності, як правило, витрачається від

6 місяців до 3 років. При цьому деякі зони загального призначення

створюються для того, щоб дозволити розпочати процедуру надання конкретним

компаніям статусу субзон, які, власне, і будуть вести підприємницьку

діяльність

Управління зонами вільної торгівлі у Вашингтоні постійно отримує нові

заявки на створення зон.

Субзони є виключно виробничими утвореннями, які мають значні переваги

перед зонами загального призначення. Так, за ю-річний період (1976-1986

pp.) загальна вартість товарів, вироблених у субзонах, зросла у 92 рази (з

0.4 млрд. до 37.1 млрд.дол.США), а в зонах загального призначення - у 5.2

раза (з 0.5 млрд. до 2.6 млрд.дол.США). Загалом на субзони у середині 80-х

років припадало до 90% економічної діяльності всіх зон зовнішньої торгівлі

США порівняно з показником 44% у середині 70-х. Зони спеціального

призначення в більшості мають імпортну орієнтацію, хоча першочергово

передбачалося, що Програма розвитку американських зон зовнішньої торгівлі

сприятиме збільшенню експортного виробництва. За опублікованими даними,

із загального обсягу товарів, що надходять у зони, імпорт з-за меж митної

території США "важить" в середньому 22%, тоді як експорт не перевищує 11%

сукупного вивозу з ЗЗТ. Зони зовнішньої торгівлі також характеризуються

високим рівнем зайнятості.

У 1991 p. через зони вільної торгівлі США пройшли товари вартістю 84.4

млрд.доларів. Загальне зростання кількості таких зон обумовлює і збільшення

чисельності зайнятих там американців. У 1991 p. в зонах вільної торгівлі

працювало 238.9 тис.чол.

Головним фактором, що зумовлює досить стрімке зростання кількості зон

вільної торгівлі у США, як відмічають спеціалісти, є посилена конкуренція в

міжнародній торгівлі. Компанії, хоч це вимагає деякого часу і витрат,

намагаються отримати статус зон вільної торгівлі, щоб підвищити свою

конкурентоспроможність.

Зростаючий інтерес до цих зон можна також пояснити тим, що компанії

стали краще усвідомлювати переваги, які надаються зонам. Участь у ЗЗТ дає

змогу здійснювати на території зони, тобто поза межами митної території

США, багато виробничих і невиробничих операцій з товарами, перш ніж вони

надійдуть на внутрішній американський ринок. Якщо готові вироби

експортуються, то мито не сплачується, включаючи товари, що були раніше

ввезені в зону з Іншої країни. Але існує проблема взаємовідносин митниць і

зон вільної торгівлі, яка пов"язана з веденням подвійного рахунку.

Більшість зон діє незалежно. Тому митниця потребує створення

пальної бази, де могла б збиратися та аналізуватися вся інформація про

рух товарів.

Прикладом однієї з досить типових для США зон зовнішньої торгівлі є

Х"юстонська (офіційна назва - "Зона вільної торгівлі Х"юстона"). З самого

початку її створення в 1993 p. головною метою - - визначено сприяння

економічному розвитку. Кваліфікований поект достатні підготовчі роботи та

ефективний маркетинг цієї зони іпьної торгівлі забезпечили Інтерес ділових

кіл і, в кінцевому рахунку, сприяли подальшому економічному розвиткові

м.Х"юстона. Це відрізняє проект від інших зон, що починали діяльність при

обмежених можливостях.

За рік існування у зону Х"юстона надійшло 99 тис.т різних товарів, що

оцінені у 344 млн.доларів. Протягом року в зоні було зайнято 463 робітники

з числа місцевих жителів. Зона функціонує під загальним управлінням

адміністрації порту Х"юстон, що забезпечує клієнтам широкий спектр послуг,

їх комплексність та відповідний сервіс, включаючи складування рідких

вантажів, надання в оренду пакгаузів та критих автостоянок тощо. В складі

цієї зони є території загального призначення, що нараховують 12 ділянок,

лише 4 з яких знаходяться у володінні адміністрації порту. Ці ділянки

можуть бути здані в оренду для будівництва різних об"єктів, у тому числі

-адміністративних і промислових споруд, включають промисловий парк,

розташований уздовж судноплавного каналу, контейнерний термінал і

підприємства зі спеціалізованої обробки вантажів. Інші 8 ділянок призначені

для користування приватними компаніями: 4 використовуються для складування

різних хімічних речовин і нафтопродуктів, 4 - для гарантованого збереження

автомобілів, складування сталевих виробів, труб тощо.

У останні чотири роки було створено сім субзон, що дало змогу

розгорнути діяльність компанії "Дюпон" по виробництву

фтористоводневої кислоти; компанії "Фібро Ріфайнери" - з очистки

нафтохімічної продукції; компанії "Гудмен манюфекчюрі" - по виготовленню

холодильних агрегатів; компанії "Варко Шафер" - по складанню нафтового

устаткування та ін. Філія зони - "Юнайтед Аженерал Сеплай" - розподіляє

машини та інші вироби, що Сортуються 60 оптовими фірмами в країни Азії та

Далекого Сходу.

Перевага філії в тому, що вона дозволяє імпортувати, складувати,

перепаковувати й перемаркіровувати вироби поза сферою свого обслуговування.

Потім з надходженням замовлень товар або експортується в інші країни без

мита, або імпортується на внутрішній ринок США.

Одночасно з існуванням у США цілого комплексу ЗЗТ, тут проектується

також формування Північно-американської зони вільної торгівлі. Це потребує

вирішення ряду загальних питань реалізації митних процедур щодо вивозу

товарів із Америки, місця вилучення (зняття) мита.

Для зон вільної торгівлі в США в останній час характерним є надзвичайно

швидкий розвиток. Посилення конкуренції у міжнародному масштабі

змусило багато компаній, зайнятих в експорті та імпорті, по-новому оцінити

власні позиції та переваги зон вільної торгівлі, а також проекту НАФТА.

ІРЛАНДІЯ

Аеропорт Шеннон в Ірландії протягом десятиліть

використовувався як пункт дозаправки трансатлантичних лайнерів. Наприкінці

50-х років авіакомпанії почали експлуатувати на лініях далекого сполучення

реактивні літаки, що зменшило потребу у дозаправці. Навантаження аеропорту

Шеннон стало помітно скорочуватися. Це призвело до різкого скорочення

авіаруху і падіння ваги Шеннонського аеропорту, що змусило уряд Ірландії

розробити особливу стратегію підтримки через сприяння вантажо- та

пасажирообороту внаслідок розвитку зовнішньої торгівлі, виробництва

і туризму. Першою ланкою названої стратегії є залучення значної кількості

туристів з Північної Америки шляхом зацікавлення їх доступними цінами на

квитки та готельне обслуговування. Друга ланка полягала у створенні

промислової зони поблизу аеропорту на базі іноземних інвестицій, які б

приваблювали перспективи використання фрахтових можливостей аеропорту для

імпорту деталей і напівфабрикатів та експорту готової продукції.

У 1959 p. парламент Ірландії прийняв закон про створення на базі

аеропорту вільної промислової зони (ВПЗ). З цього ж року реалізується

цільова комплексна програма, головною метою якої є прискорений соціально-

економічний розвиток регіону та активне включення економіки західної

Ірландії у міжнародний поділ праці. Ця програма на практиці пов"язана зі

створенням на базі міжнародного аеропорту та прилеглих до нього територій

промислової зони і подальшим її розвитком.

Завданнями або цілями ВПЗ, що випливають з зазначеної мети, стали:

розширення транзиту пасажирів та вантажів, що прямують через аеропорт

Шеннон; розвиток сучасної

експортоорієнтованої промисловості; сприяння міжнародному туризму;

стимулювання Інвестиційної діяльності на території регіону; залучення

іноземних Інвестицій; залучення передових технологій та створення

технологічно місткого виробництва.

ВПЗ "Шеннон" пройшла наступні три етапи становлення та розвитку:

1 - розміщення на території зони технологічно не пов"язаних між собою

виробництв, заснованих на Іноземному капіталі (переважно дочірніх фірм

транснаціональних корпорацій), які використовують імпортовану сировину та

виробляють продукцію, призначену на експорт;

II - становлення спеціалізації ВПЗ, переорієнтація промислових

підприємств зони з трудомістких на капітало- та наукоємні виробництва,

сприяння розвитку технологічних та комерційних зв"язків зони з ірландськими

позазональними підприємствами;

III - розширення сфери діяльності зональних підприємств за рахунок

міжнародних кредитно-фінансових, лізингових, консультативних та

інших видів послуг.

Оскільки будь-яка вільна (спеціальна) економічна зона за визначенням є

територією з особливим пільговим інвестиційним кліматом, ВПЗ "Шеннон" має

режим, що відрізняється від загальноприйнятого в Ірландії та спрямований на

стимулювання розвитку підприємництва. Цей пільговий режим інвестування та

реінвестування полягає у наступному:

- товари, що імпортуються в зону або реекспортуються, звільняються від

митного обкладення (виключення становить експорт до країн ЄС, на який

нараховується мито, виходячи із задекларованої вартості "імпортного

компоненту");

- пільгова ставка корпораційного податку 10%, що гарантовано діє до

2000 p.;

- звільнення від податку на прибуток;

- звільнення від податку на додану вартість;

- дозвіл на здійснення прискореної амортизації основних фондів.

Крім того, підприємствам зони надаються державні безповоротні

субсидії в разі, якщо вони: закуповують машини та обладнання або проводять

власне будівництво на території ВПЗ (розмір субсидії 45-60% вартості

відповідних витрат); здійснюють науково-дослідні та дослідно-

конструкторські роботи в обробній промисловості (розмір субсидії 50%

вартості відповідних витрат); проводять спеціальну професійну підготовку та

перепідготовку персоналу (розмір субсидії 100% вартості відповідних

витрат); орендують готові виробничі приміщення на території зони.

За даними, опублікованими у середині 90-х років, на території ВПЗ

"Шеннон" діяло близько 100 підприємств, включаючи як самостійні компанії,

так і філії та дочірні підприємства всесвітньо відомих концернів.

Внутрішній господарський простір ВПЗ майже на паритетних засадах займають

виробнича (40%) та невиробнича (60% від загальної кількості зональних

компаній) сфери. Сучасна структура промисловості ВПЗ складається з таких

галузей обробної промисловості, як: електронна промисловість -

35%, машинобудування- 25%; виробництво пластмас та хімічна промисловість

- 7.5%; текстильна промисловість - 5%. Невиробнича сфера представлена

зовнішньоторговельними компаніями - 42%. фінансово-кредитними інститутами -

20% та підприємствами по наданню транспортно-експедиторських, туристичних,

маркетингових, консультативних послуг - 38%. Перевага (80 %) належить малим

фірмам з кількістю зайнятих до 50 чол.

Список використаної літератури

. Конституція України. 1996р., Розділ XI. Місцеве самоврядування //

Урядовий Кур”єр. – 1996. – 28 червня.

. Лукінов І.І. Концептуальні основи регіональної економічної політики

//Економіка України. – 1992. - №1.

. Регіональна економіка / Під ред. Т.Г. Морозовой. – М.: “ЮНІТІ”, 1995.

. Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні:

Постанова Кабінету Міністрів України від 14.04.1994р. №167 // “Орієнтир”.

– 1994. – 28 квітня.

. Пила В.І., Чмир О.С. Спеціальні (вільні) економічні зони: теорія та

практика: Навчальний посібник – К.: Київський державний торговельно-

економічний університет, 1998.

-----------------------

зовніші

внутрішні

інтеграційні

комплексні

Локальні (точкові)

торговельно-виробничі

Зовнішньоторговельні

науково-технічні

інформаційні

анклавні

Офф-шорні

туристично-рекреаційні

?

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.