реферат скачать
 

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення

ЗМІСТ

Вступ___________________________________________________стор.1

Поняття, предумови формування та типологія СЄЗ___________стор. 2-6

Регіональна економічна політика України та місце в ній спеціальних

(вільних) економічних зон_________________________________стор. 7-9

Український досвід спеціальних (вільних) економічних зон____стор. 10-12

Світовий досвід формування СЕЗ________________________стор. 13-15

Список використаної літератури____________________________стор. 16

ВСТУП

Перетворення планово-директивної економіки у відкриту ринкову пов'язано

сьогодні з вирішенням ряду актуальних проблем: заміною старої

господарської структури, реструктуризацією промисловості, освоєнням

ринкових принципів діяльності, інтеграцією до світової економічної системи.

Названі завдання не можна вирішити без розширення Інвестиційної

діяльності, яка забезпечує неперервність відтворювального процесу та

дієве стимулювання всіх відомих форм зовнішньоекономічного співробітництва.

В той же час економічна криза, що охопила Україну, не стимулює

інвестиції, а навпаки, продукує скорочення відтворювальних процесів за

критичну межу. Подібні тенденції характерні і для зовнішньоекономічних

зв'язків, реформування яких також суттєво ускладнено. Але потреба країни у

зовнішніх ресурсах розвитку - в тому числі іноземних інвестиціях як

одній з форм зовнішньоекономічних зв'язків, обумовлює

використання нестандартних підходів.

Як свідчить практика, таким нетрадиційним підходом може стати

формування спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ). Спеціальні зони

створюють сприятливі умови для економічного розвитку базових об'єктів та

територій їх розташування.

Запропонований Вашій увазі навчальний посібник "Спеціальні (вільні)

економічні зони: теорія та практика" є першим в Україні і, на думку

авторів, повинен значною мірою задовольнити існуючу потребу студентів та

викладачів у навчальних матеріалах з питань СЕЗ. Він дозволяє також

отримати необхідну теоретико-методологічну базу щодо розуміння процесів

формування і управління спеціальними (вільними) економічними зонами,

виховати практичні навички у роботі з проектними документами СЕЗ.

Розв'язанню вказаних завдань підпорядкована структура та методика

подачі матеріалів, сформульовані контрольні питання по кожному розділу,

рекомендовано літературу для поглибленого вивчення матеріалу.

Поняття, предумови формування та типологія СЄЗ

Безперервний і послідовний розвиток виробничих сил супроводжується

адекватним процесом усуспільнення виробництва і суспільного розподілу

праці. Одночасно суспільний розподіл праці приводить до посилення

інтеграційних зв"язків. У цьому випадку буде досягатися такий рівень

усуспільнення виробництва і розподілу праці, коли у забезпеченні різних

потреб зможуть брати участь не тільки галузі народного господарства, але й

багаточисельні виробництва та їх групи. Оскільки вони знаходяться на певній

території, то у сукупності складають взаємозв'язані територіальні

формування.

На практиці процес розвитку виробничих сил обумовлює зростання кількості

галузей, виробництв, технологічно самостійних підприємств. Водночас це

супроводжується поширенням технологічної залежності підприємств і

галузей, ускладненням міжгалузевих зв"язків, об'єднанням виробництв, які

виділилися, в галузеві і територіальні сукупності. Одночасно проходить

розподіл праці як у галузевому, так і територіальному розрізах. Закріплення

певних видів і підвидів суспільного виробництва на даній території визначає

його просторовий розподіл.

Територіальні формування є однією з якісно нових форм усуспільнення

виробництва, в яких проявляється його прогресивний напрямок розвитку шляхом

концентрації, спеціалізації, комбінування виробництва. Такий характер їх

розвитку забезпечує значний економічний ефект завдяки використанню фактора

комплексності. Розміщення виробничих об"єктів на одній чи на сумісній

території дозволяє ефективно використовувати не тільки єдині енергетичні

джерела, водні, мінеральні, природні ресурси, але й потужності виробничої і

невиробничої інфраструктур.

Територіальні формування виступають у різноманітних формах комплексів: 1)

виробничо-територіальних; 2) аграрно-виробничих; 3) оудівельних; 4)

транспортних та їх галузевих різновидів. промислово-територіальні

комплекси можуть включати машинобудівний, хімічний, лісопромисловий

та багато інших. Так само аграрно-промислові комплекси складаються з

зернового, буряко-цукрового, льонарського та ін.

Разом з тим останнім часом з'являються нові види територіальних

формувань, націогосподарських комплексів. Одними з них слід назвати вільні

економічні зони (ВЕЗ). Якщо розглянути ВЕЗ в історичному плані, то

виявиться, що територіальні формування - "вільні економічні зони" - це

явище, яке мало місце в господарській практиці деяких античних держав та

було розповсюджене у середньовіччі.

Проте, зацікавленість до ВЕЗ як елементу територіальної організації

виробничих сил з"явилася у науковців І практиків України наприкінці 80-х -

початку 90-х років. Це пов"язано з вивченням досвіду становлення ринкових

відносин у розвинених в економічному відношенні країнах, а також країнах,

які мають в останні роки позитивні результати у стабілізації

національної економіки. Ставилося за мету шляхом вивчення і запровадження

позитивного досвіду стимулювати економічні перетворення, які б забезпечили

поступовий перехід до господарської самостійності не тільки окремих

підприємств, але і цілих регіонів.

Формування вільних економічних зон у багатьох країнах світу віддзеркалює

дію об"єктивних інтеграційних процесів, притаманних національній економіці.

Поряд з подальшим розвитком усуспільнення виробництва шляхом .його

спеціалізації і концентрації, збільшенням випуску товарної продукції,

відбувається посилення міжрегіональних, а, особливо - міжнаціональних

контактів. Відбувається формування світової територіальної структури,

відповідно до якої проходить закріплення виробництва певних видів продукції

чи послуг за окремими країнами. Такому закріпленню сприяє розвиток

зовнішньоекономічних зв"язків через вільні економічні зони.

Економічні системи окремих країн поступово інтегруються шляхом

спеціалізації на певних видах продукції, встановлення стабільних

економічних зв"язків, торгівлі науково-технічними досягненнями,

послугами, інформацією. В кінцевому результаті господарські системи країн-

партнерів взаємно пристосовуються, вони утворюють нову економічну

структуру, яка поглинає відокремлені потенціали, відтворюючи систему більш

високого рівня. У новій економічній системі з"являється можливість

ефективного використання основних факторів виробництва, до складу яких

відносяться робоча сила, капітал та інформація. Виникають

додаткові можливості для прискореного зростання національних економік, які

інтегровані в економічну систему певного регіону.

Вільні економічні зони є одним з елементів здійснення інтеграційних

процесів і структурних перетворень у світовій економіці. Це - один з

інструментів досягнення відкритості економіки України зовнішньому світові

і стимулювання міжнародного економічного співробітництва на основі

залучення іноземних інвестицій.

На сьогодні територіальні утворення цього типу розміщені практично у всіх

країнах світу, представлені на всіх континентах. Неабиякий вплив їх на

економічні процеси, що відбуваються у державах розміщення, оскільки в зонах

створюються різноманітні виробництва, нові робочі місця, активізуються

зовнішньоторговельні операції.

Для вільних економічних зон характерні певні принципи формування

безвідносно до типу та місця розміщення. Саме за цими принципами і

визначається можливість віднесення окремих об"єктів до територіальних

формувань даного типу.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) - один з досить помітних

елементів структурних перетворень світової економічної системи другої

половини XX ст. Вони географічне розосереджені практично на всіх

континентах та присутні у різних групах країн - як у тих, що розвиваються,

так і у промислово розвинених.

Вивчення світового досвіду СЕЗ дозволяє зробити висновок про широке

різномаїття форм, цілей, механізмів, стратегій розвитку та результатів

зонування. Але це різномаїття може і повинно бути ідентифіковане, зведене в

загальну схему, тобто теоретично усвідомлено. Таким чином, практика

використання подібних утворень не тільки не заперечує, але й вимагає

опрацювання чітких формулювань, встановлення закономірностей

розвитку, відпрацювання понятійного апарату.

Насамперед необхідно визначитися з дефініціями. Одним із початкових, що

визначали суть вільної зони, був термін "вільна гавань" (porto franko). З

розповсюдженням механізму зон та модифікації, його цільовою та

функціональною спрямованістю понятійний ряд розширювався, в тому числі під

впливом мовних особливостей держав-засновниць. В результаті явище, шо має

внутрішню цілісність, отримало значну кількість понять та визначень: вільні

зони, вільні торгові зони, експортно-виробничі зони, вільний порт, вільні

експортно-виробничі зони, вільні експортні зони, технологічні зони, вільні

зони заохочення експорту, зони безмитного ввозу, індустріальні зони, зони

сприяння інвестиціям, спеціальні економічні зони, зони безмитного

виробництва, зони безмитного промислового експорту, зони спільного

підприємництва, зони зовнішньої торгівлі, промислово-виробничі зони, зони

вільної економіки, техніко-впроваджувальні зони, зони безмитної торгівлі

тощо.

Існує не менше ЗО різних дефініцій, що визначають це явище. Найбільш

розповсюдженими з них є терміни "вільна економічна зона" (БЕЗ) та

"експортно-виробнича зона" (ЕВЗ). Перший найбільш точно відображає той

ключовий момент, що зона представляє собою економічне, а зовсім не

політичне, соціальне чи інше утворення з вільним (спрощеним відносно

національної економіки і максимально наближеним до світової) режимом

підприємницької діяльності. Другий термін досить широко популяризований

економічною наукою, найбільш активно використовується в практиці

країн, що розвиваються, які є лідерами по чисельності ЕВЗ, а також

офіційно використовується рядом міжнародних організацій, у тому числі

Міжнародною Організацією Праці, Центром 00Н по

Транснаціональним Корпораціям, Всесвітньою Асоціацією ЕВЗ.

Крім того, існує багатоваріантність підходів у визначенні самого явища

вільних зон. Власні трактування ВЕЗ дає законодавство країн, що беруть

участь у процесі зонування, а також міжнародні угоди, теоретико-практичні

дослідження, документи спеціалізованих організацій, асоціацій тощо.

Серед найбільш відомих назвемо лише ті визначення, що були дані в постанові

Ради спільного ринку від 4 березня 1969 p., YII додатку до Конвенції в

Кіото від 18 березня 1973 p., документах UNCTAD від 1975 p., Ради спільного

ринку від 1988 p., матеріалах Міжнародної Організації Праці, Центра 00Н по

ТНК. Всесвітньої Асоціації ЕВЗ. Всі вони, співпадаючи у

віддзеркаленні найважливіших суттєвих рис вільних зон, пропонують власні,

оригінальні трактовки. Але визначення, які дані в цих документах,

недостатньо повно й точно описують сутність та основні риси поняття "зона".

Наприклад, трактування поняття експортної виробничої зони як "чітко

визначеної промислової зони, в якій сформовано анклав безмитної торгівлі в

митному та торговому режимі приймаючої країни, І в якій іноземні

підприємства, що виробляють в основному продукцію на експорт, отримують

вигоду з наданих фіскальних пільг", викладено Центром 00Н ТНК. Це

формулювання далеко не Ідеальне і, за словами експертів Центру, не враховує

відхилень від схеми або так званих "прикордонних" явищ. Суть останніх у

тому, що зона, названа експортно-виробничою, може бути фактично орієнтована

на місцевий ринок (імпорт). Режим ЕВЗ може розповсюджуватися на всю

територію країни, якщо остання відмінила власним рішенням торговельні

(тарифні та нетарифні) обмеження (Гонконг. Сінгапур, Макао).

Крім того, під наведену дефініцію не підпадають іноземні для приймаючої

держави підприємства, що мають відповідні митні та фінансові пільги, а

також оффшорні території та центри з особливим режимом діяльності

банківсько-страхових інститутів І нерезидентських компаній. Тобто поняття

ЕВЗ є вузьким, частковим випадком більш загального явища, що займає досить

чільне місце (до 50% всіх існуючих ВЕЗ за кількістю та економічними

результатами діяльності).

Виходячи з відомих традиційних форм існуючих вільних зон, у процесі

систематизації переліченого вище різноманіття на засадах єдності основних

(суттєвих) рис можна побудувати класифікаційну схему ВЕЗ. При цьому як

вихідні критерії, що обумовлюватимуть віднесення тих або інших структур до

вільних економічних зон, необхідно вважати: умовну екстериторіальність

утворення відносно митних кордонів та індиферентність до торгового режиму

приймаючої держави; спрямованість на активізацію підприємницької та

зовнішньоекономічної діяльності, використання для власного розвитку

зовнішніх фінансових ресурсів, у тому числі іноземних інвестицій; особливий

(що відрізняється від загального, який існує на території держави

розташування) організаційно-правовий механізм.

Слід зауважити: фактор залучення зовнішніх фінансових та інших ресурсів

- визначальний, і не може не враховуватись у процесі аналізу. Це

принципово, адже світовий господарський досвід свідчить про використання

форми особливих територіальних утворень, що мають спеціальний режим

сприяння окремим видам підприємницької діяльності, незалежно від орієнтації

на іноземний капітал, або такий, що прямо стимулює національних виробників.

Як підтверджує практика, це - важлива та ефективна форма стимулювання

підприємницької діяльності в пріоритетних галузях (сферах) діяльності, а

також засіб економічного "оживлення" депресивних районів. Але, якщо

узагальнювати ці тенденції, то слід зазначити, що подібні утворення

поступово будуть підключатися до системи міжнародного поділу праці та

науково-технічного обміну і, таким чином, до процесів міжнародного руху

капіталів.

Виходячи з вищевикладеного, можна дати таке визначення поняттю вільної

економічної зони: ВЕЗ - це обмежена частина території держави, на якій

встановлюються особливі митний, податковий, фінансовий, організаційно-

правовий режими діяльності суб"єктів підприємництва для активізації

економіки та інтеграції у світове господарство.

До цілей, які ставляться державою, що створює (або санкціонує створення)

ВЕЗ, як правило, відносяться: розв'язання проблем зайнятості і формування

нових робочих місць; активізація зовнішньої торгівлі; стимулювання притоку

іноземних Інвестицій як додаткового джерела фінансування; активізація

обміну знаннями й технологіями, і як результат, - досягнення нової

інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток

імпортозаміщення: підвищення обсягів зовнішніх надходжень та покращання

платіжного балансу країни-реципієнта; ефективне використання місцевих

ресурсів побудова структур, що є провідником та каталізатором ринкових

перетворень

Крім того, формування вільних економічних зон може розглядатись як

засіб розв'язання проблем депресивних старопромислових,

незабудованих, слабозаселених, з низьким рівнем економічного розвитку

регіонів

У деяких країнах ця концепція будувалася та була реалізована без

поєднання з орієнтацією на залучення іноземного капіталу (як, наприклад,

програми розвитку старопромислових районів у Франції та Німеччині) Маються

на увазі територіальні програми, спрямовані на створення нових або

збереження існуючих робочих місць, відновлення традиційних галузей та видів

промислу, розвиток підприємництва, експортного виробництва, інноваційних

процесів, захист навколишнього природного середовища тощо Ці зони

максимально відкриті зовнішньому економічному простору і за сутністю свого

механізму повинні сприяти інтеграції територій в єдину господарську систему

Вони не обмежуються прийняттям заходів, що стимулюють діяльність

нерезидентів, а навпаки, створюють пільгові умови для підприємницької

діяльності в цілому В іншому випадку може здійснюватись орієнтація на

залучення виключно зовнішніх фінансових ресурсів - іноземних інвестицій у

підприємницькій або ссудній формах, - на початковому або наступних етапах

розвитку зон, які стають вільними економічними

Багатоваріантність підходів, яка виявилася при вивченні поняття та

сутності БЕЗ, властива також і підходам до їх класифікації Існують різні

варіанти типології зон Зокрема, дослідники С А Дійков, В 1 філатов, А П

Думнов та інші розрізняють зовнішньоторговельні, функціональні та галузеві

зони, В Укмар та С С Фомін деталізують класифікацію підрозділом

зовнішньоторговельних на комерційні та складські зони Д М Акульонок та А Н

Солдаткін визнають існування чотирьох типів зон - вільної торгівлі,

експортно-виробничі промислові, вільні порти та банківські зони Е А

Алтинбаєв пише про зони прискореного економічного розвитку, зони спільного

підприємництва та зони цілісного економічного району з повною

відновлювальною структурою обробної промисловості Ю С Степанов

наводить класифікацію зон, що відносяться до п"яти типів безмитні,

експортні промислові, парки технологічного розвитку, зони страхових та

банківських послуг, імпортопромислові зони та зони

імпортозаміщення А Корнєєв надає перевагу семи типам зон, що відрізняються

за площею та функціональною спрямованістю - це

ресурсні, транспортні, фінансові, складальні, рекреаційні, складські,

технопарки А П Кузнєцов - провідний російський дослідник у цій галузі -

вважає за необхідне розрізняти зони вільної торгівлі, підприємницькі,

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.