реферат скачать
 

Вексельный рынок и перспективы его развития на Украине

векселів відносяться дружні (приятельські) та бронзові (дуті) векселі.

Загальною ознакою і тих, і інших є безгрошовість (тобто відсутність у

вексельному зобов’язанні законної підстави боргу, реальної економічної бази

його видачі) та безвалютність (тобто відсутність у вексельному зобов’язанні

майнового забезпечення боргу). Оскільки безгрошове зобов’язання юридично

нікчемне, воно може бути визнане не-законним, але якщо вексель тим часом

опиниться у руках добросовісного держателя, який не знав про цю ваду, то

такий держатель все ж таки залишиться законним держателем і має право

вимагати задоволення за векселем. В Україні законодавством дозволено

видавати векселі лише для сплати за поставлену продукцію, виконані роботи,

надані послуги, за виключенням векселів Мінфіну, Національного банку та

комерційних банків. Ні ділових звичаїв, ні судової практики у відношенні

даних векселів поки що не існує.

До дружніх векселів відносяться векселі, що не мають в основі своєї

видачі розрахунків векселедержателя за товарними та грошовими угодами, що

видаються головним чином з метою отримання грошей від врахування векселів у

банку. Такими векселями визнаються: видані один одному родичами, членами та

пайовщиками одного товариства, однією юридичною особою на користь іншої та

інші безгрошові векселі.

До бронзових (дутих) векселів відносяться безгрошові векселі, які

видані з метою або поповнення коштів шляхом їх врахування в банках , або

штучного підвищення боргів шляхом видачі векселів на користь фальшивих

кредиторів. На відміну від дружніх векселів за векселями фіктивними особи,

причетні до їх виникнення, не приймають на себе відповідальності за

векселем, оскільки вексель створюється лише з однією метою – ошукати

кредиторів і шляхом шахрайства виманити у них кошти.

До зустрічних векселів належать дружні та бронзові векселі, в яких дві

юридичні або фізичні особи виcтупають по черзі то векселедателем

(платником), то векселедержателем (покупцем). Такі векселі визнаються

зустрічними, хоча б їх строки та суми не співпадали. Очевидно, що зустрічні

векселі можуть бути не лише дружніми та бронзовими, але й комерційними, що

виникли із взаємних торгових відносин та угод між двома особами.

Для підвищення надійності векселя передбачений ряд спеціальних процедур, що

дозволяють розширити коло осіб, відповідальних за векселем, тобто

зобов'язаних платити за векселем при настанні певних обставин. Наприклад,

акцепт або аваль векселя.

Акцепт векселя являє собою операцію, за допомогою якої підтверджується

згода платника на оплату векселя. Відпо-відно, акцептантом є особа, що

підтверджує свою згоду на оплату. Якщо як акцептант виступає банк

(банківський акцепт), то вексель набуває статусу першокласного (тобто вищої

якості, найменш ризикованого) зобов'язання. Акцепт не є обов'язковим, але

виступає як необхідна умова для того, щоб вексель мав обіг, вільно

обертався на ринку.

Аваль векселя являє собою поручительство за векселем. Аваліст, що здійснив

аваль векселя, приймає на себе відпо-відальність за виконання зобов'язань

зобов'язаною за векселем особою (наприклад, векселедавцем, акцептантом або

індо-сантом).

Індосамент - це передавальний напис на векселі, що засвідчує перехід прав

за векселем до іншої особи і що виконує гарантійні функції. Індосант також

несе відпові-дальність за платіж разом з усіма іншими, зобов'язаними за

векселем особами.

Взаємну відповідальність сторін вексельної угоди підвищує також протест

векселя, що дає право векселе-держателю пред'явити індосантам, авалістам,

акцептантам і векселедавцеві регресний позов.

Нормальна організація вексельного обігу передбачає безумовне

дотримання вексельної дисципліни. У зв'язку з цим практикується законодавча

заборона звільнення з яких-небудь причин будь-якого векселедавця від

накладеного протесту, а також від забезпечення платежу державними

дотаціями, переписуванням векселів або видачею нових позик. Чинник

безумовності платежу, серйозні наслідки протесту під-креслюють перевагу

векселя над іншими формами боргових зобов'язань. Законодавче визначення

відповідальності векселедавця за вексельними зобов'язаннями спрямоване на

зміцнення грошової дисципліни.

1.2 Вексельне право і його основні системи

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, що

відрізняють його від інших боргових зобов'язань і надають йому силу

особливого, вексельного права. Останнє являє собою сукупність законодавчих

та інших норм, що регулюють відносини між особами, причетними до

вексельного зобов'язання. Спочатку вексельне право являло собою частину

цивільного права, потім відокремилося в особливий інститут і сьогодні

складає зміст особливої юридичної дисципліни, що має самостійний характер.

Вираз “сила вексельного права” означає сукупність тих особливостей, які

властиві тільки векселям і які можна виділити при аналізі чинного

законодавства, що визначає вексельний обіг в Україні, а саме:

абстрактність, договірний характер, безперечність, односторонність,

самостійність зобов'язання за векселем, формальність, обіговість або

передаваність, грошовість, право або можливість протесту, солідарна

відповідальність, відсутність емісійного характеру.

Абстрактність вексельного зобов'язання полягає в тому, що до тексту векселя

не включаються причини його появи, тобто видача його юридично не

прив'язується до конкретного договору. Вексель містить у собі лише просте і

нічим не обумовлене зобов'язання або пропозицію сплатити певну суму.

Векселі (прості або переказні), що мають однаковий склад первинних

учасників, одного номіналу, видані на однаковий термін і з однаковою

відсотковою ставкою, укладені в результаті реалізації торговельної угоди,

або на виконання кредитного договору, або просто з добрих спонукань

векселедавця по відношенню до векселе-держателя, не мають ніяких юридичних

відмінностей.

З цього випливає, що з моменту видачі векселя припиняється

зобов'язання, на погашення якого був виданий документ, і виникає

зобов'язання абсолютно нового характеру - зобов'язання за векселем - борг,

що цілком відволікається від підстав свого виникнення. Таким чином,

юридичними наслідками факту видачі векселя будуть погашення заборгованості,

що раніше існувала, за придбані товари (виконані роботи, надані послуги),

отриманий кредит і виникнення зовсім нового зобов'язання - боргу за

векселем. Умови угоди не відображаються на обігу векселів і стягненні

боргів за ними. У цьому сутність і причина абстрактності векселя. Для

характеристики правової природи векселя необхідно звернути увагу на його

договірний характер, безумовність, формальність та інші ознаки.

Договірний характер. Розглядаючи вексель як договірне зобов'язання,

потрібно мати на увазі не ті договірні відносини, які призвели до появи

векселя (наприклад, купівлю-продаж або кредит), а ті відносини, які

створюються самим векселем. Договірний момент у векселі виявляється у тому,

що векселедавець стає відповідальним перед векселедержателем внаслідок

видачі йому векселя з наміром бути зобов'язаним за ним, а останній

погоджується прийняти виписаний векселедавцем документ.

Безумовність векселя випливає з його абстракт-ності і полягає в тому, що

наказ у переказному і зобо-в’язання в простому векселі про сплату певної

грошової суми повинні бути простими і не обтяженими будь-якими умовами або

застереженнями або посиланнями на них. Боржник за векселем зобов'язаний

платити тільки тому, що він видав (або акцептував) вексель, абсолютно

незалежно від його сподіваннь, пов'язаних з прийняттям на себе вексельного

зобов'язання, що виправдалися або не виправдалися.

Односторонність зобов'язання векселедавця у простому векселі має безумовний

характер. У переказному векселі зобов'язання приймає більш складну форму.

Тут зобов'язання векселедавця поставлене у залежність від скасовуючої умови

- платежу з боку трасата. У переказному векселі векселедавець приймає на

себе зобов'язання заплатити вексельну суму з моменту видачі їм документа,

але це зобов'язання є умовним, оскільки він зобов'язаний платити, у випадку

якщо не заплатить трасат. Однак до моменту коли особа, вказана у векселі як

платник, не акцептує його, вона не має до вексельного зобов'язання жодного

відношення. Отже, до акцепту векселя трасатом він являє собою одностороннє

безумовне зобов'язання векселедавця. З іншого боку, в переказному векселі

існує також одностороннє зобов'язання векселедавця, яке після акцепту

векселя платником стає умовним. З прийняттям векселя до платежу виникає

одностороннє безумовне зобов'язання трасата, яке існує поряд з умовним

зобо-в'язанням векселедавця. Але треба відмітити, що серед науковців існує

також і інша точка зору з приводу визначення сутності цієї особливості:

односторонність вексельного зобов’язання полягає в тому, що для того, хто

за цим зобов’язанням зобов’язаний, воно лише зобов’язання, без будь-якої

вимоги з його боку, а для того, хто за ним має право, воно – лише вимога,

без будь-якого зобов’язання з його боку[3].

Самостійність зобов'язання за векселем. Кожне умовне або безумовне

зобов'язання за векселем, прийняте на себе особою, що виступає як учасник,

носить цілком самостійний характер і абсолютно не залежить від того, чи

дійсні інші укладені у векселі зобов'язання.

Формальність. Вексель являє собою формаль-не зобов'язання, яке

повинне мати суворо встановлену законом письмову форму. Будь-яка умова,

пов'язана з виникненням, зміною або припиненням вексельного зобов'язання,

має силу лише тоді, коли вона зазначається безпосередньо на векселі або на

додатковому листі до нього (алонжі). Реквізити векселя визначені в законі.

Недотримання форми позбавляє документ сили вексельного зобов'язання.

Обіговість (передавальність). Ця властивість век-селя забезпечується

тим, що особа, яка придбала його першою, має право передати вексель іншій

особі. Таке ж право має і кожен з подальших векселедержателів. Передача

векселя проводиться шляхом здійснення індо-саменту. Передача векселя у

власність іншій особі і лежить в основі передавальності як однієї з

основних властивостей векселя. При передачі векселя за індосаментом новий

(добросовісний) держатель документа є самостійним кредитором, а тому

відносно нього не допускаються заперечення, які могли б мати місце відносно

його попередника.

Грошовість. Вексель являє собою грошове зобов'язання. Воно не може бути

виражене ні в якому іншому вигляді, крім як у грошах.

Право зворотньої вимоги. Векселедержатель, що не отримав платежу за

векселем, отримує право на прямий позов до особи, зобов’язаної за векселем

(у переказному векселі) або тієї, що видала (у простому векселі), і, після

здійснення ряду формальностей, - на регресний позов до всіх осіб, що

зобов’язалися за векселем раніше за нього самого. Для обгрунтування такого

позову векселе-держателю достатньо пред’явити вексель з позначкою про

опротестування у неплатежі (женевська система права) або навіть без неї

(англо-американська система права).(В Україні опротестований вексель вже

являється виконавчим документом)

Солідарна відповідальність. Якщо протест було здійснено своєчасно,

векселедержатель може звернути свій позов проти зобов'язаних за векселем

осіб (переказний вексель). Всі особи, що видали, індосували або ава-

лювали вексель, є солідарно зобов'язаними перед векселе-держателем. Отже,

векселедержатель має право пред'яв-лення позову до всіх цих осіб або до

кожного окремо. Таке ж право належить кожній особі, що підписала

переказний вексель, після того, як вона сплатила за нього. Позов,

пред'явлений до одного з боржників, не перешкоджає пред'явленню позовів до

інших осіб, навіть якщо вони зобов'язалися після первинного відповідача.

Після закінчення термінів, встановлених для пред'явлення векселя терміном

платежу по пред'явленні або після закінчення певного терміну у такий-то час

від пред'явлення; для здійснення протесту в неакцепті або неплатежі; для

пред'явлення до платежу у разі застереження "без протесту",

векселедержатель втрачає права проти індосантів, проти векселедавця і проти

інших зобов'язаних осіб, за винятком акцептанта в переказному векселі і

векселедавця у простому.

Відсутність емісійного характеру. Вексель не є емісійним цінним

папером. Отже, його видача не передбачає спеціальних процедур,

пов'язаних з емісією цінних паперів. У зв'язку з цим істотне значення

набуває питання векселеспроможності, під якою розуміють здатність якої-

небудь особи бути учасником вексельного зобов'язання як кредитор або

боржник.

На основі усього вищевикладеного можна зробити висновок, що векселем є

письмове, за встановленою законом формою, одностороннє, абстрактне і

безумовне грошове зобов'язання, що передається за спрощеним порядком по

передавальному напису і що перебуває під солідарною відповідальністю всіх

причетних осіб, яке підлягає платежу законному векселедержателю проти

пред'явлення самого векселя під загрозою процесуально суворого і спрощеного

стягнення.

В сучасних умовах, яку б функцію на практиці не виконував вексель

(знаряддя кредиту, засіб платежу, інструмент для інкасування боргу),

взаємовідносини учасників вексельного обігу в будь-якому випадку носять

характер вексельних правовідносин і регулюються не загальними нормами

цивільного, а особливого вексельного права.

В 1930 р. в Женеві працювала конференція, в результаті чого була

напрацьована Конвенція, що встановила Єдинообразний закон про переказний та

простий вексель. Країни, що підписали або приєднались до неї, прийняли на

себе зобов'язання ввести в дію на своїх територіях Єдинообразний вексельний

закон. До таких країн відносяться:

Австрія, Бельгія, Бразилія, Угорщина, Німеччина, Греція, Данія, Італія,

Люксембург, Монако, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, СРСР,

Фінляндія, Франція, Швеція, Швейцарія, Японія.

Такі країни як:

Алжир, Аргентина, Афганістан, Болгарія, Буркіна-Фасо, Гаїті, Габон, Гвінея,

Гондурас, Ірак, Іорданія, Ісландія, Індонезія, Камбоджа, Камерун, Коста-

Ріка, Лаос, Ліван, Лівія, Люксембург, Мароко, Малі, Нігер, Республіка

Бенін, Республіка Заїр, Південна Корея, Румунія, Саудовська Аравія, Сірія,

Сенегал, Туніс, Того, Чехословаччина, Чад, Еквадор, Ефіопія, Югославія, не

приєднались до Женевської вексельної конвенції, але видали на її основі

свої національні вексельні закони. Усі вищезгадані країни утворюють

Женевську систему вексельного права.

Іншу основну систему вексельного права складають країни англо-

американського права, чиє вексельне законодавство базується на англійському

законі про переказні векселі 1882 р. До них відносяться: Англія, Австралія,

Багамські острови, Бермудські острови, Ботсвана, Бірма, Вірджинські

острови, Гана, Гренада, Гонконг, Зімбабве, Ізраїль, Індія, Ірландія,

Канада, Кенія, Кіпр, Колумбія, Лесото, Малазія, Нова Зеландія, Намібія,

Нігерія, Пакістан, Пуерто-Ріко, Свазіленд, Судан, США, Танзанія, Уганда,

Фіджі, Філіпіни, Шрі-Ланка, ПАР, Ямайка.

Самостійну групу утворюють країни, чиє вексельне законодавство не

входить в жодну з двох основних систем права і не основується на жодному,

спільному для усіх цих країн вексельному законі. Це, наприклад, такі

країни: Болівія, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Домініканська Республіка,

Єгипет, Іран, Іспанія, Колумбія, Куба, Мексика, Нікарагуа, Панама,

Сальвадор, Тайвань, Таїланд, Уругвай, Чілі.

Між Женевським Єдинообразним вексельним законом (далі — ЄВЗ) і

англійським Законом про переказні векселі (далі — ЗПВ) спостерігаються

деякі розбіжності. Прослідкуємо найсуттєвіші з них.

У відповідності до ЄВЗ переказний вексель повинен вміщувати:

найменування «переказний вексель», яке включене у самий текст документа і

подане тією мовою, на якій цей документ складений; просту і нічим не

обумовлену пропозицію сплатити певну суму грошей; найменування платника

(трасата); зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен

здійснитися платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж

повинен бути здійснений (першого векселе-держателя); зазначення дати і

місця складання векселя; підпис того, хто видає вексель (векселедавця,

трасанта) (ст.1 ЄВЗ).

Документ, в якому відсутній будь-який із зазначених реквізитів, не має

сили переказного векселя, за винятком таких випадків: вексель, строк

платежу у якому не вказаний, розглядається як такий, що підлягає оплаті за

пред'явленням; якщо відсутня назва місця платежу, ним вважається

місцезнаходження платника; вексель, в якому не вказане місце його

складання, розглядається як підписаний у місці знаходження трасанту (ст.2

ЕВЗ).

Відповідно до ЗПВ переказний вексель повинен містити наступні обов'язкові

реквізити: безумовний наказ сплатити певну грошову суму; строк платежу;

найменування платника; найменування отримувача або зазначення, що вексель

сплачується пред'явнику; підпис векселедавця (трасанта). Вексель не буде

недійсним тому, що він не має «вексельної відмітки», не датований, не

вказане місце виставлення або місце платежу (ст.3,6,7 ЗПВ). Тобто, в

англійському законі передбачається менша кількість обов'язкових реквізитів,

ніж у ЄВЗ, і допускається виставлення на пред'явника (але в міжнародних

розрахунках такі векселі не застосовуються).

Форма переказного векселя за Єдинообразним Торговельним Кодексом США

(далі — ЄТК) відповідає положенням англійського закону, з тією особливістю,

що для оборотного векселя, що виставлений на користь конкретної особи,

необхідне включення в вексель застереження про наказ або відмітки

«переказний» (ст. ст. 3-104, 3-111, 3-102, 3-110, 3-112 ЄТК).

Згідно з ЄВЗ оборотність векселя, тобто можливість передачі його по

індосаменту, визнається за будь-яким векселем, навіть виданим без

застереження «наказу». Навпроти, лише включення у вексель спеціальної

відмітки «не наказу» або рівнозначного застереження може позбавити вексель

властивості передачі по індосаменту. Такий вексель може бути переуступленим

тільки з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (ст.11 ЄВЗ).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.