реферат скачать
 

Вексельный рынок и перспективы его развития на Украине

Вексельный рынок и перспективы его развития на Украине

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра _________________________________

МАГІСТЕРСЬКА ДИСЕРТАЦІЯ

зі спеціальності “Банківський менеджмент”

Адамович Т.С.

ТЕМА: Вексельний обіг і перспективи його розвитку в Україні.

Науковий керівник Опарін

В.М.___________________

______________________________

Рецензент_____________________________________________

______________________________________

Робота допущена до захисту “___”____________2000 р., протокол №_______

Завідувач кафедри доктор економіки,

професор Мороз А.М.

______________________________________

Київ-2000

ПЛАН

Вступ._____________________________________________________3

1. Методологічні основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

1. Сутність і види векселів._______________________________5

2. Вексельне право та його основні системи._______________13

3. Учасники вексельної схеми взаєморозрахунків, організація та

технологія.__________________________________________24

2. Дослідження досвіду використання вексельної форми в Україні.

1. Обіг векселя для покриття взаємної заборгованості суб’єктів

підприємницької діяльності.___________________________43

2. Практика вексельного обігу в різних галузях народного

господарства.________________________________________53

3. Сутність та класифікація активних операцій банків з

векселями.__________________________________________60

4. Правове регулювання вексельного обігу в Україні.________69

3. Удосконалення окремих елементів вексельного обігу.

1. Недоліки вексельного обігу в Україні та шляхи його можливого

покращення._______________________________79

2. Бухгалтерський облік векселів і оподаткування операцій з

векселями.__________________________________________86

3. Практичні рекомендації щодо заповнення векселів._______91

Висновки.________________________________________________102

Список літератури.________________________________________108

Додатки._________________________________________________113

ВСТУП

Жоден з інструментів сучасного фінансового ринку, крім, природно,

самих грошей, у всіх численних проявах їх економічних функцій, не може

зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток

вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових

розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди

підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися державою. Векселі

активно використовувалися і використовуються у міжнародних і внутрішніх

розрахунках країн з розвиненою економікою.

Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент

фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у

цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

У колишньому СРСР вексель набув широкого поширення в період НЕПу. У

подальші роки використання векселя було обмежене через ряд об'єктивних і

суб'єктивних причин: монополії державної власності на засоби виробництва,

адміністративно-планової економіки, цільового фінансування народного

господарства. У подальшому, при проведенні фінансово-кредитної реформи

вексель взагалі був практично виключений з товарно-грошового обігу.

Наприкінці 80-х років в умовах реформ, викликаних перебудовою в СРСР, у

процесі виникнення різних форм власності, розвитку підприємницької

діяльності, становлення системи комерційних кредитних установ і інших

фінансових інститутів використання векселя стало реальною необхідністю.

Вексель є інструментом, без якого важко уявити сучасні кредитно-

розрахункові відносини, що виникають у цивільно-правовому обігу.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна

необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Векселі

кредитних установ, фінансових і страхових компаній, великих підприємств

стають об'єктами біржових торгів. За допомогою вексельних програм

здійснюються спроби розв'язання проблеми неплатежів, здійснення

взаємозаліків заборгованості, а також розробляються і здійснюються інші

фінансові програми.

Повернення векселя до економіки України має велике значення. Нині його

використання в основному здійснюється в рамках кредитно-розрахункових

операцій. Однак за допомогою векселя можна вирішувати більш важливі задачі

і,зокрема, задачу реформування відносин власності. Властивості векселя як

цінного паперу дозволяють максимально прискорити процеси приватизації,

причому, насамперед, за рахунок нерентабельних підприємств-боржників.

Юридична конструкція векселя як цінного паперу наділяє його можливостями

більш ефективного виконання фінансових зобов'язань порівняно з іншими

цивільними зобов'язаннями. За наявності досить конструктивного механізму

переходу від фінансової відповідальності до майнової створюються умови, за

яких векселі стають одним з дійових інструментів ринкової економіки.

Учасниками вексельного обігу стають підприємства, організації і

громадяни, які не мають спеціальних знань і досвіду в цій галузі. У

більшості випадків практика стикається з тим, що підприємства і громадяни

не можуть самостійно реалізувати свої права за векселем. Це продиктовано

тим, що вексельний обіг регулюється спеціальними правовими нормами.

Потрібно відмітити, що широкому впровадженню в Україні вексельного

обігу перешкоджає відсутність практичного досвіду в його організації.

Створення системи вексельного обігу і вексельного арбітражу в Україні почи-

нається практично заново. Відсутні відповідні фахівці, а також

налагоджені організаційні й правові інститути; немає в достатній кількості

спеціальної економічної і юридичної літератури з цих проблем. Все це і

визначає мету, задачі та актуальність теми даної дипломної роботи.

Методологічні основи вексельної форми фінансових взаєморозрахунків.

1.1 Сутність і види векселів

Вексель — можливо, найстаріший цінний папір, народжений необхідністю

переказу грошей і оформлення розстрочки платежу при здійсненні торговельних

угод. Його поява в Італії в ХІІ-ХІІІ ст. була викликана потребою торгівлі,

особливо ярмаркової, що бурхливо розвивалась в ті часи. Італія тоді

вважалась центром господарчого життя, тому що займала вигідне географічне

положення, знаходячись на перехресті торговельного шляху, що зв'язував

Західну Європу зі Сходом. Північні італійські міста — Генуя, Венеція,

Флоренція — перетворювались у великі європейські центри ремесел,

промисловості і торгівлі; ці міста стали піонерами в створюванні цілого

ряду економічних новшеств, в тому числі — утворенні банків. Вже тоді

середньовічні банкіри — міняли, які займались звичайним обміном монет, що

знаходились в обігу, почали здійснювати переказ грошей із міста в місто, із

країни в країну. Ці угоди мали письмову форму, як правило, нотаріального

акту, який був документальним правом особи, що внесла валюту міняли в

одному місці, на отримання вказаної в цьому акті суми грошей в іншому місці

обумовленою монетою і в обумовлений час та одночасно був зобов'язанням

особи, що отримала валюту, сплатити відповідний еквівалент. Міняла постачав

купця супроводжувальним листом з дорученням або проханням на адресу агента

сплатити подавачу листа відповідну суму грошей. В результаті таких

переказних операцій й народився переказний вексель, а сам термін «вексель»

означав «обмін». Так з'явились три основних учасника вексельних відносин:

особа (банкір), що отримала гроші і видала переказний вексель, —

векселедавець (трасант); особа, що внесла валюту і отримала вексель —

перший векселедержатель (вексельний кредитор); особа (банкір), якому було

адресоване прохання про виплату певної суми грошей подавачу листа — платник

(трасат). А цей вид послуг позбавив купців від незручностей, труднощів і

небезпеки, пов'язаних з перевозкою монет. Вигода була і міняйлам, які

отримували винагороду від різниці між прийнятою валютою і виданою за

вексельним зобов'язанням.

Спочатку відносини між учасниками цієї переказної угоди мали чисто

довірчий характер, але з розвитком і ускладненням грошового обігу набули

характер юридичних зобов'язань. При цьому не тільки векселедавець, але і

банкір, якому було адресоване прохання про платіж, після прийняття листа

(пізніше ця процедура перетворилась в акцепт переказного векселя)

визнавалися особами, відповідальними за оплату переказного листа (векселя).

Законодавство з метою заохочення і розвитку торгівлі захищало інтереси

вексельного кредитора, суворо караючи невиправних вексельних боржників. В

силу цих обставин за допомогою векселя почали оформлятися крім зобов'язань,

пов'язаних з переказом грошей, й іншого роду зобов'язання, перш за все ті,

що виникають із кредитних відносин. Так з'явився простий вексель, який

разом із звичайною борговою розпискою став використовуватися для оформлення

зобов'язань за договором займу.

Як вже вказувалось, вексельні операції спочатку були пов'язані з

переказом грошей із однієї місцевості в іншу, але скоро з розвитком і

ускладненням ринкових відносин векселі стали знаряддям комерційного

кредиту: купці, продаючи один одному товари в кредит, розплачувались

векселями. Можливість полегшеної пере-уступки права вимоги за векселем

іншій особі за допомогою передаточного напису (індосаменту) — XVII ст. -

або просто врученням дозволила суттєво розширити коло учасників вексельного

обігу. В зв'язку з тим, що одним векселем в процесі обігу стало можливим

погасити цілий ряд грошових зобов'язань, вексель став не тільки

інструментом кредиту, але й зручним засобом платежу, сурогатом грошей.

Таким чином з плином часу практика розширяла коло учасників вексельного

обігу і створювала принципи, які склались в основу вексельних

правовідносин. Але тепер вони не могли регулюватися загальноцивільним

законодавством, тими його нормами, які відносились до відповідної угоди,

яка була причиною появи векселя. Виникла необхідність в особливому

вексельному законодавстві, яке в першу чергу звернуло увагу на більш сувору

розробку зовнішніх, формальних елементів вексельного зобов'язання, які

слугували єдиним джерелом прав векселедержателя.

Таким чином, в ході історичного розвитку вексель перетворився в

універсальний інструмент, який широко використовується у кредитно-

розрахункових відносинах.

Для ефективного використання векселя в економіці, перш за все,

необхідно мати уявлення про його правову природу і умови обігу.

Цивільне законодавство, як відомо, відносить вексель до категорії

цінних паперів, які є предметом діяльності учасників цивільних

правовідносин.

Поняття цінних паперів розкривається внаслідок аналізу функцій, які

виконують в торгово-грошовому обізі юридичні документи. Останні являють

собою документи, зміст яких засвідчує ті чи інші юридичні факти або

засновані на них правовідносини. Юридичні документи виконують в обізі різні

функції залежно від того, яке значення має документ для відповідних

правовідносин, зокрема, документ може мати процесуальне і матеріально-

правове значення, тобто наявність документа необхідна для виникнення

відповідних право-відносин. Рівною мірою матеріально-правові функції

належать документу тоді, коли він має значення при здійсненні вираженого в

ньому права. Відносно цілого ряду цінних паперів (у тому числі й векселя),

їх пред'явлення необхідне для здійснення вираженого в них права. Документи,

що визначаються як цінні папери, свідчать про наявність певних взаємних

прав і обов'язків між особою, яка їх випустила (емітентом), і особою, яка є

їх власником (інвестором).

Останнім часом, як показала практика, посилилася тенденція до більш

широкого використання "безпаперових" цінних паперів замість "паперових".

Відповідно до цієї обставини виникає питання про зміст поняття "документ"

в умовах зміни його форми з паперової на безпаперову. Коли мова йде про

цінні папери як про грошові документи, потрібно брати до уваги три важливих

аспекти. Перший - "докумен-тальний" характер цінного паперу; другий -

матеріальна форма документа; третій - наявність певних взаємних прав і

обов'язків, що витікають з права власності на цінний папір.

Документальний характер цінного паперу означає, що його випуск і обіг

обумовлює виникнення певних відносин між інвестором і емітентом, тобто

поняття "документальний характер" цінного паперу має таке ж значення, як і

її офіційний характер.

Матеріальна форма цінного паперу означає форму або вид матеріального носія,

на якому виконаний документ.

Права, які визначають зміст цінного паперу, можуть належати до різних

категорій суб'єктивних прав. Найчастіше вони належать до зобов'язальних

прав. У цінному папері не можуть бути виражені правовідносини, внаслідок

яких обидві сторони взаємно набувають права і обов'язки, оскільки сторона,

що не володіє папером, не зможе реалізувати права, що належать їй.

Необхідність пред'явлення цінного папера для здійснення вираженого в ньому

права має подвійне значення. По-перше, пред'явлення цінного папера для

кредитора є легітимацією його як суб'єкта права. Зокрема, для витребування

від боржника за цінним папером виконання його зобов'язання кредитор повинен

його пред'явити. Без цінного папера кредитор не має права вимоги. Якщо

цінний папір не пред'явлений, боржник має право відмовити у виконанні. По-

друге, особа, зобов'язана за цінним папером, може виконати своє

зобов'язання тільки відносно пред'явника папера. У противному разі ця особа

буде нести відповідальність перед суб'єктом, уповноваженим цінним папером.

Зокрема, боржник за векселем може виявитися вимушеним двічі виконати своє

зобов'язання. Виконавши ж своє зобов'язання належному держателю цінного

папера, боржник гасить (виконує) своє зобов'язання.

“Таким чином легітимація держателя цінного папера як суб'єкта відповідного

права має значення як в інтересах самого держателя, якого він уповноважує

виступити з відповідною претензією, так і в інтересах зобов'язаної особи,

яка, виконавши свій обов'язок пред'явнику, звільняє себе від

відповідальності перед дійсним суб'єктом права, якщо держатель таким не

був”[1].

При аналізі поняття "цінний папір" важливо відмітити, що не кожний

фінансовий документ може мати статус цінного папера. Головним критерієм,

відповідно до якого одні фінансові документи вважаються цінними паперами, а

інші ні, є законодавче визначення і закріплення вичерпного переліку

категорії цінних паперів.У зв'язку з цим потрібно підкреслити, що у

багатьох країнах існує нормативно-правовий перелік фінансових документів,

що мають юридичний статус цінного папера.

Цей перелік, як правило, закріплений законом. Документи, не віднесені

законодавцем до категорії цінних паперів, таким чином, не можуть бути

цінними паперами.

Законом України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову

біржу"[2] (ст. 3) встановлено вичерпний перелік цінних паперів, які можуть

випускатися і обертатися в Україні: акції, облігації внутрішнього державної

і місцевої позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання;

депозитні сертифікати; векселі; приватизаційні папери.

Згідно з цим Законом (ст. 21), векселем є цінний папір, який засвідчує

безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку

визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

При цьому Закон розрізняє два види векселів:

а) переказний (тратта);

б) простий.

Переказний вексель являє собою письмовий документ, що містить

безумовний наказ або пропозицію однієї особи (векселедавця), звернені до

іншої особи (платника), сплатити відповідну суму певній особі або за його

наказом у встановлений термін або на вимогу. На відміну від переказного

векселя, простий вексель містить безумовне зобов'язання або обіцянку

однієї особи (векселедавця) сплатити визначену суму певній особі

(векселедержателю).

Переказний вексель, таким чином, відрізняється від простого тим, що за

переказним векселем платником може бути не векселедавець, а інша особа, яка

після акцепту переказного векселя приймає на себе зобов'язання сплатити за

ним.

Всі векселі за їх економічною природою можна поділити на:

- Комерційні або торгові (товарні) векселі, тобто такі векселі, які видані

на основі товарного боргу, наданих послуг, виконаних робіт і т.п.;

- Фінансові векселі, тобто такі векселі, джерелом яких є фінансові операції

та в основі видачі яких лежить отримання грошової позики проти видачі

боргового зобов’ язання. В основі видачі і комерційних, і фінансових

векселів лежить завжди фактична угода, чи-то є отримання товарного

(комерційного) або грошового (банківського) кредиту.

Векселі, що виставлені на банк, носять комерційний характер, коли банк

надає свій акцепт з метою загального або спеціального фінансування

підприємства. Векселі, якщо вони є виставленими банком на банк, зазвичай

являються фінансовими траттами, за допомогою яких один банк надає іншому

можливість скористатися кредитом шляхом продажу цих тратт на грошовому

ринку. Ці тратти являються засобом фінансування банку, а часто і

фінансування спекулятивних операцій з цінними паперами та іноземною валютою

(наприклад, при внесенні у якості застави у реєстраційну палату біржі).

Серед фінансових векселів виділяють векселі, в основі видачі яких не

яка-небудь реальна угода, а лише мета отримання товарного або - переважно -

грошового кредиту, який в інший спосіб отримати б не вдалося. До таких

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.