реферат скачать
 

Ведение в курс Основы экономической теории (Введення в курс Основи економiчної теорiї)

придбати задарма, але його не можна купити і на ринку. Отже, жодне

визначення предмета економічної теорії не може бути точним, оскільки у

цьому, по суті, і немає потреби. Для ознайомлення з предметом можна було б

навести таку його коротку характеристику: “Економічна теорія — це наука про

те, які з рідкісних продуктивних ресурсів люди і суспільство протягом часу,

за допомогою грошей і без їхньої участі, обирають для виробництва різних

товарів і розподілу їх з метою споживання тепер і у майбутньому між різними

людьми і групами суспільства”.

Об’єктом економiчної теорiї є економiка в цiлому (на мiкро-, макро- i

глобальному рiвнях). Мiкрорiвень економiки починається з сiм’ї; фiрма

(пiдприємство) є його основною ланкою. Макрорiвень охоплює господарство

цiлої країни, а глобальний - мiждержавнi економiчнi об’єднання та всесвiтнє

господарство.

Багатоаспектнiсть змiсту економiки зумовлює рiзноманiтнiсть напрямiв

вивчення економiчного життя суспiльства: в центрi уваги постають виробничi

вiдносини, проблеми ефективностi економiчної системи, особливостi рiзних

систем господарювання та iн. Важливим є вивчення свiтового досвiду розвитку

еко-

номiчної теорiї та вiдповiдних навчальних дисциплiн.Так, розглядаючи

предмет економiки, П. Самуельсон i Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди

вибирають спосiб використання обмежених виробничих ресурсiв для вироблення

рiзних продуктiв та розподiлу їх мiж членами суспiльства. Якщо виходити з

прагматичне^ спрямованостi навчального процесу,, то такий пiдхiд цiлком

виправданий.

У рамках економiчної теорiї дослiджується не тiльки оптимiзацiя виробництва

при обмежених ресурсах, а й економiчнi форми та закономiрностi, в яких

здiйснюється суспiльне вiдтворення в цiлому. В той же час вченi _не

вiдмовляються i вiд полiтико-економiчного аналiзу вiдносин власностi,

оскiльки не можна звести економiчну науку лише до конкретно-економiчного

знання.

Термiн щодо економiчної теорiї був застосований ще

французьким меркантилiстом А. Монкретьєном у працi , написанiй в 1615 р. З грецької перекладається як

державний, суспiльний. Отже, цей термiн означає науку про ведення

господарства в державi, суспiльствi.

Сьогоднi школа економiстiв Чiкагського унiверситету (США) пiд керiвництвом

вiдомого вченого М. Фрiдмана видає <^оиi-паi ої РоIiНсаI Есопогпу>,

присвячений проблемам полiтичної економiї. Сучасний рiвень розвитку

полiтичної економiї розглядається у чотиритомному словнику, виданому пiд

редакцiєю Дж. Iтвелла, М. Мi-лгейта, П. Ньюмена ; Ьопгiоп, ^ V. еiс., 1987 (уоi. З, р. 906).

У пiдручнику , який неодноразово перевидавався в Лондонi, Нью-

Йорку, Мехiко, Москвi, його автори К. Р. Макконнелл та Л. С. Брiо

зазначають, що полiтеконом тепер входить як неодмiнний член у вищi урядовi

ради (М., переклад з англ., 1992.-Т. 1.- С. 19). Подiбних прикладiв можна

навести дуже багато.

Сьогоднi вивчення полiтекономiчного аспекту економiчної теорiї означає

дослiдження розвитку економiчних явищ та процесiв через пiзнання виробничих

вiдносин.Функцiєю економiчної теорiї є характеристика основ економiчних

систем, яка подається через аналiз виробничих вiдносин: органiзацiйно-

економiчних та соцiально-економiчних (рис. 2). .

У процесi органiзацiї виробництва виникають органiзацiйно-економiчнi

вiдносини, якi вiдбивають певний иого рiвень. Вони вiдображаються такими

абстрактно-загальними категорiями, як , ,

тощо, i виражають систему вiдносин .

Органiзацiйно-економiчнi вiдносини безпосередньо зв’язанi з продуктивними

силами. Вони виникають з приводу трудової дiяльностi, кооперацiї працi,

обмiну засобами виробництва тощо. В цiлому цi вiдносини зображенi

господарською системою органiзацiї та управлiння економiкою на рiзних

рiвнях.

Конкретнi органiзацiйно-економiчнi вiдносини вiдображенi у господарських

системах окремих галузей суспiльного виробництва - економiка промисловостi,

сiльського господарства, торгiвлi, охорони здоров’я та iн. їх специфiку

вивчають конкретнi економiчнi науки. До загальних органiзацiйно-економiчних

вiдносин належать форми i методи господарювання, характернi для всiх

галузей економiки. Серед останнiх сьогоднi видiляються, по-перше, ринкова

система, в центрi якої - товарно-грошовi вiдносини; по-друге,

пiдприємництво, в центрi якого-ефективне ведення господарства. Загальнi

органiзацiйно-господарськi вiдносини - це вiдносини у сферi грошового

обiгу, цiноутворення, фiнансiв та кредиту, маркетингу, менеджменту,

бiржової справи тощо. Саме вони, оскiльки не охоплюються конкретними

економiчними науками, належать до загальної економiчної теорiї.

Соцiально-економiчнi вiдносини зумовлюють систему зв’язкiв . До них належать закономiрностi розвитку вiдносин власностi

(передусiм на засоби виробництва), тiсно пов’язаних з ними розподiлу i

вiдтворення суспiльного виробництва в цiлому як економiчного кругообiгу,

який вiдбувається через виробництво, розподiл, обмiн i споживання продуктiв

та послуг.

Дослiдження соцiально-економiчних вiдносин розкриває соцiальнi можливостi

iнтеграцiйних процесiв в сучасному суспiльствi та управлiннi господарством.

Це дозволяє також визначити рiвень вiдповiдностi економiчної дiяльностi

вимогам зростання суспiльного багатства i пов’язаним з ним iнтересам

переважної бiльшостi членiв суспiльства.

Вивчення соцiально-економiчних вiдносин дає змогу побачити, хто реально

володiє засобами виробництва та фiнансами, привласнює їх, тобто в чиїх

iнтересах вiдбувається розподiл вироблених продуктiв та послуг, i, нарештi,

як i скiльки трудiвник працює на себе та iнших членiв суспiльства.

Виробничi вiдносини вiдповiдають iсторично певнiй формi власностi на засоби

виробництва та дiалектичне взаємодiють з продуктивними силами.

Поняття - одне з. центральних у курсi економiчної теорiї.

Власнiсть iснує на трьох рiвнях. Перший з них матерiально-натуральний

(заводи, ферми, лiкарнi, навчальнi та науковi заклади тощо), другий-

юридичний, коли йдеться про правове оформлення володiння, розпорядження ним

та його використання, i третiй - полiтекономiчний, який вiдображає реальне,

а не юридичне присвоєння результатiв економiчної дiяльностi. До

органiзацiйно-економiчних форм власностi належать iндивiдуальна,

колективна, державна тощо; до соцiально-економiчних - приватна, суспiльна

(остання може бути мiсцевого, загальнодержавного i навiть загальносвiтового

рiвня), змiшана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування.

Загальним критерiєм ефективностi тiєї чи iншої форми власностi виступає

мiра вiдчуження виробника вiд засобiв виробництва та його результатiв. У

певному суспiльствi одна з форм власностi є панiвною. Вiдповiдно до неї

складаються соцiально-економiчнi вiдносини.

Полiтекономiчний аспект економiчної теорiї охоплює також аналiз економiчних

законiв та їх взаємодiї.

Органiзацiйно-економiчнi та соцiально-економiчнi виробничi вiдносини

вiдтворюються постiйно в найрiзноманiтнiших формах i поєднаннях. Поняття,

якi вiдображають в узагальненому виглядi умови економiчного життя

суспiльства, називаються економiчними категорiями (наприклад, ,

, , тощо). Економiчнi категорiї

вiдбивають суть економiчних явищ i процесiв.

Економiчнi закони виявляють об’єктивнi, стiйкi при-чинно-наслiдковi зв’язки

як усерединi виробничих вiдносин, економiчних процесiв i явищ, так i мiж

ними самими, розкривають сутнiсть цих зв’язкiв (наприклад, закони вартостi,

середнього або монопольного прибутку, спiввiдношення мiж складовими

нацiонального доходу та iн.). Економiчнi закони не можуть бути незмiнними,

оскiльки економiчнi процеси не є чимось застиглим.

Економiчнi закони є всезагальнi, загальнi та специфiчнi. Всезагальнi закони

вiдбивають спiввiдношення мiж продуктивними силами i виробничими

вiдносинами, їх взаємодiю. Це закони вiдповiдностi виробничих вiдносин

характеру i рiвню продуктивних сил, економiї часу, пiдвищення потреб тощо.

Суспiльному виробництву завжди притаманнi риси виробничого процесу як

такого, незалежно вiд його соцiально-економiчної структури. Пiзнання

всезагальних економiчних законiв допомагає осягнути фундаментальнi основи

та послiдовнiсть розвитку людського суспiльства.

Загальнi закони вiдображають взаємозв’язок мiж продуктивними силами та

органiзацiйно-економiчними вiдносинами (наприклад, закони товарного

виробництва).

Специфiчнi закони розкривають ступiнь розвитку органiзацiйно- та соцiально-

економiчних виробничих вiдносин (наприклад, закони додаткової вартостi,

середнього або монопольного прибутку та iн.). Так, вiдносини на певному етапi трансформуються у i згодом

- у , залежно вiд ступеня розвитку суспiльства.

Специфiчнi економiчнi закони, з одного боку, характеризують певну

економiчну систему в процесi її розвитку, з другого - окремi її сфери.

Загальною основою дiї економiчних законiв є об’єктивна, суперечлива

бiосоцiальна сутнiсть людської iстоти. Бiологiчна сутнiсть людини

вiдображує її об’єктивнi природнi характеристики. Щодо соцiальної сутностi,

то вона є породженням об’єктивного процесу розвитку людського суспiльства.

Звiдси економiчнi закони породжуються об’єктивною реальнiстю, яка створює

саму людину.

Розрiзняються сутнiсть економiчного закону, механiзми його дiї та

використання. Щодо економiчних законiв застосовуються такi категорiї

дiалектики, як кiлькiсть i якiсть, змiст i форма, цiле i часткове,

суперечнiсть тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економiчнi закони в своїх

iнтересах. Свiдоме, узгоджене господарювання неможливе без пiзнання

економiчних законiв.

Першi спроби вивчення економiчних процесiв та явищ були ще в працях

Ксенофонта, Платона, Арiстотеля, Се-неки, Цезаря, мислителiв Давнього

Єгипту, Китаю, Iндiї тощо. Формування економiчної науки належить до тих

часiв нової iсторiї людства, коли товарне господарство почало набувати

загального характеру. Сьогоднi воно охоплює сферу як матерiального

виробництва (промисловiсть, сiльське господарство, будiвництво, транспорт,

торгiвлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так i

нематерiального (охорону здоров’я, освiту, наукове консультування тощо).

Оскiльки товарнi вiдносини охопили передусiм сферу торгiвлi, то й першою в

новi часи (XV-XVII ст.) склалася школа меркантилiстiв (вiд iталiйського

гпегсапiе - торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима,

золотом, нагромадження яких у той перiод вiдбувалося через торгiвлю. Тому

меркантилiсти виходили з того, що джерелом багатства суспiльства є

торгiвля.

У XVIII ст. виникла цiкола фiзiократiв, її представники Ф. Кене та /7.

Буагiльбер перенесли питання про

походження багатства iз сфери обiгу в сферу виробництва. Але вони вважали,

що багатство створюється лише в сiльському господарствi. А вже в працях

таких видатних представникiв класичної полiтекономiї, як У. Петтi, А. Смiт,

Д. Рiкардо, С. Сiсмондi, основним об’єктом дослiдження стало саме

виробництво, незважаючи на його галузевi особливостi. Велике значення мали

працi А. Смiта

(1776) та Д. Рiкардо (1817).

А. Смiт та Д. Рiкардо виявили, що прибуток пiдприємця втiлює неоплачену

працю найманих робiтникiв. Д. Рiкардо вiдкрив закономiрнiсть, яка виражає

спiввiдношення мiж оплаченою працею (заробiтною платою робiтникiв) та

неоплаченою (прибуток пiдприємця), i довiв, що прибуток буде високим або

низьким у тiй самiй пропорцiї, в якiй буде низька або висока заробiтна

плата. Таким чином, класичною полiтекономiєю було започатковано трудову

теорiю вартостi.

Подальша розробка економiчної теорiї здiйснювалась за двома основними

напрямами. Марксистський аналiз завершив створення розпочатої класиками

трудової теорiї вартостi.

На основi вiдкриття К. Марксом двоїстого характеру працi, що мiститься в

товарi, та всебiчного обгрунтування поняття додаткової вартостi, яке набуло

прiоритетного значення в ‘дослiдженнях його численних послiдовникiв в

усьому свiтi, було розкрито економiчну суть експлуатацiї людини людиною.

Головна праця К. Маркса (т. I, 1867) стала вiхою в iсторiї.

Iншим шляхом розробки економiчної теорiї, що знайшов свiй концентрований

вираз у роботах А. Маршалла та його послiдовникiв, стало прiоритетне

дослiдження проблеми економiчної ефективностi з використанням теорiї

граничної корисностi. Основна праця А. Маршалла - , яка була видана в 1890 р. .

Важливу роль у розробцi економiчної теорiї вiдiграла праця Дж. Кейнса

(1936), у якiй значне

мiсце вiдведено дослiдженню державного регулювання економiки. В цей же час

значнi суттєвi доробки в економiчну теорiю внесли радянськi економiсти з

дослiдження проблем економiчного планування та соцiального захисту

трудящих. У другiй половинi XX ст. в країнах розвинутої ринкової економiки

поряд з марксистською економiчною думкою одержали подальший розвиток такi

концепцiї економiчної теорiї, як iнституцiоналiзм, неоконсерватизм,

неокласицизм, неолiбералiзм, новий лiвий радикалiзм тощо. Водночас у

колишнiх колонiальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього

розвитку, набули значного поширення теоретичнi концепцiї, спрямованi на

вироблення практичних рекомендацiй щодо досягнення економiчної

незалежностi. Серед них концепцiї колективного самозабезпечення, спирання

на власнi сили, експортної, iмпортозамiнюючої економiки тощо.

З кiнця 70-х рокiв у Китаї, а з початку 90-х рокiв у країнах Схiдної Європи

та державах, що утворилися на територiї колишнього СРСР, почався активний

перехiд вiд адмiнiстративно-командної економiки до ринкових вiдносин. У цих

країнах також розвиваються ринковi концепцiї. Серед них є такi, що

проголошують необхiднiсть використання загальнолюдських цiнностей з

урахуванням мiсцевих особливостей, i такi, що механiчно запозичують досвiд

захiдних країн.

Основна частина послiдовникiв економiчного вчення К. Маркса, якi назвали

себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкриттi сутностi

експлуатацiї та на створеннi умов переходу до безринкового господарства в

пiсляреволюцiйний час. Головний шлях розвитку суспiльства вони вбачали у

швидкому переходi до нового устрою, що має всiляко пiдштовхуватися

державним насильством. Iсторичний же досвiд свiдчить, що перехiд до нового

суспiльного ладу вiдбувається не через полiтичне насильство, а через

виникнення нових економiчних вiдносин на основi розвитку продуктивних сил

та еволюцiю органiзацiйно-економiчних i соцiально-економiчних вiдносин.

Науковi послiдовники К. Маркса не вiдкидали i значення дослiдження та

розкриття поряд з соцiально-економiчними й органiзацiйно-економiчних

проблем зростання багатства суспiльства, особливо за пiсляреволюцiйних

умов.

Представники iншого напряму, виходячи з концепцiї обмеженостi факторiв

виробництва (передусiм землi, працi, капiталу), головну увагу зосередили на

питаннях використання останнiх для одержання прибутку, економiчного

зростання в iнтересах пiдприємцiв - власникiв засобiв виробництва. Але

iсторичний розвиток довiв важливу роль соцiальних питань, тому вченi

змушенi були все частiше вдаватися до розгляду в економiчнiй теорiї питань

соцiально-економiчних вiдносин, хоча й оцiнювали їх здебiльшого як похiднi

вiд органiзацiйно-економiчних..

Межею, що подiляє означенi двi течiї у полiтичнiй економiї, є проблема форм

власностi. Якщо перша вiдстоює та обгрунтовує суспiльну власнiсть як

потребу економiчного розвитку, то друга - приватну. Iсторичний же досвiд

свiдчить, що обидвi форми у своїй багатогранностi можуть сприяти соцiально-

економiчному прогресу, а разом з ним i загальному розвитку суспiльства в

цiлому та кожної окремої людини. Проблема полягає не у самих формах

власностi, а в тому, як вони спiвiснують вiдповiдно до конкретних умов та

ступеня розвитку суспiльства, зокрема його продуктивних сил.

Слiд зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролi та

значення, яка тiсно пов’язана з проблемою форм власностi, також займає

важливе мiсце у розмежуваннi двох сторiн, розвитку економiчної теорiї.

На сучасному етапi державне регулювання економiки, як свiдчить практика,

має поєднуватися з ринковим через рiзнi форми суспiльної та приватної

власностi.

Сьогоднi не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження

вартостi чи органiзацiї ефективного функцiонування господарства. Тiльки їх

дiалектичне поєднання дає можливiсть розкрити економiчну теорiю в усiй її

багатогранностi. Одвiчним суттєвим питанням є те, як вирiшити проблему

зростання суспiльного багатства водночас з його використанням в iнтересах

тих, хто його створює.

Отже, предметом економiчної теорiї в її полiтеконо-мiчному аспектi е

вивчення виробничих вiдносин в їх взаємодiї з продуктивними силами та

органiзацiєю управлiння господарським процесом i системи ефективного

ведення господарства як чинникiв суспiльного багатства.

Функцiї економiчної теорiї

Економiчнiй теорiї, як i будь-якiй науцi, властива тео-ретико-пiзнавальна

функцiя. Вона пояснює закономiрностi, процеси та явища економiчного життя

суспiльства. Сьогоднi актуальним стає запровадження в економiцi нових форм

людської дiяльностi, якi не тiльки передбачають дематерiалiзацiю, а й

формують ноосферно-космiчну економiку (вiд грецьк. уоое-розум). Остання

грунтуватиметься переважно на використаннi iнтелектуального потенцiалу

людини i означатиме глибоку iнтеграцiю нацiональних господарств у спiльну

систему мiжнародного подiлу працi. За таких умов загальнопланетарне

мислення, загальнолюдськi iнтереси i цiнностi при вирiшеннi будь-яких

проблем будуть прiоритетними.

Проте абсолютизувати загальний процес транснацiоналiзацiї виробничих

вiдносин i продуктивних сил недоцiльно. В країнах ринкової економiки, що

розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економiки, безумовно, ще

довгий час нацiональне переважатиме над iнтернацiональним.

Контури нової парадигми в економiчнiй теорiї можуть бути означенi не лише

на основi глибокого вивчення найсуттєвiших тенденцiй, закономiрностей i

законiв розвитку економiки на глобальному рiвнi, а й за допомогою

прагматичного узгодження суперечливої системи економiчних iнтересiв окремих

країн, мiждержавних спiльностей, рiзних пiдприємств i органiзацiй. Звiдси

випливає об’єктивна необхiднiсть пошуку окремими країнами та регiонами

оптимального спiввiдношення рiзних форм власностi, який має грунтуватися на

економiчних (а не iдеолого-полiтичних) засадах i регулюватися передусiм

економiчними законами i господарською доцiльнiстю.

Будь-яке знання є цiнним не само по собi, а тим, що служить практичним

цiлям суспiльства. Отже, економiчна теорiя не може обмежуватись простою

констатацiєю фактiв чи описувати певнi економiчнi закономiрностi, її

теоретико-пiзнавальну функцiю має доповнювати практична функцiя.

Один з принципiв реалiзацiї практичної функцiї економiчної теорiї полягає в

цiлiсному баченнi економiчних процесiв. Так, неможливо вирiшити проблему,

наприклад реформи цiн, не визначившись у питаннях побудови банкiвської

системи, органiзацiї бюджету, податкової полiтики, рiвня монополiзацiї

народного господарства тощо.

Ще одним з принципiв розробки практичних пропозицiй на основi економiчного

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.