реферат скачать
 

Суть и развитие монополий

йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх. “Дженерал

Електрик”, “Рейдіо корпорейшн оф Америка” та “Дюпон” є найкращими

прикладами таких компаній[11].

Оскільки дослідницька робота та реклама поглинають багато коштів, а їх

результати нагромаджуються, успіхи породжують нові успіхи, а прибутки —

нові, ще більші прибутки. Тому представники дрібного підприємництва

заявляють, що вони не завжди можуть ефективно конкурувати з такими фірмами.

Інакше кажучи, дослідницьку роботу у промисловості може здужати лише велике

виробництво, переваг якого позбавлені дрібні підприємства. Тому не дивно,

що на сучасному етапі розвиваються такі форми співробітництва гігантських

корпорацій, як організація спільних підприємств, фірм, обмін патентами,

науково-технічною інформацією тощо. Утворення таких міжфірмових об’єднань,

консорціумів пов’язане насамперед з реалізацією великих науково-технічних

програм. Створюються також корпоративні дослідницькі організації. Відомий

американський економіст Й. Шумпетер у своєму панегірику, присвяченому

активному внеску монополій у справу науково-технічного прогресу, зазначає,

що монополізація “розширює діапазон впливу кращих голів і знижує вплив

посередностей”. Проте, якщо зіставити це із твердженням, що багато

найцінніших винаходів здійснюється на дрібних підприємствах, або

винахідниками-одиночками, або в університетських лабораторіях, то можна

зрозуміти, що це досить суперечлива проблема.

В останні роки одним із напрямів вертикальної інтеграції і

диверсифікації (тобто збільшення числа галузей, у які здійснює експансію та

чи інша монополія) стало формування торговельно-промислових комплексів,

інтеграція крупних промислових корпорацій з торгівельними компаніями. У 80-

ті роки така вертикальна інтеграція охоплює сферу зовнішньої торгівлі.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва,

сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів

дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва

зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою

ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючи

переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат

виробництва й обігу.

Та, на жаль, позитивні риси є не єдиними рисами монополій. Перелік

їхніх “гріхів” є значно довшим. І перший серед них — практика встановлення

монопольних цін. Монополії встановлюють надто високі ціни порівняно з

цінами, що утворюються на основі суспільних граничних витрат. Такі ціни

створюють додаткові прибутки монополістам і водночас обкладають споживачів

своєрідною “даниною” на свою користь. Покупці змушені купувати товари за

цінами вищими, ніж за умов конкурентного ринку і тому вони отримуватимуть

надто мало продукту за свої гроші. Це зростання цін спостерігається

головним чином на внутрішньому ринку, і складається ситуація, коли на

внутрішньому ринку ціни вищі, ніж на зовнішньому. Для закріплення такого

становища створюється, хоч і невеликий, проте штучний дефіцит на товари чи

послуги. Отже, найбільш помітним зовнішнім проявом існування монополії є

зростання цін і наявність дефіциту, стимулювання інфляційних процесів.

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши

конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження

технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті

вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного

вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті

ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації,

монополія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привілейованого”

становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За теперішніх

умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно

вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати

шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки

та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви

за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до

уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є

адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають

технічно та економічно відсталі підприємства.

У гонитві за прибутком крупні компанії вкладають кошти у проекти, які

дають найвищу віддачу, вилучаючи, або істотно зменшуючи при цьому

інвестиції у важливіші з погляду широких верств населення виробництва.

Американський науковець Ф. Шерер довів, що втрати від монополістичного

нераціонального розподілу ресурсів приблизно на 2% (що складає кілька

десятків мільярдів доларів) зменшують ВНП США.

Доведено, що монополія зумовлює застій та загнивання господарського

механізму, паралізує конкуренцію, загрожує нормальному ринку. Недаремно

лауреат Нобелівської премії, видатний американський економіст Поль

Самуельсон, зважуючи позитивні та негативні риси і наслідки монополії,

робить однозначний висновок: “це економічне та соціальне зло”.

3. Антимонопольна політика держави.

Історія розвитку монополій є водночас і історією боротьби з ними.

Негативні результати монополізації виявилися відразу, і це особливо відчули

широкі верстви населення. Намагання великих об’єднань цілком захопити ринки

викликало невдоволення дрібних і середніх підприємців та широкої

громадськості. Навколо монополій формується негативна громадська думка, яка

вимагає державного захисту споживачів від свавілля монополістів, обмеження

діяльності останніх. Такі настрої населення набули особливого розмаху у

США, Канаді та Австралії, де процеси монополізації проходили найбільш

швидко, а їх негативні наслідки були разючі. Саме тому в цих, а потім і в

інших країнах були прийняті законодавчі акти, які поставили певні перешкоди

монополістичному захопленню ринків.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом, спрямованим проти

монополізації економіки, був “Антитрестівський акт Шермана” (1890 р.). За

ним оголошувалося незаконним створювати монополії або вступати в змову для

обмеження конкуренції. Цей закон з доповненнями 1914, 1936, 1950 рр. діє і

дотепер. Саме він, вважається, заклав основи світової антимонопольної

кампанії. Цим самим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його,

монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій,

за якого ліквідовувалась виробнича і правова самостійність компаній, що

поглинались, а картельні угоди замінювалися негласними “джентльменськими”

угодами або так званим лідерством у цінах. Порушення “Акту Шермана”

каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом

до 250 тис. дол. і тюремним ув’язненням до 3 років за кожне порушення.

Корпорації могли бути оштрафовані на 1 млн. дол. за кожне порушення[12].

Пізніше був прийнятий “Закон Клейтона” (1914), який заборонив угоди про

обмеження кола контрагентів, купівлю або “поглинання” фірм, що можуть

призвести до монопольного становища. Потім був “Акт про Федеральну

торговельну комісію” (1914), що був прийнятий, щоб привести в дію попередні

антитрестівські закони і наглядати за їх виконанням. Протягом 20-х років

антитрестівська діяльність дещо послабилася, проте з початком депресії 30-х

років суспільство перестало хвилювати питання підвищення цін. Від

підприємців, особливо дрібних, почали надходити до законодавчих органів

вимоги стримувати ціни від падіння, а не підвищення. Проте пізніше процес

державного регулювання монополій продовжився і прийнятий “Закон Селлера-

Кефовера” (1950) доповнив попередні положенням про недопущення злиття фірм

шляхом придбання активів[13].

В європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес

відбувався пізніше, ніж в Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що

протягом багатьох років у цих державах не існувало певної думки про

законність монополістичних об’єднань. Так, перші закони проти монополій в

Європі були прийняті лише в 30-х роках ХХ ст. (Бельгія і Голандія — у 1935

р., Данія — у 1937, Великобританія — у 1948, ФРН — у 1957, Франція — у

1963). А у країнах Східної Європи такі законодавчі акти взагалі з’являються

лише наприкінці 80-х років.

Антимонопольне законодавство країн Західної Європи є ліберальнішим, ніж

у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське

господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв’язок,

страхування тощо. Є винятки, що стосуються деяких типів міжфірмових угод,

таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди,

пов’язані з раціоналізацією[14].

Конкуренція та антимонопольна практика регулюються сьогодні і на

міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається

початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод та створення

монополій. Вони є також об’єктом міжурядових договорів, регулюються

документами Комісії ООН з питань промисловості і торгівлі та ін.

Антимонопольна політика не має на меті ліквідацію чи заборону крупних

монопольних утворень, бо у суспільстві давно склалося розуміння того, що

монополія, як один із основних факторів зростання прибутку не може бути

“приборкана”. Тому основним завданням є поставити її під державний

контроль, усунути можливість зловживань монопольним становищем.

Можна назвати такі дві основні форми боротьби з монополіями: 1)

попередження створення монополій; 2) перешкоджання використання монопольної

влади. Законодавство країн Заходу діє в основному за допомогою першої

форми. Це відбувається тому, що на думку провідних спеціалістів у цій

області значно легшим є не допустити виникнення монополії, аніж потім

боротися з уже існуючою. Такими попереджувальними заходами є заборона

об’єднань, а також змов, які ведуть до обмеження виробництва й торгівлі;

тобто, йдеться про заборону створення монополій будь-якого відомого виду.

Також існує заборона на придбання акцій та інших активів конкуруючих

підприємств, якщо це веде до монополізації галузі та послаблює конкурентну

боротьбу. Наприклад, у Японії з таких міркувань були заборонені холдингові

компанії.

У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття

підприємств: горизонтальне, вертикальне та диверсифікацію. Перший тип має

місце, коли об’єднуються фірми-представники однієї галузі, які випускають

тотожну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, в результаті їх

об’єднання існує загроза монополізації галузі, що само по собі веде до

негативних економічних наслідків. Тому саме цей тип злиття найбільше

переслідується законодавчими актами. Інші два — вертикальний (об’єднання

двох фірм, пов’язаних виробничою чи технологічною залежністю) та

диверсифікація (об’єднання фірм-виробників різнопланових продуктів чи

послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, бо вони

не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на

ринках, існують також такі, які покликані боротися з уже існуючими фірмами,

що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе

оподаткування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти

виробництва монопольних утворень, переведення монополій у державну

власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного

законодавства, здійснення демонополізації, розукрупнення монополій.

Останній захід, до речі, зустрічається виключно рідко і є крайнім

випадком покарання порушників. Для того, щоб держава вдалася до розпущення

підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито і нахабно діяти всупереч

антимонопольній політиці. Проте й такі факти знає історія. На початку

нашого століття було розпущено “монстра” серед американських монополій,

нафтовий трест “Стандарт Ойл”, також постраждала компанія “Американ

Тобакко”. За сучасних умов було розукрупнено “AT&T”, “Алкоа”, “Дюпон”.

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійно

вдосконалювалося і на сьогодні є дійовим інструментом. Воно дало змогу

значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-

конкурентні відносини. Загроза переслідування законом примусила фірми

уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому

вдалося не тільки зберегти, а й посилити конкурентне змагання[15].

А яка ж ситуація з антимонопольною діяльністю в Україні? За словами

спеціалістів, для нашої країни питання антимонопольної політики являються

настільки новими та незвичними, що не сприймаються інколи навіть

досвіченими експертами.

Разом з тим, специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період

її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з

найвищих рівнів концентрації та централізації виробництва, його

монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся,

але у деякій мірі навіть збільшився, оскільки держава протягом останніх

років, послабивши контроль над виробником, своєчасно не впровадила механізм

його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму в нашій країні поки що доводиться говорити,

оперуючи наближеними цифрами. За твердженням голови Антимонопольного

комітету України в 1993 році в Україні було близько 540 підприємств-

монополістів, доля яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів

перевищує 35%, а в подальші роки значних змін не відбулося.

Україна являється монополістом в СНД з видобутку та збагачення

титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкісноземельні

метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилану- сировини для

виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного

кремнію. Найбільш змонополізованими в Україні являються ринки

машинобудування — 97,7%, медичної промисловості — 75,7%, хімічної та

нафтохімічної промисловості — 68,9%, металургії — 44,9%. На початок 1995

року нараховувалось понад 400 підприємств, котрі займали монопольне

становище на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також

посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи

обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його

дотриманням. Законом України “Про обмеження монополізму та недопущення

недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності”, прийнятим у

березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р. на його

розвиток Законом України “Про захист від недобросовісної конкуренції”

караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу

на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари.

Закони спрямовані на здійснення “демонополізації економіки, фінансової,

матеріально-технічної, інформаційної, консультативної та іншої підтримки

підприємців, які сприяють розвитку конкуренції”[16].

Отже, як бачимо, світові монопольні процеси змусили державу посилити

регулюючі засади в економіці. Спеціальна антимонопольна політика та

антимонопольне законодавство дали змогу поставити під контроль процеси

монополізації, зберегти і посилити конкуренцію.

Висновки.

Отже, після всього вищесказаного можна зробити висновок, що в

економічній теорії монополія є однією з найбільш суперечливих, але в той же

час однією з найбільш цікавих тем. Різні провідні економісти постійно

намагалися висловити свої думки з приводу них. Ще давні вчені (Арістотель)

виявили існування такого явища в суспільному житті.

Серед причин їх появи вказуються різні передумови. Деякі вважають, що

це був об’єктивний процес, інші твердять, що їх було створено штучно. На

сучасному етапі розвитку людства виникли 3 шляхи утворення монополістичних

об’єднань: концентрація виробництва і капіталу, централізація того самого

виробництва і того ж таки капіталу, та диверсифікація. Ці шляхи виникали

послідовно на кожному етапі прогресивного розвитку суспільства і кожен з

них мав та має свій механізм дії та застосування.

Форми монополій існують різноманітні, в даній роботі я намагався їх

описати, і загальною тенденцією розвитку різних монополістичних форм був їх

шлях від найпростіших утворень (таких як картелі) до надвеликих та

надмогутніх, прикладами яких можуть слугувати сучасні багатогалузеві

концерни та конгломерати.

Монополія, як економічний процес має результатами своєї діяльності

певні наслідки. Переважна частина з них була перерахована в роботі, та слід

зазначити, що серед цих наслідків, як і скрізь, є позитивні, а є й

негативні. І реальність на сьогодні така, що негативні, на жаль, набагато

переважають позитивні. Одним з найголовніших таких наслідків є придушення

конкуренції, без якої неможливе нормальне існування ринку.

Щоб запобігти деяким з цих негативних наслідків, держава була змушена

проводити регулюючу антимонопольну політику, до складу якої входить видання

різних актів, які мають силу законів, обмеження сфери впливу

монополістичних об’єднань і, звісно, застосування різних санкцій до

порушників — від економічних (штрафи, пені) до кримінальних (тюремні

ув’язнення).

Можемо сказати, що вплив монополій на розвиток світового господарства

був різноманітний, шкідливий і корисний, і відповідним може бути відношення

до них різних людей, проте їх існування — це частина історії розвитку

світового суспільного виробництва, і сутність цього суперечливого явища

ніколи не залишить байдужими провідних спеціалістів від економіки.

Бібліографія.

1. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки. — Київ: Либідь, 1995

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної

теорії. — Київ: Вища школа, 1995

3. Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль:

АТ “Тарнекс”, 1993

4. Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією

Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. — Київ: Вища школа, 1997

5. Самуельсон П. Економіка. — Львів: Світ, 1993

6. Шапіро Г. Applied Economics. — Colorado Springs: Junior Achie-vement

Inc., 1990

7. Экономическая история капиталистичеких стран / под редакцией В.Т.

Чунтулова, В.Г. Сарычева. — Москва: Вышая школа, 1985

8. Барановский А. Что такое монополия и как с ней бороться? //

Финансовая Украина. — 26 грудня 1995. — №52

9. Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до

ринку // Економіка України. — 1992. — №7

10. Никитин С., Демидова Л., Степанова М. Монополия, олигополия и

конкуренция // Мировая экономика и международные отношения. — 1989. —

№№3, 5

11. Нуреев Р.М. Типы рыночных структур: конкуренция и монополия //

Вопросы экономики. — 1994. — №6

-----------------------

[1] Барановський О. Что такое монополия и как с ней бороться? // Финансовая

Украина. — 26 грудня 1995, с.28

[2] Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль;

АТ “Тарнекс”, 1993, с.177

[3] Кривенко К. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до

ринку // Економіка України. — 1992. — №7, с.68

[4] Нурєєв Р.М. Основы экономической теории. Типы рыночных структур:

конкуренция и монополия // Вопросы экономики. — 1994. — №6, с.143

[5] Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль;

АТ “Тарнекс”, 1993, с.179

[6] С. Нікітін та інші. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая

экономика и международные отношения. — 1989. — №3, с.19

[7] Нурєєв Р.М. Основы экономической теории. Типы рыночных структур:

конкуренция и монополия // Вопросы экономики. — 1994. — №6, с.142-143

[8] Экономическая история капиталистических стран / под редакцией В.Т.

Чунтулова и В.Г. Сарычева. — Москва; “Высшая школа”, 1985, с.120

[9] С. Нікітін та інші. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая

экономика и международные отношения. — 1989. — №3, с.25

[10] С. Нікітін та інші. Монополия, олигополия и конкуренция // Мировая

экономика и международные отношения. — 1989. — №3, с.21

[11] Самуельсон Поль. Економіка. — Львів; Світ, 1993, с.374-375

[12] Шапіро Гарольд. Applied economics. — Colorado Springs; Junior

Achievement Inc, 1990, с.93

[13] Самуельсон Поль. Економіка. — Львів; Світ, 1993, с.378

[14] Основи економічної теорії. Політекономічний аспект / за редакцією Г.Н.

Климка, В.П. Нестеренка. — Київ; Вища школа, 1997, с.195

[15] Основи економічної теорії / за редакцією С.В. Мочерного. — Тернопіль;

АТ “Тарнекс”, 1993, с.203-204

[16] Барановський О. Что такое монополия и как с ней бороться? //

Финансовая Украина. — 26 грудня 1995, с.28

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.