реферат скачать
 

Суть і функції ринку

спеціалізованих – 19, товарно-фондових і фондових – 13, агропромислових –

8, нерухомості – 3. Практичну діяльність здійснювали 62 біржі (69

відсотків). Така велика кількість їх зумовлена низьким рівнем розвитку

оптової торгівлі. З розвитком економіки кількість бірж зменшиться.

Особливостями українських бірж порівняно з західними є малий статутний

капітал, універсальність, низький рівень спеціалізації.

Фондова біржа

Організаційну форму ринку, на якому здійснюється торгівля цінними

паперами-акціями, облігаціями, зобов’язаннями державної скарбниці,

сертифікатами, документами, пов’язаними з рухом кредитних ресурсів і

валютних цінностей, називають фондовою біржею.

На відміну від товарних бірж, що регулюють рух товарів, фондова біржа

забезпечує рух капіталу, адже цінні папери – не що інше, як різні форми

його еквіваленту. Прискорення руху капіталу сприяє підвищенню ефективності

економіки, що здійснює фондова біржа.

Фондолва біржа сприяє придбанню на певних умовах і на певний строк

вільних грошей, залученню коштів за рахунок випуску і продажу акцій,

облігацій і спрямування їх на технічне оновлення підприємства, його

переорієнтацію на випуск продукції, яка має найвищий попит. Біржа може

сприяти переливу капіталу з однієї галузі в іншу, а завдяки державному

регулюванню цих процесів він може спрямовуватись у ті соціально важливі

сфери, які найбільш його потребують.

Як вторинний ринок цінних паперів фондова біржа сприяє здійсненню

переходу фондових цінностей від одного суб’єкта до іншого. На первиному

ринку цінності емітуються, тобто випускаються в обіг і поширюються серед

інвесторів. В окремих випадках на біржах можуть розповсюджуватись цінні

папери.

Емітентами цінних паперів можуть бути юридичні особи, держава,

державні органи, іноземні юридичні особи.

Громадяни або юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені

та за свій рахунок, є інвесторами. Ще один учасник ринку цінних паперів –

інвестиційний інститут, якому надається право юридичної особи, що дає йому

можливість виконувати функції посередника (фінансового брокера),

інвестиціного консультанта, інвестиційної компанії, інвестиційного фонду.

Інвестиційні компанії можуть займатися організацією випуску цінних паперів

та видачею гарантій щодо розміщення їх на користь третім особам, вкладати

кошти у цінні папери від свого імені та за свій рахунок, у тому числі через

котування цінних паперів, за якими інвестиційна компанія зобов’язується їх

продавати і купувати.

Класифікувати біржі можна за різними критеріями. Виходячи з

організаційної структури виділяють два основних типи біржі: публічно-

правові заклади і організовані у вигляді приватних компаній та асоціацій,

що мають найрізноманітніші конкретні юридичні форми (акціонерні товариства,

асоціації, змішані підприємства).

Фондова біржа є некомерційною організацією, не переслідує мети

одержання прибутку, заснована на самоокупності, не виплачує доходів від

своєї діяльності своїм членам. Фінансова діяльність фондової біржі може

здійснюватись за рахунок продажу акцій фондової біржі, які дають право бути

її ччленами, регулярних членських внесків, біржових зборів з кожної угоди,

що здійснена на фондовій біржі.

Функціонування біржі нерозривно пов’язано з системою посередництва і

таких її суб’єктів, як посередники.

Банки

Банки – це підприємства, що виконують посередницькі функції при

здійсненні платежів і кредитних операцій між суб’єктами економічної

діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів

державної влади у рішеннях, пов'язаних з їхньою оперативною діяльністю, а

діють у межах чинного законодавства.

Капітал банку складається із двох частин: власного капіталу банкірів

та залученого у формі вкаладів.

Діяльність банків з залучення вільних засобів та кредитування

суб’єктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції.

Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою

відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У

банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових

операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.

У банківську систему входять різні види банків.

Комерційні банки акумулюють грошові засоби у вигляді внесків, а також

за рахунок випуску власних цінних паперів. Вони кредитують суб’єктів

господарської діяльності.

Емісійні банки здійснюють випуск (емісію) банкнот, мобілізують грошові

резерви комерційних банків, зберігають золоті та валютні запаси держави.

Вони надають кредити комерційним банкам і державі.

Іпотечні банки надають позики під застави нерухомого майна (землі,

будівель) землевласникам, селянам, власникам житла.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими

операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал.

Небанківські інститути ринкової інфраструктури

У світовій практиці широко представлені небанківські кредитно-

фінансові інститути. До них належать інвестиційні, фінансові фонди,

ломбарди та кредитні кооперації.

Депозити кредитно-фінансових інститутів, як і інших клієнтів банків,

можуть бути поточними (до запитання) і строковими.

Торговий дім являє собою багатоцільове утворення, яке експортує та

імпортує практично будь-які товари, здійснює обмін ними, а також

транспортні та інші зовнішньоекономічні операції.

Важливим елементом ринкової структури є біржа праці.

Біржа праці – організація, що спеціалізується на посередництві між

робітниками та підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не

ліквідовуючи безробіття вцілому, біржі праці упорядковують найм

підприємствами робочої сили та скоротити громадянам час пошуку роботи. При

існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують також

функції контролю за встановленням, правом на отримання допомоги безробітним

та за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори,

товариство і т.п. Залежно від форм власності виділяють наступні їх осмновні

вили: приватні, що функціонують на комерційній основі; філантропічні;

суспільні та державні. Біржі праці окрім працевлаштування безробітних,

звичайно надають послуги іншим людям, бажаючим змінити місце роботи,

вивчають попит та пропозицію робочої сили, збирають інформацію про рівень

зайнятості в розрізі професій та територій. До компетенції біржі праці

належить також професійна орієнтація молоді, направленння молодих людей на

курси для придбання професії. Важливе значення мають организації

перенавчання та працевлаштування інвалідів.

5. МОДЕЛІ РИНКУ

У залежності від співвідношення між кількістю виробників і кількістю

споживачів розрізняють такі види конкурентних структур:

1. Велика кількість самостійних виробників деякого однорідного товару і

маса відособлених споживачів даного товару. Дана структура ринку

називається поліполією і породжує так звану досконалу конкуренцію.

2. Велике число відособлених споживачів і мала кількість виробників, кожний

із яких може задовольнити значну частку загального попиту. Така структура

називається олігополією, і породжує так звану недосконалу конкуренцію

3. Єдиний споживач товару і множина самостійних виробників Дана структура

породжує особливий тип недосконалої конкуренції, називаний монопсонією

(монополія попиту).

4. Структура взаємозв'язків, де єдиному споживачу протиставиться єдиний

виробник (двостороння монополія), взагалі не є конкурентною, але також не

є і ринковою.

Роздивимося докладніше основні з перерахованих вище моделей.

Поліполія (досконала конкуренція)

Велике число продавців і покупців того самого товару. Зміни в ціні

якогось продавця викликають відповідну реакцію тільки серед покупців, але

не серед інших продавців.

Ринок відкритий для кожного. Рекламні компанії не так важливі й

обов'язкові, так як на продаж пропонуються тільки однорідні товари, ринок

прозорий і відсутні які-небудь преваги. На ринку з подібною структурою ціна

- це заданий розмір. На підставі вищевикладеного можна вивести такі

варіанти поведінки учасників ринку:

Акцептант ціни. Окремо узятий продавець не робить ніякого прямого

впливу на ціну. Якщо продавець запитує більш високу ціну, усі покупці

відразу ж переходять до його конкурентів, тому що в умовах досконалої

конкуренції кожен продавець і покупець мають повну і правильну інформацію

про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.

Якщо ж продавець запитує більш низьку ціну, то він виявиться не в

змозі задовольнити весь попит, що буде орієнтований на нього, у силу його

незначної частки на ринку, при цьому прямого впливу на ціну з боку цього

конкретного продавця не відбувається.

Регулятор кількості. Якщо продавець змушений погодитися з

переважаючими на ринку цінами, то він може пристосуватися до ринку шляхом

регулювання обсягу своїх продажів. У цьому випадку він визначає кількість

товарів, що має намір продати по заданій ціні. Покупцю також залишається

лише вибрати, скільки він захоче одержати по даній ціні.

Умови досконалої конкуренції визначаються такими передумовами:

- велика кількість продавців і покупців, жодний з яких не має

помітного впливу на ринкову ціну і кількість товару;

- кожний продавець робить однорідний продукт, що ні в якому

відношенні не відрізняється від продукту інших продавців;

- бар'єри для входу на ринок у довгостроковому аспекті або

мінімальні, або взагалі відсутні;

- ніяких штучних обмежень попиту, пропозиції або ціни не існує і

ресурси - перемінні фактори виробництва – мобільні;

- кожний продавець і покупець володіє повною і правильною інформацією

про ціну, кількість продукту, витрати і попит на ринку.

Схема досконалої конкуренції має в основному теоретичне значення.

Проте вона є ключем до розуміння більш реальних ринкових структур.

Для учасників ринку в умовах досконалої конкуренції ціна - це заданий

розмір. Тому продавець може лише вирішувати, яку кількість товару він

захоче запропонувати по даній ціні. Це означає, що він одночасно акцептант

ціни і регулятор кількості.

Монополія

Один продавець протистоїть багатьом покупцям, причому цей продавець є

єдиним виробником продукту, що не має, до того ж, близьких товарів-

замінників. Така модель має такі характерні риси як:

а) продавець є єдиним виробником даного товару (продукту)

б) реалізований продукт унікальний тому, що немає його замінників;

в) монополіст має ринкову владу, контролює ціни, постачання на ринок

(монополіст є законодавцем ціни, тобто монополіст призначає ціну і покупець

при заданій монопольній ціні може вирішувати, яку кількість товару він може

закупити);

Отже монополія – це виключне право виробництва, торгівлі, промислу і

т.д., що належить одній особі, визначеній групі осіб або державі; ринок, на

якому діє один продавець деякого товару або виду послуг. Розрізняють

закриту, природну і відкриту монополію.

Така класифікація монополії на три категорії умовна. Деякі фірми

можуть належати до декількох видів монополії. До їхнього числа відносяться,

наприклад, фірми, що обслуговують систему телефонного зв'язку, а також

електричні і газові компанії, що можуть бути віднесені як до природної

монополії (тому що є присутнім ефект економії на масштабах), так і до

закритої монополії (тому що присутні бар'єри для конкуренції). Також може

бути проведена класифікація, заснована на врахуванні тимчасових інтервалів.

Наприклад, патентне свідоцтво дає фірмі закриту монополію на

короткостроковий період. Останнє відбувається не тільки через обмеженість

терміну дії патенту, але також через те, що конкуренти можуть винайти нові

продукти.

Монополія є повним антиподом досконалої конкуренції. Тут існує тільки

один продавець, причому він виробляє товар, що не має близьких замінників.

Природна монополія виникає в галузі, в якій довгострокові середні

витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує ринок

вцілому. У такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва товару

близький до кількості, достатньої для покриття витрат виробництва. У даній

ситуації поділ виробництва між двома або великою кількістю фірм призведе до

того, що маштаби виробництва кожної будуть неефективно малі. З природними

монополіями, в основі яких лежить економія на маштабах виробництва, тісно

пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними

ресурсами.

До природних монополістів відносяться підприємства суспільного

користування і підприємства, що експлуатують унікальні природні ресурси

(наприклад, електричні і газові підприємства, компанії водопостачання,

лінії зв'язку і транспортні фірми). Як правило, подібні «природні

монополії» знаходяться у власності держави або діють під її контролем.

Відкрита монополія - монополія, при якій одна фірма, принаймі, на

якийсь час, стає єдиним постачальником продукту, але не має спеціального

захисту від конкуренції. У ситуації відкритої монополії часто виявляються

фірми, які вперше вийшли на ринок із новою продукцією. Їхні конкуренти,

проте, можуть з'явитися на ринку трохи пізніше.

Закрита монополія захищена від конкуренції за допомогою юридичних

обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку

пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є

патентний захист, інститут авторських прав. Штучні бар'єри для запобігання

проникнення на монополістичний ринок конкурентів подані юридичними

обмеженнями у формі ліцензій, авторського права, товарних знаків або

патентного захисту.

Монополія чиста (абсолютна) - ситуація, коли на конкретному товарному

ринку виступає усього один продавець.

Монополія в чистому виді - явище вкрай рідкісне. Як і досконала

конкуренція, вона являє собою скоріше економічну абстракцію. Досить часто

як приклад чистої монополії призводять систему телефонного зв'язку. Але

інші види зв'язку (наприклад, експрес-пошта або супутниковий зв'язок)

створюють приховану конкуренцію, пропонуючи якісні замінники телефонного

зв'язку. Крім того, слід зазначити, що монополія не може цілком усунути

потенційну конкуренцію з боку інших вітчизняних або іноземних виробників

товарів.

Монополія, що виникає з боку попиту, коли на ринку є тільки один

покупець при множині продавців, називається монопсонією. Така ринкова

структура в усім схожа з монополією, риси якої переносяться на покупця.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція - це коли велика кількість виробників

пропонує схожу, але не ідентичну продукцію.

На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що

кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю,

оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові

преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної

конкуренції фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і

тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад,

шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний

шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом,

і складом, і репутацією).

На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути

диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для

товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по

інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у

своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякої

диференціації продукції.

Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально

існуючих ринків. Його характеристиці достатньо точно відповідають більшість

галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу

ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у

виробничих галузях - це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального

порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів).

Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах

диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм

товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю

від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників

аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними

і середніми фірмами існують достатньо великі.

При такій моделі ринку фірми намагаються розширювати свою область

преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед

за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що

однозначно виділяють розходження товарів.

Олігополія

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін

«олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують

декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на

цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика

трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".

Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і

диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і

напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках

споживчих товарів (автомобілі).

Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по

встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції

між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша,

чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.

Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок.

Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення

підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.

Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми

використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що

остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони

понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до

падіння прибутків.

Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм

олігопольної галузі, за допомогою якого фірми розраховують збільшити обсяги

продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.

Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах

досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи

боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту,

характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу,

економічне шпигунство.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:

1. Рузавін. Г.І. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.

2. Основи економічної теорії/За ред.Гальчинського А.С., Єщенко П.С.,

Палкіна Ю.І.-К.:Вища школа, 1995.

3. Основи економічної теорії (суспільне виробництво. Ринкова економіка.).-

К.:Либідь, 1994

4. Основи економічної теорії/За ред. Климка Т.Н., Нестеренко В.П.-К.:Вища

школа, 1994

5. «Курс экономической теории». Под ред. Чепурина М.Н., Киров, 1994

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.