реферат скачать
 

Суть, формы и причины инфляции

при відносно вільному ринку. При подавленій ж інфляції зростання цін на

товари і послуги може й не спостерігатися, а знецінення грошей може

виражатися в дефіциті пропозиції.

В 50-60 роки інфляція проходила в більшості країн помірними темпами. В

зв'язку з нафтовою кризою початку 70х років інфляція стала виходити з-під

контролю держави, деорганiзуючи нормальний економічний процес.

Середньорічний рівень приросту роздрібних цін за час з 73 по 80 р. р.

підскочив в середньому на 9%.

Таблиця 1: Середньорічні показники темпу зростання роздрібних цін в деяких

країнах з розвиненою ринковою економікою.

| | 1966-1974 | | |

| | |1966-1974 |1980-1987 |

| США | 1.7%| | |

| | |5.3% |9.3% |

| Англія | 3.1%| | |

| | |5.1% |15.8% |

| Iталiя| 3.4%| | |

| | |6.0% |17.9% |

| Франція | 5.0%| | |

| | |5.9% |10.9% |

В кінці 80х років темпи зростання цін понизились до (в середньому) 4%

на рік, що відповідає моделі помірної інфляції. Цьому можна привести

декілька причин. В їх числі - падіння світових цін на нафту, підсилення

конкуренції, передусім в світовому масштабі, підвищення продуктивності

праці разом з узгодженими діями урядів і профспілок по утриманню рівнів

заробітної плати на минулому рівні.

Існує також і певне співвідношення зростання цін по різноманітних

товарних групах:

1. Збалансована інфляція. Ціни різноманітних товарних груп відносно один

одного не змінені. Ціни підіймаються досить повільно і в одночас на

більшість товарів і послуг. В цьому випадку по результатах

середньорічного зростання цін підіймається процентна ставка державного

банка і таким чином ситуація стає рівносильною ситуації зі стабільними

цінами.

2. Незбалансована інфляція. Співвідношення цін товарних груп змінюються в

різних відсотках і по-різному на кожний тип товару.

Існують і інші види класифікації інфляції, наприклад, на очікувану і

неочікувану:

Очікувану інфляцію можна спрогнозувати на будь-який період часу і вона

досить часто є прямим результатом дій уряду. Як приклад можна привести

лiбералiзацію цін в Росії 1992 року і відповідний прогноз зростання цін,

підготовлений урядом РФ напередодні - в грудні 1991 року.

Неочікувана інфляція характеризується раптовим стрибком цін, що оказує

негативний ефект на системі оподаткування і грошового обігу. В разі

наявності у населення iнфляційних очікувань така ситуація викличе різке

збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє

реальну картину суспільного попиту, що веде до збою в прогнозуваннi

тенденцій в економіці і при деякій нерішучості уряду ще сильніше збільшує

iнфляційні очікування, які будуть підбурювати зростання цін. Проте в разі,

коли раптовий скачок цін діється в економіці не зараженої iнфляційними

очікуваннями, то виникає так званий "ефект Пiгу" - різке падіння попиту у

населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту

виробник стає вимушений знижувати ціну і все вертається в стан рівноваги.

d Економічні і соціальні наслідки інфляції

Два найважливіших джерела інфляції, зумовленої зростанням витрат - це

збільшення номінальної зарплати і цін на сировину і енергію.

Інфляція, викликана підвищенням зарплати, є різновидом інфляції,

зумовленої зростанням витрат. За певних обставин джерелом інфляції можуть

стати профспілки. Це пояснюється тим, що вони якоюсь мірою здійснюють

контроль над номінальною зарплатою шляхом колективних договорів.

Припустимо, що великі профспілки вимагають і домагаються великого

підвищення зарплати, тоді цим підвищенням вони встановлять новий стандарт

зарплати робітників, що не є членами профспілки. Якщо підвищення зарплати в

масштабі всієї країни не урівноважується якимись протидіючими чинниками,

такими, як збільшення обсягу продукції, що випускається за одну годину, то

збільшаться витрати на одиницю продукції. Виробники дадуть відповідь на це

скорочуванням виробництва товарів і послуг, що викидаються на ринок. При

незмінному попиті це зменшення пропозиції приведе до підвищення рівня цін.

Цей тип інфляції називається інфляцією, викликаною підвищенням заробітної

плати.

Інфляція, викликана порушенням механізму пропозиції. Вона є наслідком

збільшення витрат виробництва, а отже і цін, що пов'язане з раптовим,

непередбаченим збільшенням вартості сировини чи витрат на енергію.

В реальному світі ситуація значно складніше, ніж просте розділення

інфляції на два типи - інфляцію, викликану збільшенням попиту та інфляцію,

зумовлену зростанням витрат. На практиці важко розрізнити ці два типи.

Більшість економiстів вважають, що інфляція, зумовлена зростанням

витрат та інфляція попиту відрізняються одне від одного ще в одному

важливому відношенні. Інфляція попиту триває до тих пір, поки існують

надмірні загальні видатки. Інфляція, зумовлена зростанням витрат

автоматично сама себе обмежує, тобто або поступово зникає, або ж

самовиліковується. Інфляція, зумовлена зростанням витрат породжує спад,

тоді спад у свою чергу стримує додаткове збільшення витрат.

Самий факт інфляції - це зниження покупної спроможності грошової

одиниці, тобто зменшення кількості товарів і послуг, що можна придбати за

цю грошову одиницю, - не обов’язково призводить до зниження особового

реального прибутку чи рівня життя. Інфляція знижує покупну спроможності

грошової одиниці, проте ваш реальний прибуток чи рівень життя знизиться

тільки в отому випадку, якщо номiнальний прибуток буде відставати від

інфляції.

Інфляція карає людей, що одержують відносно фіксований номiнальний

прибуток. Інакше кажучи, вона перерозподіляє прибуток, зменшуючи його у

одержувачів фіксованого прибутку і збільшуючи його у інших груп населення.

Класичним прикладом є літні подружжя, які проживають на приватну пенсію чи

ренту, які забезпечують фіксований щомісячний розмір номiнального прибутку.

Інфляція також погіршить положення землевласників, що отримують

фіксовану ренту, тому що з плином часу вони одержуватимуть грошові одиниці,

які матимуть меншу вартість. Меншою мірою жертвами інфляції опиняться деякі

«білі комірці», частина службовців державного сектору, прибуток яких

визначаються фіксованою тарифною сіткою, а також ті що живуть на фіксований

прибуток по соціальному забезпеченню та інші трансфертні прибутки сім'ї.

Люди, що проживають на нефіксований прибуток, спромагаються виграти

від інфляції.

Номiнальний прибуток таких сімей спромагаються обігнати рівень цін чи

вартість життя, внаслідок чого їх реальний прибуток збільшиться. Робітники,

зайняті в галузях промисловості, що розвиваються і представлені потужними

профспілками, спромагаються добитися, щоб їх номiнальна зарплата йшла в

ногу з рівнем інфляції чи випереджала його.

З іншого боку, від інфляції страждають і деякі наймані робітники. Ті,

хто працює в нерентабельних галузях промисловості і позбавлені підтримки

сильних, бойових профспілок, спромагаються опинитися в такій ситуації, коли

зростання рівня цін випередить зростання їх грошового прибутку.

Виграш від інфляції можуть одержати керуючі фірм, інші одержувачі

прибутку.

Інфляція може також розчарувати власників заощаджень. Зі зростанням

цін реальна вартість чи покупна спроможність заощаджень, відкладених на

чорний день, зменшується. Під час інфляції зменшується реальна вартість

термінових вкладів в банці страхових полiсів, щорічної ренти і інших

паперових активів з фіксованою вартістю, яких колись вистачало, щоб

упоратись з важкими непередбаченими обставинами чи забезпечити спокійний

вихід на пенсію.

3 Стан України в період інфляції

Особливістю кризи, у якій зараз перебуває країна, є те, що вона довгий

час подавлялася централізованою системою директивного управління за рахунок

екстенсивного використання природних і трудових ресурсів, експорту,

сировини, адміністративного підвищення цін, емiсійного фінансування і т. і.

В 1989-1991 р. р. ці джерела збереження зовнішньоекономічного навантаження

на народне господарство були вичерпані. Спроби вирішити проблеми шляхом

перебудови командно-адміністративної системи управління призвели до розпаду

господарських зв'язків і заміни державної монополії на корпоративний

бюрократичний і кримінальний монополiзм.

Дiагностування кризи дозволяє зі стовідсотковою ймовірністю

прогнозувати сценарій його розвитку і виходу із нього. І наш, і зарубіжний

досвід свідчать про те, що із подібної кризи не можна вийти без

радикального скорочування військових видатків і рішучої конверсiї, без

складання бездефіцитного бюджету. В відношенні грошової реформи і

лiбералiзації цін були альтернативи. Германія і Росія проводили грошову

реформу, а післявоєнна Японiя та Італiя ні. Відмова від грошової реформи

привела ці країни до гiперiнфляції, що на десятиріччя понизила курс

національних валют. Отже, альтернатива складається у виборі між грошовою

реформою і інфляцією.

В нашій країні лiбералiзація ціноутворення вже здійснюється протягом

останніх 25 років. Спочатку визволялися ціни на продукцію машинобудування,

після цього на фрукти, овочі, картопля. В 1991 р. лiбералiзація цін

прийняла лавиноподібний характер.

Гіпотетично можна розмірковувати про те, що краще було би здійснювати

лiбералiзацію цін після формування бездефіцитного бюджету, конверсiї і

грошової реформи. Але оскільки лiбералiзація цін вже стала фактом, завдання

складається в цих умовах в скорочуванні видатків бюджету і в поширенні

виробництва товарів.

Державна підтримка сільського господарства і стримування зростання цін

на продовольство є найважливішою антиiнфляційної і антикризовою мірою.

Попит на продовольство мало еластичний по відношенню до цін і тому при їх

лiбералiзації на сільськогосподарську продукцію вони можуть бути дуже

високими. Зростання цін на продовольство при великій частці витрат на нього

в прибутку населення призводить до зростання прибутку, забезпеченого лише

iнфляційною емiсiєю. Гiперiнфляція наступає саме тоді, коли в умовах спаду

виробництва допускається вільне зростання цін на продовольство. Тому не

виправданим є підхід до приватизації в сільському господарстві, як до

засобу виходу із кризи без рішення проблем бездефіцитного бюджету,

конверсiї, структурної перебудови, ліквiдностi грошей і т. і.

Лiбералiзація цін і прибутку буде супроводжуватися помірною інфляцією

при поширенні постачань товарів, але ніяк не при скорочуванні товарної

маси. В цьому зв'язку актуальні наступні питання:

1. Чи створене конкурентне середовище для лiбералiзацiї цін ?

2. Чи є умови для переливання капіталу у виробництво дефіцитної продукції ?

3. Яку роль може грати конверсiя в утворенні ринкової структури

економіки?

Лiбералiзація цін в ринковій економіці не означає будь-яку волі

ціноутворення, а лише волю, що забезпечує конкуренцію виробників, оптового

і роздрібного ланків. Твердження про те, що при ринку немає поняття

спекуляції, позбавлені підстав. В усіх країнах з ринковою економікою існує

антимонопольне або прямо антиспекулятивне законодавство, що забороняє

спекуляцію в формах, що завдають збитків виробникам продукції шляхом

монопольного роздування цін. Ці закони застосовуються в усіх ринкових

закладах.

Перевага державних постачань зумовила у нас дії економічних відносин в

господарській сфері по законах класичного монополiзму. На підприємствах

шляхом приписок, погіршення якості продукції, вимивання дешевого

асортименту, а в оптовій і роздрібній торгівлі за рахунок псування дешевих

товарів і приховування дорогих створювався і відтворювався штучний дефіцит.

На нього влаштовуються монопольно високі ціни як тіньового ринку, так і

державних каналів реалізації.

Конкурентне середовище повинно створюватися на основі всемірного

поширення підприємництва. Поки підприємництво у нас носило характер

первісного накопичування фінансового капіталу і майна невиробничого

призначення. Iнфляційними засобами ринкові структури накопичили вже

мiльярдні кошти. Але цей процес не може тягнутися тривалий період. Або

iнфляційний комерційний капітал прийме активну форму інвестицій в

виробництво дефіцитної продукції, або настане гiперiнфляція, і відносний

товарний дефіцит перейде в абсолютний.

Утворення товарних ринків пов'язане з переходом від державно-

монополiстичних структур до конкурентних. Зараз в жодній галузі

підприємства не несуть економічної відповідальності за задоволення попиту.

Навіть в агропромисловому комплексі, де очевидний зв'язок з кінцевим

споживанням, перевага державних постачань дозволяє при великих ресурсах

продукції мати її постійний дефіцит.

В промисловості положення посилюється тим, що більшість підприємств

взагалі не працює на ринок, або випускає продукцію, вигідну у виробництві,

але не ефективну чи навіть непотрібну для використання. Монополiстичнi

відношення характерні також для енергетики, транспорту, зв'язку,

будівельної сфери обігу. Щоб зламати, подолати цей загальний монополiзм,

потрібно усунути його першоджерело - пряме державне втручання в економіку.

Передусім необхідно скоротити військові замови, які через міжгалузеві

зв'язки пронизують усе народне господарство і, окрім прямого витрачання

ресурсів, служать головним каталiзатором монополiстичних відносин.

Відоме, що конверсiя великих військових підприємств вимагає часу. В

одних випадках час необхідно для того, щоб від випуску одиничних виробів

малих і середніх серій перейти до виробництва масовими серіями. Це

відноситься до виробництва комп'ютерів, засобів зв'язку, аудiо- і вiдео-

техніки, електроніки. В інших прийдеться змінювати склад виробів у

підприємств-постачальників, скажімо, при переході від випуску військових

літаків на цивільні.

Конверсiя потребує великих інвестицій, як і скорочування армії вимагає

чималих витрат на соціальне забезпечення колишніх військовослужбовців. В

наданому зв'язку встає питання про джерела фінансування конверсiї і

військової реформи. Бюджетне фінансування в даному випадку недоцільно по

наступним причинам:

1. Це не дозволило би позбавитися від бюджетного дефіциту.

2. Немає ніякої гарантії, що бюджетні асигнування будуть витрачені на

конверсiю, а не на виробництво непотрібного озброєння.

Проблема вирішується при використанні для конверсiї і працевлаштуванні

військовослужбовців вільних капіталів недержавних організацій, а також

зарубіжних інвестицій. Таким чином пов’язання стає єдиним цілим рішенням

проблеми дефіциту бюджету, інфляції, підприємництва, інвестицій, конверсiї

і ринку.

a Особливості кризи в Україні

Інфляція - це своєрідний податок, яким держава шляхом випуску нічим не

забезпечених паперових грошей обкладає грошові засоби в національній валюті

юридичних і фізичних осіб. В економічній літературі використовується навіть

такий термін "iнфляційний податок", це гірший з всіх видів податків, бо

внаслідок його застосування страждають передусім фізичні осіб з фіксованим

чи невеликими прибутком (пенсіонери, інваліди, державні службовці,

практично всі особи найманої праці ).

До цього податку звертаються як до останнього засобу покриття

бюджетного дефіциту, коли інші джерела поповнення казни (прямі і непрямі

податки, займи на внутрішньому і зовнішньому ринках, продаж держмайна і т.

і.) не дозволяють покрити навально зростаючі державні видатки. Перевищення

видатків над прибутком, поява дірки в державному бюджеті, масштабна емiсiя

пустих грошей, переповнення каналів грошового обігу і бурхливий зростання

цін - все це яскраво спостерігається в періоди війн, революцій, інших

соціально-економічних і політичних катаклiзмів.

Зростання грошової маси в Україні в 1992 г. в більш ніж 16,9 разів

свідчить про те, що гiперiнфляція в нашій країні є реальністю.

Треба визначити, що iнфляційні процеси в нашій країні викликаються не

тільки економічним спадом і бюджетним дефіцитом. На протязі десятиріч

закладалися народногосподарські диспропорції (між галузями промисловості,

що виробляють засоби виробництва і предмети споживання, між добувними і

перероблюючими галузями економіки, між промисловим і сільськогосподарським

виробництвом і т. і.). Сюди ж можна віднести і надзвичайну мiлiтаризацію

економіки. Внаслідок в економічному організмі давно порушився обмін

речовин.

Деякий час грошова маса в нашій країні штучно обмежувалася. Зайві

гроші вилучалися з обігу в основному за допомогою імпорту і алкоголю. Потім

ситуація різко змінилася. Різко скоротилися валютні надходження і,

відповідно, імпорт. Зменшився прибуток держбюджету від продажу алкогольних

напоїв (кампанія боротьби за загальну тверезість). Одночасно були

розгорнуті широкі соціальні програми, не підкріплені реальними

матеріальними ресурсами. У зв'язку з утворенням комерційних структур

(передусім банків) став неможливим місцевий розподіл грошового обігу на

наявний і безготівковий. Внаслідок накладення всіх цих чинників вкупі з

директивним управлінням грошовою масою ми на рубежі 1989-1990 р. р. впритул

підійшли до гiперiнфляції.

Уряд був не в змозі стримати небезпечні iнфляційні явища. Вони стали

наростати як сніжний ком, підтримані спадом виробництва, все зростаючою

бюджетною емiсiєю, нестримною кредитною експансією комерційних банків (т.

з. кредитна інфляція), розвалом єдиної грошової і банківської системи

країни. В підсумку ми одержали оте, що і повинні були одержати -

гiперiнфляцію на фоні різкого спаду виробництва.

Перетворення в прах заощаджень населення, оборотних коштів

підприємств, знецінювання банківських капіталів і активів на фоні від'ємних

процентних ставок, триваюче падіння валютного курсу карбованця, відсутність

інвестицій і інвестиційної політики у підприємств, банків, та й у держави,

безперспективність ринку цінних паперів внаслідок неминучої втрати частини

вкладеної в акції та облігації вартості, витиснення з платіжного обігу

карбованця доларом, загроза переходу від товарно-грошових відносин до

натурального обміну - ось ці «радощі», що несе гiперiнфляція.

b Гiперiнфляція в Україні.

Деякі кажуть, що ніякої гiперiнфляції в нас немає, що треба

підтримувати виробництво і людей. Мов би, нас лякають інфляцією, щоб не

давати грошей на соціальні програми і надання допомоги виробникам. Інші

вважають, що з гiперiнфляцією теж можна жити.

Між тим, гiперiнфляція означає, що в нас немає надії на підйом

виробництва. Тому втрачає будь-який сенс формула: або підтримка виробництва

і життєвого рівня, або придушення інфляції. При гiперiнфляції падіння

виробництва забезпечено так само, як і при гострій хибі грошей.

Причин тому багато. Передусім немає надійного карбованця. Люди

втрачають стимул до виробництва, більше схиляються до дрібної спекуляції,

провертають операції в короткі терміни, щоб одержати більше грошей і знову

негайно включити їх в обіг.

Втрата покупної сили карбованця в нашому положенні означає

натуралiзацію господарських відносин, повернення до бартеру.

В таких умовах не тільки не наступить підйом виробництва, а й

продовжиться його спад. Гiперiнфляція небезпечна ще й тим, що викликає не

короткочасну, а тривалу депресiю.

Інвестиційний голод триває в країні вже чотири роки. Інвестицій

виділяється менше, ніж необхідно навіть для простого відтворення, і вони

використаються все гірше. Як не дивно, недоiнвестування почалося у нас ще в

середині сімдесятих років. Хоч номiнальний обсяг укладень зростав,

ефективність падала, і реальний приріст капіталу знижувався.

Між інфляцією і гiперiнфляцією є певний технічний кордон, який складає

50 відсотків на місяць. Механізм економічного життя такий, що інфляція має

тенденцію розповсюджуватись від центру по всій країні, як хвилі від

кинутого в тихий ставок каменю. При цьому одне із властивостей iнфляційного

процесу - важко минаються перші його 25 відсотків, шлях до них здається

довгим. Набрати інші 25 відсотків набагато легше, що залишена половина

шляху стає коротшою. Достатньо будь-яких психологічних чинників, зміни

настрою покупця, виробників, фiнансистів і т. і., що носиться в повітрі,

щоб прискорити iнфляційний рух.

На спалах інфляції, зростання споживчих цін великий вплив опинили

чисто психологічні чинники. Вони є наслідками політичних подій в країні.

Так що з повною підставою можна сказати, що гiперiнфляція - це явище

передусім поведінкове. Можна не досягнути критичних 50 відсотків,

зупинитися на 30, а гiперiнфляція вже наочно помітна. Можна дійти і до 60

відсотків, а стан не можна назвати гiперiнфляційним. Власне, гiперiнфляція

наступає насправді, коли спостерігається характерна для неї поведінка.

Основний сигнал - це тікання від карбованця. Якщо навіть скажені ціни

перестають відлякувати покупця, тоді гiперiнфляція почалась.

4 Антиінфляційна політика та основні засоби боротьби з інфляцією

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити

антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі

так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш

кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і

центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

a Непрямі засоби

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним

банком.

2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через

управління ними центральним банком.

3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на

відкритому ринку цінних паперів.

4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.

5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними

центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці на повну

потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний ринок

цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній,

а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь

куплю-продаж цінних паперів.

b Прямі засоби.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто

боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим -

грошової маси.

2. Державне регулювання цін.

3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.

4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом

і валютного курсу.

Практика прямого регулювання грошової маси широко розповсюджена на

заході. США неодноразово в 60х-70х роках заморожували ціни на численні

товари. Півтора десятиріччя після другої світової війни знадобилося країнам

західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція

повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф.

Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного

регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що

обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного курсу є абсолютно необхідною мірою для

припинення усіляких нееквiвалентних міжнародних торговельних операцій.

Реально оцінюючи можливості регулювання валютного курсу за рахунок

інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої

політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в

деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як

би "прориває". Останній час центральний банк навчився використати кризові

політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для

задоволення імпорту і інших поточних платежів політика "ігри на пониження"

приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні

реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання

кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої

торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще

більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах

"урядову" партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер

метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після

чергового виступу промисловості.

c Першочергові антиiнфляційні засоби.

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і

товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть

економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться ось такі:

1. Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша

умова будь-яких реформаторських зусиль. Для налагоджування продовольчої

справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу

сільськогосподарським підприємствам всіх видів власності і провести м'яку

реформу колгоспів і радгоспів:

2. встановлення порядку надавання кредитів сільськогосподарським

підприємствам під векселя з погашенням їх за рахунок прийдешнього

врожаю;

3. встановлення державних закупівельних цін, а також цін на ресурси, що

споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що

забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи

контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на

сільськогосподарську продукцію.

4. Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без

якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід

передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках

підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені

через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

5. Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами.

Господарські зв'язки підприємств в ринковому режимі найбільш ефективні в

основному через систему великих оптових купців-синдикатів. Ці структури

можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в

загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

6. Замість податку на додаткову вартість, що стимулює в сучасних умовах

господарювання в Україні зростання інфляції і вкрай важко контролюється

податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на

прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності

і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на

зростання маси, а не тільки норми прибутку.

7. На час кризи необхідно централізувати банківську систему країни, маючи

на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками

директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування

регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів

документообігу.

8. Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

9. створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері

виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих

приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю

послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих

підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування

особливо великий;

10. створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою

системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в

закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих

і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і

безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам.

Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох

iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку.

Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного

сектору.

11. Протягом кризового періоду треба також проводити раціональну державну

політику захисту внутрішнього ринку і суворого контролю приватної

експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через

кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують

експортні операції на комiсiйних податках.

5 Висновок

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного

господарства як першого кроку в здійсненні переходу до ринкової економіки

тільки посилили тяжкість фінансового положення країни. Ідея, закладена в

основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-

речовинних й цінових пропорцій у відносно рівноважне становище та

здійсненні на цій основі лiбералiзації цін. Припускалося, що вдасться

уникнути їх навального зростання.

Представляється, проте, що в основу наданої ідей була покладена

помилкова посилка, оскільки рівновага при адміністративно-керованій і

ринковій економіці досягається в різноманітних точках економічного

простору. Саме в цьому бачаться причини невдалих мір по фінансовому

оздоровленню і того погіршення загальноекономічної і фінансової ситуації,

що мало місце в 1989-1991 г. г., що виразилось в найміцнішому струмі

інфляції.

Джерела iнфляційних явищ коріняться в складених і постійно

відтворюваних макроекономічних диспропорціях; у створеної в

адміністративній економіці формі управління, що зумовлює модель

ціноутворення, засіб прийняття інвестиційних та зовнішньоекономічних

рішень; в специфічній моделі бюджетно-фінансової і кредитно-грошової

політики. Розділення глибинних причин інфляції на структурні, керівницькі і

монетарні дуже умовно, оскільки всі вони тісно взаємопов’язані і

взаємозумовлені, між ними існують численні прямі і зворотні зв'язки.

Макроекономічна структура визначає характер механізму управління і виявляє

істотний вплив на фінансові пропорції і відносини.

У цьому висновку необхідно треба визначити, що засоби регулювання

інфляції будуть ефективні лише в разі їх адекватної відповідності її сутнім

причинам. Оскільки інфляція в нашій країні носить, по-перше, структурно-

системний характер, тобто породжена структурою, що склалася економіки і

діючої тривалий час системою управління господарством, і тільки по-друге,

традиційними монетарними чинниками, підойми регулювання цього процесу

повинні базуватися на знятті всіх бар'єрів на шляху дії ринкових

механізмів, забезпеченні умов структурної перебудови економіки і включати в

собі широкий спектр кредитно-грошових і бюджетно-фінансових регуляторів.

Iнфляції та економічних криз не уникнула жодна країна. Навіть найважчі

кризи закінчувалися, як правило, оновленням економіки і її підйомом. Тому

більшість дослідників роздивляються кризи як переломний момент в науково-

технічному, соціальному, політичному і економічному розвитку. Історичні

ситуації не повторюються однозначно, і тому навіть власний досвід потребує

переосмислення в умовах сьогодення. Засоби, що допомогли іншим країнам

вийти із кризи і подолати інфляцію, мабуть, повинні по-іншому використатися

стосовно до конкретної ситуації.

Передусім, слід по можливості найбільш точно поставити діагноз, якого

виду інфляцію і кризу ми переживаємо. Тоді можна буде оцінити альтернативи

виходу з ситуації, що склалася.

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.