реферат скачать
 

Рушійні сили єкономічного прогресу

Рушійні сили єкономічного прогресу

Херсонський державний технічний університет

На тему: Рушійні сили єкономічного прогрессу: протиріччя,

потреби, стимули, інтереси

Виконала: студентка групи 1МЕВ

Мельник Наталія

-Херсон 2003-

План

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС: КРИТЕРІЇ І РУШІЙНІ СИЛИ

1 Сутність і критерії єкономічного прогресу

2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

4. Економічні інтереси — рушійна сила соціально-економічного розвитку

5. НТР та її роль в єкономічному прогресі

1. Сутність і критерії єкономічного прогресу

3 виникнення політичної економи представники її різних напрямів, шкіл і

течій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки. Так, причини

розвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали у зростанні

населення, географічному середовищі, прогресі техніки, психобіологічних,

соціально-правових факторах тощо. З'ясування цих причин має велике

теоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допомагає виробити

науково-практичні рекомендації для виходу економіки України з глибокої

економічної кризи, а відтак прискореного розвитку суспільства.

Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття "прогрес" походить від

латинського слова "progressive", що означає рух вперед, поступальний

розвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більш

досконалих форм.

Економічний прогрес — поступальний розвиток усієї економічної системи,

кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (а

водночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічних

відносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, та

господарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається в

переході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способу

виробництва, що базується на машинній праці, а від нього — до

технологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизована

праця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрований

вияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колективної (в різних

її видах і ступенях зрілості), від колективної — до державної та

наддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні

процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо.

Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів

управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання

державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів

управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого

(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,

культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в

послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією

історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених

природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до

складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості

факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами

суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія й

активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та

інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок

кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів

виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу

інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення

кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини,

матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію

вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості,

застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня

освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі

продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів

випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї

системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів

виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш

час радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової

техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного

прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) підвищення

загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення

використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових

прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток

підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленні

процесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо.

Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелів

управління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднання

державних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методів

управління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес — основа суспільного прогресу, елементами якого

(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,

культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається в

послідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцією

історичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовлених

природними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), до

складніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількості

факторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторами

суспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія й

активність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку — екстенсивний та

інтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідок

кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів

виробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягу

інвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшення

кількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини,

матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у дію

вводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості,

застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня

освіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разі

продуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабів

випуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієї

системи продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів

виробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в наш

час радикальна форма його розвитку — НТР, що розгортається. Основними

факторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження нової

техніки і технології на основі передових досягнень науково-технічного

прогресу, основою яких є процес інвестування виробництва; 2) підвищення

загальноосвітнього і професійного рівнів працівників; 3) покращення

використання основних і оборотних фондів; 4) впровадження нових

прогресивних форм організації виробництва і праці; 5) розвиток

підприємницьких здібностей; 6) випереджаючий розвиток інформаційної сфери,

інформатизація господарської діяльності. Інтенсифікація виробництва

виявляється у зростанні суспільної продуктивності праці (тобто у збільшенні

виходу кінцевої продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів

за економії живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції,

ефективності виробництва.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і

екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно

інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки

більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини тощо)

украй обмежені, а для суспільства властиве прогресивне економічне

зростання, необхідно переходити до переважно інтенсивного його типу. Це

означає рішучий перехід до працезаощаджуючих, фондозаощаджуючих і

ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності виробництва.

Основними формами інтенсивного типу розвитку, або інтенсифікації

виробництва, є: 1) заощаджуюча, за якої внаслідок впровадження нової

техніки і технології зменшується потреба в робочій силі за одноразового

зростання складної праці; 2) працезаощаджуюча, за якої виконання такого ж

обсягу робіт здійснюється меншою кількістю працюючих вищої кваліфікації; 3)

матеріало- і ресурсозаощаджуюча (застосовуються економічніші предмети праці-

наприклад, композитні матеріали, або раціональніше використовуються старі

предмети праці, споживається менша кількість електроенергії тощо); 4)

всебічна, за якої раціонально поєднуються всі названі форми і найшвидше

зростає ефективність суспільного виробництва.

Впровадження фондозаощаджуючої форми в умовах сучасного етапу НТР

пов'язано з автоматизацією виробництва, використанням технологічного

устаткування з програмним управлінням, комп'ютерних систем і

мікропроцесорів, гнучких виробничих систем тощо.

Основними показниками динаміки економічного зростання на

макроекономічному рівні є зростання обсягів валового внутрішнього продукту

або національного доходу; темпи зростання цих показників у розрахунку на

душу населення та ін. Конкретніші показники — коефіцієнт зростання

(визначається як відношення показника певного року, що вивчається, до

базового), темп зростання (дорівнює коефіцієнту зростання помноженому на

100%) і темп приросту (дорівнює темпові зростання мінус 100).

Основні критерії економічного прогресу. Результат економічного прогресу

— реальні досягнення в процесі економічного зростання. Такі досягнення є

критеріями соціально-економічного прогресу.

Критерії економічного прогресу — ознака, показник, на основі яких

обґрунтовується оцінка сутності та якості поступального розвитку

економічної системи і передусім головної продуктивної сили — людини.

Оскільки суспільний спосіб виробництва складається зі структурних

елементів, то економічний прогрес має різні критерії виміру.

Дві основні сторони суспільного способу виробництва, як уже

зазначалося, — продуктивні сили і виробничі відносини, або відносини

економічної власності. Оскільки продуктивні сили є його змістом, відносини

власності — формою, а визначальним у співвідношенні цієї пари категорій є

зміст, то розвиток продуктивних сил — найбільш загальний критерій

економічного прогресу. Це зумовлено тим, що змістом продуктивних сил є

ставлення людини до природи в процесі праці, що від рівня їх розвитку

залежить обсяг створюваних матеріальних і духовних благ, а отже, й життєвий

рівень населення, що до складу продуктивних сил входять людина, засоби

виробництва, наука, інформація та інші елементи.

Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою

застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві

робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами, йдеться про

кількість засобів виробництва, яку приводить у рух один працівник, її

зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності,

машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці.

Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до

іншого. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці,

національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії,

продукти тощо.

Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається

конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі

критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів

праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних

людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили

визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем

розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці

характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та

іншими показниками.

Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій

економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону

суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний, або вищий,

критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головна

продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людина водночас є і

продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин

власності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток

людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між

різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них

економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу

(навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може

підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії

основного економічного закону.

Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин

(економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — головний критерій

усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні

сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних,

політичних, культурних відносин.

Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня

технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини

спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних

сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише

іншим виразом економії часу, яку Маркс називав першим економічним законом,

що відображає найбільш загальну основу й внутрішню логіку економічного

прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.

Оскільки закон економії часу — це загальний економічний закон (тобто

діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність

прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його

змістом є економія живої та уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку

технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил,

економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи

(засобах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці,

інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її

речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його

концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи

продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які

зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили така

економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих

здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.

Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи,

спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм власності до нових,

прогресивних форм. Так, перехід багатьох підприємств до трудових колективів

у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього

погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та

уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товару або послуги).

Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці

зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення

речових і особистих факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил,

для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для

здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для

вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового

продукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшення багатства

суспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішим критерієм

такого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного. Одним із

критеріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічного прогресу,

американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у

суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. До

критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток

виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності;

ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на свою

робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих,

хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх

виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток

розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До

критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи

суспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної

свободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію,

національні відносини; користування багатствами культури, надбаннями

мистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями

техніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм.

Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної

свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом

культури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусове

поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у

них матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовлена

відсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва,

призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду

її культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті

на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної

спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне

виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-

економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її

творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.