реферат скачать
 

Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів. У

рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздержавлення та

приватизації підприємств державне втручання в економічну діяльність

регіонів постійно звужується, а роль територій у проведенні економічних

реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної

інфраструктури, розвитку підприємництва, заснованого на комунальній

власності, постійно зростає.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної

виконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцнення

фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної

дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної

структурно-промислової, науково-технічної політики та інших

загальнодержавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-економічні регіони з

підприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території.

Механізм державного регулювання економікою регіону показано на рис. 1.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з

адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального

регулювання.

Адміністративно-правове регулювання включає розробку регіональних

програм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми

спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації

економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для

забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних

змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані

структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років).

Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку

України (на 10-15 років).

Економічне регулювання передбачає використання економічних регуляторів

розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних

регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих

податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти

та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.

|Суб’єкти управління |

|Верховна Рада |Президент |Кабінет Міністрів|Держадміністрації|

|Державна регіональна |

|економічна політика |

|Інструменти регулювання |

|Система |Законодавча база |Фінансова |Грошово-кредитна |

|прогнозів, | |(податкова) |система |

|програм, планів | |система | |

|Приватизація |Інвестиції |Державні |Інновації |

|державної | |закупівлі | |

|власності | | | |

|Об’єкт управління |

|(економіка регіону) |

|Підприємства, |Комунально-побутове |Зовнішньоекономічні |

|організації, установи |господарство |зв’язки |

|всіх форм власності. | | |

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону

Така система економічних регуляторів мусить мати цілеспрямований,

стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і

дотацій.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи

державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації

регіонів на макро- і мікрорівні.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне

положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень

економічного й соціального розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури;

рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити

регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним

кліматом тощо.

Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та

історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних

комплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення

стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого

покладено вісім економічних регіонів:

1. Донецький (Донецька, Луганська обл.);

2. Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська обл.);

3. Східний (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4. Центральний (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5. Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);

6. Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька обл.);

7. Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м.

Севастополь);

8. Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька

обл.).

З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого

потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для

кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямки

розвитку господарських комплексів регіонів.

Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

• структурну перебудову народногосподарського комплексу через

збалансування розвитку основних галузей спеціалізації (вугільна,

металургійна та хімічна промисловість) з потребами України,

запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних

виробництв, випереджального розвитку галузей, пов'язаних із задоволенням

потреб населення;

• удосконалення структури металургійного комплексу, скорочення

виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення

виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та

переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

• удосконалення структури машинобудівного комплексу, зокрема

перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної

цивільної продукції та товарів народного споживання;

• поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окремих

виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійсненням комплексу

природоохоронних заходів;

• інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема

тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

• забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом диверсифікації

виробництва та створення нових робочих місць.

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та

безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є обласні, районні

та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України,

Указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішень

відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.

Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Міністрів,

міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі

реалізації законів та інших правових актів.

Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузі

соціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управління

майном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-

комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування,

транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних

ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних

відносин.

Для виконання функцій управління територією, реалізації

загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих

держадміністрацій існують відповідні економічні служби – комітети

(департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі й

виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних

адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного

соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних

реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та

наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових

ресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

Управління економіки виконують також певні функції щодо використання й

охорони земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі

обслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку

регіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінансова політика

(ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання

фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу

доходів і видатків зведеного бюджету між Державним бюджетом і місцевими

бюджетами відповідно до компетенції, функцій та обов'язків, які виконують

центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого

самоврядування.

Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка

закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної

системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від

загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії

та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної системи бюджетного

регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної

системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення

територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування

фінансових нормативів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього

є створення й використання загальнодержавних, регіональних і місцевих

цільових фондів для вирівнювання доходів територій наданням відповідних

дотацій, субсидій і субвенцій.

Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення доходної бази депресивних

територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості,

розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів

місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на

посилення державного контролю за їх раціональним використанням.

Регіональні органи управління з метою виконання власних функцій та для

фінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються певними майновими і

бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним забезпеченням цих прав стають так

звані муніципальні фінанси.

До складу муніципальних фінансів входять місцеві бюджети територіально-

адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, що

використовуються для задоволення територіальних потреб.

За допомогою муніципальних фінансів держава активно проводить

соціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я,

будівництво та утримання доріг, комунальне обслуговування. Також з їх

допомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, які

з різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подолання

депресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти на

виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунок

держави.

Бюджетні та майнові права, що надані адміністративно-територіальним

одиницям різного рівня, дають їм можливість розробляти, затверджувати й

виконувати свої бюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й

отримувати від них доходи.

Через місцеві бюджети до населення доводяться кінцеві результати

виробництва, розподіляються суспільні фонди споживання між окремими

верствами населення, фінансується розвиток галузей виробничої сфери

передовсім місцевої та харчової промисловості, комунального господарства.

Основними функціями місцевих бюджетів є:

• формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих

органів влади;

• розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки;

• контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств,

організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіонального)

самоврядування.

За своєю структурою місцеві бюджети складаються з дохідної

та видаткової частин.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних і регулюючих

джерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи» означає, що ці кошти

належать суб'єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій

частці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

Основу власних доходів становлять місцеві податки і збори,

відрахування від державних податків. У такий спосіб здійснюється бюджетне

регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою

узгодження доходів з витратами.

Саме в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне

регулювання місцевих бюджетів.

Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових коштів, що

передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від

державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або

вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис. 2).

Власні доходи місцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих

податків і зборів. Усі чинні місцеві податки і збори можна класифікувати за

двома ознаками: за механізмом дії та за ознакою податкової ініціативи.

За механізмом дії виділяють ті податки, які встановлюються й

вилучаються лише на даній території та дублюють загальнодержавні податки, і

ті, що є місцевими надбавками до загальнодержавних податків.

За ознакою податкової ініціативи виокремлюють податки, запровадження яких

санкціонується центральною владою чи погоджується з нею, і ті, що їх

установлюють органи регіонального (місцевого) самоврядування самостійно.

Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлює

забезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП

незалежно від продуктивності місцевих джерел доходів, створює передумови

для вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи

влади до виконання планів мобілізації державних і місцевих податків.

Недоліком цієї системи можна вважати елементи суб'єктивності у формуванні

регулюючих доходів, можливе необ'єктивне визначення нормативів відрахувань

для різних регіонів. Хоч дотації та субвенції як джерела поповнення

місцевих бюджетів позбавлені стимулюючого впливу на пошуки додаткових

джерел надходжень, але повністю скасувати їх поки що неможливо, бо це може

призвести до ускладнення фінансування регіональних програм.

Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає

економічні й соціальні процеси, що відбуваються в регіонах.

Рис. 2. Регулюючі доходи місцевих бюджетів.

Основну діяльність місцевих органів влади пов'язано з реалізацією

планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад

три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу.

Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів,

постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання

комунального господарства та транспорту. Статті доходів та видатків

місцевих бюджетів показано на рис 3. Як порівняти з розвинутими

європейськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних із соціальним

захистом населення, є високим.

Бюджетна система України реформується способом її децентралізації, що

узгоджується з досвідом інших європейських держав. Кількість держав, що

розширюють бюджетно-податкові повноваження органів регіонального

(місцевого) самоврядування, постійно зростає.

Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих

рівнів.

Загальна схема місцевих бюджетів

|Доходи |Видатки |

|І. Власні доходи |І. Фінансова підтримка галузей |

|1 . Податки на майно |народного господарства |

|2. Платежі за використання |1. Промисловість, будівництво |

|природних ресурсів: у т.ч. |2. Сільське та рибне господарство |

|земельний податок і орендна плата |3. Транспорт, дорожнє господарство |

|за землю | |

|3. Податки, збори та мито у т.ч. |4. Житлово-комунальне господарство |

|місцеві податки та збори | |

|4. Інші власні доходи | |

| |II. Соціально-культурні заходи |

|II. Регулюючі доходи |1 . Освіта |

|1 . Податок на прибуток |2. Культура і мистецтво |

|2. Прибутковий податок з фізичних |3. Охорона здоров'я |

|осіб |4. Соціальна політика |

|3. Податок на додану вартість | |

|4. Акцизи |III. Управління |

|5. Дотації з державного й | |

|регіонального |IV. Правоохоронна діяльність |

|бюджетів | |

|6. Субвенції з регіональних |V. Інше |

|бюджетів | |

|7. Кошти, отримані за | |

|взаєморозрахунками з бюджетами | |

|Усього |Усього |

Рис. 3. Дохідні та видаткові статті місцевих бюджетів

Список використаної літератури.

1. Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. //

Економіка України. – К., 2003. - № 6.

2. // Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К.,

2000.

3. // Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика:

Навчальний посібник. – К., 2001.

4. // Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001.

5. // Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. –

К., 2000.

6. // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К.,

2000, вип.. 12.

7. // Розміщення продуктивних сил: Підручник для студентів вузів. – К.,

2000, 2-ге видання виправлене і доповнене.

-----------------------

Регулюючі доходи

Відрахування від державних податків (податок на прибуток, ПДВ, акцизи,

прибутковий податок).

Дотації, субсидії

Кошти, отримані за взаєморозрахунками

Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.