реферат скачать
 

Підприємство та підприємництво

Типи агентів

Розрізняють кілька типів агентів:

1) агенти виробників;

2) повноважні агенти по збуту;

3) агенти з закупівлі.

Агенти виробників (представники виробників) — представляють інтереси

двох чи декількох виробників доповнюючих один одного товарів.

Повноважні агенти по збуту одержують право на збут усієї продукції і

являють собою як би відділ збуту, але не входять у структуру фірми-

виробника, а взаємодіють з нею на договірних умовах.

Агенти з закупівлі найчастіше займаються підбором потрібного товарного

асортименту (наприклад, для дрібних роздрібних торговців).

Брокерство

Брокер — посередник при заключенні угод, який спеціалізується по

визначеним видам товарів чи послуг, діє з доручення і за рахунок клієнтів,

одержуючи від них спеціальну винагорода. Відноситься до категорії

професійних ділових посередників.

Комісія

Іноді агент виступає як оптовика-комісіонера, що самостійно

розпоряджається товаром, приймаючи його на комісію. Комісіонер діє на

основі договору комісії, що укладається між комісіонером (агентом) і

принципалом, що у такому випадку виступає у виді комітента.

Комісійні операції — це різновид торгово-посередницьких операцій,

чинених однією стороною (комісіонером) з доручення іншої сторони

(комітента) від свого імені, але за рахунок комітента. Відносини сторін

регулюються договором комісії.

Комісіонер — посередник, фізична чи юридична особа, що робить за

визначену винагороду (комісійна винагорода) угоди на користь і за рахунок

комітента, але від свого імені.

Комітент — особа (звичайно виробник чи власник товару), що дає

доручення іншій особі (комісіонеру) укласти визначену угоду чи ряд угод від

імені останнього, але за рахунок комітента.

ІV. Проблеми і перспективи розвитку підприємництва в Україні.

Розглянувши досвід Німеччини і США, можна перейти до питання про те,

які ж умови необхідні для розвитку малого підприємництва в нашій країні.

Чи може малий бізнес стати основою економіки? Чи в наших умовах він

може стати лише сполучною ланкою, що забезпечило б безперебійну роботу

великих промислових підприємств? Для початку варто визначити ті галузі і

сфери економіки, у яких підприємства малого бізнесу відіграють вирішальну

роль. По-перше, це вся сфера послуг, у тому числі технічні послуги,

включаючи ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування;

консультаційні послуги; побутове обслуговування населення. По-друге -

торгово-закупівельні операції, а також посередницька діяльність.

Тому однією з вирішальних умов поглиблення проведених в Україні

економічних реформ, здатних вивести країну з кризи, забезпечити ослаблення

монополізму, домогтися ефективного функціонування виробництва і сфери

послуг, є розвиток малого підприємництва. Цей сектор економіки створює

необхідну атмосферу конкуренції, здатний швидко реагувати на будь-які зміни

ринкової кон'юнктури, заповнювати ніші, що утворяться, у споживчій сфері,

створює додаткові робочі місця, є основним джерелом формування середнього

класу, тобто розширює соціальну базу проведених реформ.

Сектор малого бізнесу формується в Україні з 1986-1988 р. після

прийняття постанови, а потім і закону про кооперативи. Тоді це була ще

квазіформа малої частки бізнесу, але вона поклала початок розвитку

недержавного малого і середнього підприємництва і до 1992 року

спостерігався бурхливий ріст малих підприємств, що різко сповільнився. у

1993 році

Втрата адміністративного керування, економічний хаос і законодавча

плутанина привели до того, що законослухняні підприємці, що організують

бізнес у виробничій сфері, виявилися в надзвичайно скрутному стані, несучи

великі витрати, виплачуючи високі податки і піддаючи державному і

недержавному рекету. Відсутність чіткого механізму реалізації державних

заходів для підтримки малого бізнесу, труднощі в одержанні кредитів,

виробничих приміщень і матеріальних ресурсів поставили малі підприємства в

нерівне положення з великими. Це привело до скорочення їхнього росту і до

орієнтації переважно на торгово-закупівельну і посередницьку діяльність.

Серед видів діяльності МП дотепер переважають роздрібна торговля (35

%), промисловість (15 %), будівництво (16 %). Тенденції в галузевому

розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка

підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка і , відповідно

значення для нашої економіки, підприємств, що займаються торгівлею,

посередницькими послугами, фінансових і страхових компаній, у тому числі

бірж і брокерів. Крім того, існує велика кількість підприємств,

зареєстрованих як виробничі чи багатоцільові (випуск товарів народного

споживання, надання різних послуг ), але проте займаючихся торгово-

посередницькою діяльністю як основною.

Досягнутий до 1997 р. рівень розвитку недержавного приватного

підприємництва можна оцінити як недостатній по наступним розуміннях:

складає 10—15 %, тоді як у розвинутих від 50 до 80 %; — по обсягу

діяльності (виробництво товарів і послуг) малий бізнес України настільки

малий, що не може ні задовольнити суспільні потреби, ні відігравати роль

повноцінного ринкового фактора, тобто впливати на досягнення ринкового

балансу і скласти конкуренцію великим монопольним державним підприємствам

(по кількості МП, що приходяться на 10 тис. чол. населення, Україна в

кілька разів відстає від країн Балтії і Росії, у 10 від Румунії і Словенії,

у 50 разів— від Польщі, Угорщини, Чехії);

— частка працюючих у малому бізнесі України складає близько 8 % від

чисельності всіх працюючих, тоді як у країнах з ринкової экономикой-ні менш

50 %;

— внесок малого бізнесу України в створення ВНП складає 10—15 % у

порівнянні з 60—80 % у розвитих країнах.

Що стосується внутрішнього механізму життєдіяльності, те малий бізнес

не досяг порога «критичної маси», при якому починає діяти ефект

саморегулювання і самовідтворення.

Розглянемо причини сформованої ситуації. У пресі, у колі фахівців, що

вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує перелік, у который

входить біля двох десятків причин, що перешкоджають розвитку малого бізнесу

в Україні. Серед них — недосконалі закони і часто змінюються правила;

надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в

конкуруванні з великим номенклатурним бізнесом; усеосяжна корупція і рекет;

відсутність підтримки чи ж перешкоджання з боку держави (його органів);

нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т.п.);

професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем,

з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній

діяльності, виділимо наступні.

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках

проблем останнє місце. Це аж ніяк не означає, що проблеми немає чи що вона

незначна. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні

гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають

необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах

реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих фірмах зразки

документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових

зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще залишається

громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в

розвинутих країнах.

Опитування початківців і вже діючих підприємців показало, що 75 % їх

не перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних

капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 2—3 місяці і з

високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової

підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди

відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні

засоби для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно

доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки

підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, які виділяються

місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби

місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості

приватизованих об'єктів. Обидва центральні фонди дислокуються в Києві, але

мають регіональні відділення в обласних містах (фонд підтримки в 9, а

інноваційний у 19 областях). Перший фонд щорічно одержує з державного

бюджету встановлену суму для кредитування дрібних приватних підприємців;

засоби другого фонду утворяться з фіксованого відсотка відрахувань,

вироблених усіма підприємствами від обсягу реалізації продукції (робіт,

послуг). Ці фонди виділяють кредити підприємцям як для початку своєї

справи, так і під поточне виробництво, на конкурсних принципах, шляхом

оцінки їхніх бізнес-планів. Однак надходять засоби у фонди в недостатньому

обсязі і нерегулярно. Інноваційний фонд надає кредитну підтримку тільки

проектам, що реалізують нові технології, але його можливості також невеликі

щодо потреб малих підприємств.

У 1993 р. почало діяти положення про виділення позичок безробітним для

того, щоб вони могли почати свою справу, але, по-перше, виділювана сума

недостатня для цього, а по-друге, одержати її дуже важко через складну

процедуру оформлення.

Останнє з чотирьох названих джерел кредитування-засобу місцевої влади,

утворене за рахунок відрахувань від вартості приватизованих об'єктів, —

також практично не діє, оскільки не відпрацьований механізм виділення

засобів підприємцям.

Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, то в якості

їхніх клієнтів можуть виступати лише торгові і посередницькі організації,

але не виробничі, а тим більше не дрібні, тому що в них немає ні великого

статутного капіталу, ні дорогих основних фондів і майна, ні значного

особистого майна, що можуть служити заставою під кредити. В останні роки

розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові

фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять

істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Далі в порядку убування труднощів назвемо проблеми доступу до

приміщень і устаткування (55 % опитаних), дефіциту інформації (50 %) і

недостатку кваліфікованого персоналу (46 %). Цей набір проблем типовий для

всієї України.

Проблема приміщення для малого бізнесу знаходиться в одному ряді з

проблемою фінансування. Рівень їхньої складності варіюється в залежності

від ситуації на місцях. Так, ситуація в Києві відрізняється

парадоксальністю: з одного боку, тут вище, ніж в інших містах, рівень

пропозиції кредитів і приміщень, а з іншого боку - набагато вище і ціновий

фактор (розмір прямих і непрямих виплат). Перше зрозуміло саме собою

(фактор концентрації діяльності в столиці), а друге пояснюється тим, що

рівень цін на ринку кредитів і приміщень визначається попитом не всієї маси

потенційних клієнтів, а верхівки самих платоспроможних з них. У попиті на

приміщення ціна встановлюється в розрахунку на таких клієнтів, як

посольства, іноземні торговельні палати і представництва, спільні з

іноземними партнерами підприємства, магазини і філії транснаціональних

фірм, представництва закордонних і міжнародних фондів і програм, банки,

холдингові, інвестиційні, страхові компанії, рекламні і туристичні

агентства і т.п.

Діючі бізнесмени відзначають також проблеми з реалізацією продукції і

з доступом до сировини і матеріалів. Останнє не має потребу в поясненні,

оскільки в Україні ще не створений механізм вільної ринкової реалізації

сировини і як і раніше здійснюється його розподіл між державними

підприємствами, частка яких по галузях коливається від 60 до 90 %. Великі

біржі з дрібним бізнесом не працюють, а дрібнооптова торгівля вирішує

питання постачання підприємців через неформальні канали. Частково цим

пояснюється такий феномен нинішньої України, як розрахунки між недержавними

підприємствами переважно у виді готівки.

Проблема реалізації продукції має два аспекти — внутрішній і

зовнішній. Реалізувати продукцію на внутрішньому ринку України важко не

тому, що вона не потрібна: попит є, але в споживачів немає грошей для

розрахунків. У багатоланковому ланцюжку підприємств, що поставляють один

одному продукцію, ні в кого немає грошей для оплати. Ця ситуація триває вже

не один рік і відома як «криза взаємних платежів».

Бізнесмени називають ще дві проблеми, що, на їхню думку, мають сугубо

місцеве походження, але, як показали обстеження по областях, досить типові

для України. Це відносини з податковою адміністрацією (63 % відповідей) і з

банками (54 %). Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, і

банками і податковою адміністрацією — з іншого. Бізнесмени відзначають

некомпетентність службовців податкової адміністрації і банків, що породжує

необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння працівниками того,

який повинен бути характер взаємин із клієнтами, через що до клієнта

відносяться як до дратівної перешкоди або ж з готовим упередженням як до

суб'єкта із заздалегідь передбачуваною презумпцією винності.

Багато підприємців серед проблем, що утрудняють розвиток справи,

виділяють недостатню власну підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло:

адже сфера підготовки до підприємництва знаходиться в Україні в зародковому

стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації (довідок,

консультацій), Відсутність літератури по бізнесу стосовно до наших реальних

умов.

Немаловажним фактором розвитку малого бізнесу є участь державних

органів у створенні сприятливих умов для нього. У даному напрямку держава

зробила слідуючі кроки. Наприкінці 1991 р. був заснований Державний комітет

зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (скасований у 1994 р.).

Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку

конкуренції. У 1993 р. засновується Державний інноваційний фонд і

приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. Яка

ефективність мір для розвитку малого бізнесу? Нульова чи мізерно мала, —

так випливає з опитувань підприємців і оцінок експертів. У складі місцевих

органів влади (обласних, міських, районів міста) існують департаменти,

покликані здійснювати державну політику підтримки підприємництва, але через

нечисленність персоналу (1—-4 чіл.), відсутності устаткування і фінансових

засобів вони займаються тільки підготовкою довідок і допомагають починаючим

підприємцям у процедурі реєстрації. У цілому ж відношення місцевої влади до

приватного підприємництва усе ще залишається індиферентним, чи приховано

негативним. Реальна допомога малому бізнесу на місцях — явище настільки

рідке, що про початок позитивних змін у стереотипах поводження маси

чиновників говорити не приходиться. Спеціальних консультаційних пунктів, що

могли б внести вагомий вклад у справу підтримки підприємців, при місцевих

органах державної влади поки немає.

Програма державної підтримки підприємництва за останні роки, по оцінці

підприємців, не вийшла за межі папера, на якій вона зафіксована. Для

багатомільйонної країни мізерно малі кошти, виділені на реалізацію

програми,—250 млрд. крб. на 1993 р., чи 0,02 % ВНП. Але основна причина

бездіяльності програми, на нашу думку, полягає у відсутності механізму її

реалізації, людей і структур, її виконуючих.

В економічно розвитих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-

послуг. В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для

починаючих і діючих підприємців (довідково-інформаційні, консалтингові,

навчальні фірми), асоціації і союзи, що допомагають малому бізнесу. В

Україні дотепер не створена мережа довідково-інформаційних і консалтингових

служб для малих підприємств, хоча процес йде наростаючими темпами. До

початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб.

Усі знову створені чи перетворені організації, що намагаються працювати в

нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому потенційно доступні малому

числу бізнесменів і в принципі орієнтовані на солідних клієнтів в особі

комерційних структур (банки, біржі, інвестиційні і холдингові компанії,

торгові фірми, рекламні агентства, спільні підприємства з іноземним

капіталом, філії закордонних фірм і т.п.).

Але можна зробити висновок про те, що при загальній несприятливій

обстановці для малого бізнесу рівень розвитку даного сектора економіки

значно варіюється по областях (див. табл. 1).

Таблиця 1. Показники розвитку малого бізнесу по областях.

|Показник |Київськ|Україна |Максимум |Мінімум |

| |а обл. | | | |

|Населення (млн. |4.5 |50.6 |5,3 |0,9— |

|чол.) | | | |Чернівецька |

| | | | |обл. |

|Кількість діючих |11221 |84940 |11170— |1013— |

|МП і кооперативів| | |Донецька |Чернівецька |

| | | |обл. |обл. |

|Розподіл числа МП|159,3 |1231 |156,5— |12.1— |

|і кооперативів | | |Донецька |Чернігівська |

|(тис. чол.) | | |обл. |обл. |

|Частка |6.6— |4,3 |6,9— |1,8— |

|працездатного |Київ, | |Харківська |Чернігівська |

|населення, |4,8-обл| |обл. |обл. |

|зайнятого в МП і |асть | | | |

|кооперативах(тис.| | | | |

|чол.) | | | | |

|Кількість МП і |32,9-Ки|16,4 |26,4-Харківс|7,0-Вінницька|

|кооперативів на |їв.12,7| |ька обл. |обл. |

|10 тис. чол. |-област| | | |

| |ь | | | |

|Частка в |11,8-Ки|100 |13,3— |0,7— |

|сумарному виторзі|їв, | |Донецька |Закарпатська |

|МП України (%) |5,5-обл| |обл. |обл. |

| |асть | | | |

|Середній виторг |252-Киї|216 |344-Запорізь|95-Закарпатсь|

|на 1 МП (млн. крб|в, | |ка обл. |ка обл. |

|1996 р.) |423-обл| | | |

| |асть | | | |

Дані таблиці 1 демонструють не найбільшу різницю в показниках розвитку

малого бізнесу між областями України. Цей факт дозволяє зробити висновок

про те, що при тих самих законах, правилах оподатковування й інших

факторів, віднесених нами до групи базисних, котрі діють на всій території

країни, різниця в рівні розвитку малого бізнесу в окремих областях може

досягати двох-, триразової амплітуди. І цю різницю варто віднести на

рахунок дії інших факторів — доповнюючих і внутрішніх.

Друге розходження, внутрішньообласної властивості, існує між обласними

центрами й іншими населеними пунктами даної області. Це розходження ще

більш контрастне, ніж перше, особливо в областях-аутсайдерах. У більшості

районних і більш дрібних населених пунктів початківець і діючий бізнесмен

позбавлений якого-небудь сервісу: немає ні довідково-інформаційних, ні

юридичних, ні аудиторських, ні консалтингових, ні навчальних служб. Через

слабку комунікаційну оснащеність (телефон, факс, електронна пошта,

комп'ютерні мережі) і транспортних труднощів периферійні підприємці

знаходяться в інформаційному вакуумі.

Зі сказаного випливає, що зусилля по створенню середовища для розвитку

малого бізнесу в Україні бажано направляти диференційовано, із пріоритетами

для менш забезпечених міст і регіонів. Ті міста і регіони, де вже

утворилося підприємницьке середовище, мають кращі умови для підприємництва

і мають у своєму розпорядженні потенціал (критичну масу) для саморозвитку.

Якщо надалі більш активно допомагати саме цим містам і регіонам, то ще

більше збільшиться розрив між лідерами й аутсайдерами. Можлива, щоправда, і

альтернативна стратегія, коли підтримують уже просунуті регіони, а через

них розширюється зона охоплення.

Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора

малого і середнього бізнесу: зародження; бурхливий ріст; насичення;

саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як

Польща Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази; Словаччина, Словенія,

країни Балтії наближаються до третьої фази; Румунія, Болгарія, Албанія,

Росія знаходяться на різних ділянках другої фази. За усередненими оцінками,

перша фаза займає 1 рік, друга — 2—3 роки, третя — менше року. Звідси

випливає, що якби процеси перетворень в Україні йшли оптимальним чином, то

вже наприкінці 1999 року сектор малого бізнесу повинен був би досягти 3-ї

фази насичення. У цій фазі, відповідно до масштабів України, чисельності

населення, кількісті зайнятих у суспільному господарстві, повинне бути

приблизно 2.5 млн. МП, на яких було б зайнято 10 млн. чоловік. Зараз 700

000 суб'єктів, що хазяюють, яких можна зарахувати в сектор малого бізнесу,

зайнято ж у цьому секторі 2 млн. чоловік.

Таким чином, і по кількості МП і по чисельності зайнятих у них ми в 4-

5 разів відстаємо від орієнтирів фази насичення. Варто підкреслити

масштабність задачі, що стоїть перед Україною: у малий бізнес повинні в

найближчі роки прийти, щонайменше 6-7 млн. чоловік, а загальне число

власників-підприємців досягти 2-3 млн.

Але як уже говорилося, головна причина скорочення числа малих

підприємств - низький рівень фінансової забезпеченості більшості малих

підприємств унаслідок труднощів з первісним нагромадженням капіталу,

неможливість одержання кредитів на прийнятних умовах, неефективність

податкової системи. Негативний вплив на розвиток малого бізнесу в сфері

матеріального виробництва роблять нерозвиненість виробничої інфраструктури,

недостача спеціалізованого устаткування, слабість інформаційної бази.

Ще один дуже важливий фактор негативного впливу на малий бізнес -

глибокий спад виробництва.

Усе це приводить до того, що тільки частина зареєстрованих підприємств

малого бізнесу знаходяться в стані, здатному приступити до реального

виробництва продукції.

Висновок

До числа найбільш характерних для сучасних підприємств проблем, що

перешкоджають їхньому ефективному функціонуванню в умовах ринку, варто

віднести: неефективність системи керування; низький рівень відповідальності

керівників підприємств перед засновниками, за наслідки прийнятих рішень,

збереження і ефективне використання майна підприємства; невеликі розміри

статутного капіталу акціонерних товариств; відсутність ефективного

механізму виконання судових рішень; незабезпеченість єдності підприємства

як майнового комплексу, що знижує його інвестиційну привабливість; високі

витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення і житлово-

комунального господарства; відсутність достовірної інформації про фінансово-

економічний стан підприємства для власників, акціонерів, керівників

підприємства та ін.

Для усунення негативних тенденцій необхідно сконцентрувати увагу на

забезпеченні ефективного розвитку підприємства як основного елемента

економічної системи України.

Перехід підприємства на загальноприйняті в ринковій економіці

принципи функціонування складає зміст реформи підприємств. Метою реформи

підприємств є сприяння їхньої реструктуризації, що сприяє поліпшенню

керування на підприємствах, симулюванню їхньої діяльності по підвищенню

ефективності виробництва і конкурентноздатності продукції, що випускається,

а також продуктивності праці, зниженню витрат виробництва, поліпшенню

фінансово-економічних результатів.

Пріоритетні задачі реформи підприємств:

- забезпечення інвестиційної привабливості підприємств

- захист прав акціонерів (для акціонерних товариств)

- розмежування відповідальності учасників і керуючих, розвиток

механізмів корпоративного керування, забезпечення вільного перерозподілу

прав участі в капіталі акціонерного товариства

- удосконалювання механізмів виконання судових рішень

- забезпечення засновників, акціонерів, учасників, інвесторів і

кредиторів достовірною інформацією про фінансово-економічне положення

підприємств

- створення ефективного механізму керування підприємством.

Як показує вивчення закордонного досвіду, неодмінною умовою успіху в

розвитку малого бізнесу є положення про те, що малі підприємства і мале

підприємництво мають потребу у всебічній і стабільній державній підтримці.

Вона здійснюється в різних формах, у першу чергу шляхом стимулювання

виробництва найбільш пріоритетних видів продукції, надання податкових

пільг, дотацій пільгово банківського кредитування, створення інформаційно-

консультативних і науково-технічних центрів, розвитку системи страхування,

організації матеріально-технічного постачання. Важливу роль грають

прийняття і виконання законодавства, розробка і реалізація конкретних

комплексних програм.

Дуже гостра проблема формування фінансової бази становлення і розвитку

малого бізнесу. Для цього йому повинні бути надані визначені пільги. Це

можуть бути пільги по оподатковуванню. Але проведена в нашій країні

податкова політика не тільки не ефективна, але економічно небезпечна. Вона

йде врозріз із встановленою у світі практикою і сучасними світовими

тенденціями розвитку економіки. Невиправдано високе оподатковування

"убиває" в Україні мале підприємництво (численні податки і побори нерідко

залишають підприємству лише 5-10% отриманого прибутку). Загальний напрямок

удосконалювання податкової системи - посилення стимулюючої ролі податків у

розвитку виробництва. Треба звільнити малі підприємства від податків на

інвестиції, ввезені технології. І, звичайно, потрібні податкові пільги на

період становлення малого підприємства. Зовсім очевидна необхідність

диференційованого податкового підходу до підприємств різного профілю

діяльності. Більш низькі ставки податків повинні застосовуватися для

найбільш важливих, пріоритетних галузей.

В наш час зроблені тільки найперші кроки в правовому й організаційному

забезпеченні формування малого підприємництва як особливий сектор економіки

України. Діючої системи стимулювання утворенних малих підприємств не існує,

як немає і господарського механізму їхньої підтримки. Не розроблена

державна програма розвитку малих підприємств. Комплекс першочергових

заходів для розвитку малого підприємництва в Україні, повинний

здійснюватися в наступних напрямках:

- нормативно-правове;

- інформаційно-технічне;

- фінансово-кредитне;

- організаційне;

- кадрове і консультаційне забезпечення;

- зовнішньоекономічна діяльність.

Також у державній програмі повинні бути відбиті механізми грошово-

кредитної, податкової, бюджетної, і цінової політики, матеріально-

технічного постачання, системи офіційних гарантій, що забезпечували б

створення рівних стартових умов у розвитку підприємницької діяльності.

У програмі необхідно передбачити формування ефективних інститутів

ринкової інфраструктури, товарного ринку і ринку цінних паперів,

інвестиційного підприємництва, інформаційної, консультаційної й

аудиторської діяльності, а також створення комплексної державно-суспільної

системи підтримки малого підприємництва, включаючи підготовку і

перепідготовку підприємницьких кадрів, залучення до цієї сфери соціально

активних шарів населення. Варто також визначити міри, що забезпечують

підтримку зовнішньоекономічної діяльності і залучення іноземних інвестицій

до розвитку підприємництва.

Для реалізації даних програм повинні бути притягнуті не стільки засоби

державного бюджету, скільки можливості частки - вітчизняного, а при

необхідності й іноземному капіталі. Основним же напрямком використання

державних ресурсів повинний стати не виділення прямих інвестицій, а

страхування і надання гарантій під кредит.

Література:

1. Абаджи А.Р., Черняк В.І, Жуковський А.Г. Підприємництво в Україні.

Юридичесий і економічний аспекти. Одеса, 1995р.

2. Агєєв А. И. Підприємництво: проблеми власності і культури. -М., 1991.

3. Бусигін А. Підприємництво: Основний курс - М.,1997

4. Грузинов В., Грибів В. Підприємництво: форми і методи організації

підприємницької діяльності - М., 1996

5. Котлер Ф. Основи маркетингу. - М" 1990.

6. Кэмпбелл Р.Макконнелл, Стенлі Л.Брю - Экономикс, М, 1996р.

7. За редакцією Булатова А.С. - Підручник за курсом Економічна теорія, 2-і

видання, М., 1997р.

8. За редакцією Осипова Ю.М. - Основи підприємницької діяльності, - М.,

1992

9. Грузинов В.П., Грибів В.Д. Економіка підприємства. - М.,1996

10. Зайцев Н.Л. Економіка промислового підприємства. - М.,1996

11. Курс предпринимателства / Під ред. В.Я.Горфинкеля, В.А.Швандара. -

М.,1997

12. Малов А., Майн Е. Економічне становище підприємства // Економіст. -

1997. - N 8. -С. 30-41

13. Половцева Ф., Власова А. Кадрова політика - основа маркетингу

підприємства // Маркетинг. - 1996. - N 2. - С. 50-52

14. Ремізів К.С. Керування кадрами підприємств в умовах ринку // Вісник

МГУ. - 1995. - N 4. - С. 74-79

15. Самыгин С.И., Столяренко Л.Д. Менеджмент персоналу. - Ростов- на-дону,

1997

16. Фінанси / Під ред. А.М.Ковальової. - М.,1997

17. Економіка / Під ред. А.С.Булатова. - М.,1997

-----------------------

Держава

Партнер

Підприємець

Споживач

Найманий робітник

Агент

Покупець

Принципал

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.