реферат скачать
 

Підприємство та підприємництво

на самостійній ініціативі, відповідальності й інноваційній підприємницькій

ідеї.

Економічна активність являє собою форму участі індивіда в суспільному

виробництві і спосіб одержання фінансових засобів для забезпечення

життєдіяльності його самого і членів його родини. Такою формою участі

індивіда в суспільному виробництві є один суспільний функціональний

обов'язок чи їхня комбінація, коли він виступає в якості:

• власника яких-небудь об'єктів, нерухомості і т.д., що приносять йому

постійний і гарантований доход (власник підприємства чи будинку, що

здається в оренду, і т.д.);

• найманого робітника, що продає свою робочу силу (токар на заводі,

вчитель у школі і т.д.);

• індивідуального виробника ("вільний" художник, що живе на доходи від

реалізації своїх добутків, або водій, що використовує автомобіль у якості

таксі і живучий на доходи від такої діяльності, і т.д.);

• державного чи муніципального службовця;

• менеджера (керуючий чужим підприємством);

• пенсіонера (пасивна форма участі в суспільному виробництві як

наслідок минулої активності);

• чи учня студента (як підготовчий етап до участі в майбутнім

суспільному виробництві в якій-небудь конкретній формі);

• безробітного (як вимушена форма неучасті чи припинення участі в

суспільному виробництві);

Підприємництво характеризується обов'язковою наявністю інноваційного

моменту, — будь те виробництво нового товару, зміна профілю чи діяльності

підстава нового підприємства. Нова система керування виробництвом, якістю,

упровадження нових методів організації або виробництва нових технологій —

це теж інноваційні моменти.

2. Суб'єкти підприємницької діяльності.

Основним суб'єктом підприємницької активності виступає підприємець.

Однак підприємець — не єдиний суб'єкт, у будь-якому випадку він змушений

взаємодіяти зі споживачем як основним його контрагентом, а також з

державою, що у різних ситуаціях може виступати як помічник або супротивник.

І споживач і держава також відносяться до категорії суб'єктів

підприємницької активності, як і найманий робітник (якщо, звичайно,

підприємець працює не поодинці), і партнери по бізнесі (якщо виробництво не

носить ізольованого від суспільних зв'язків характеру) (мал. 1).

Малюнок 1. Суб'єкти підприємницької діяльності

В взаєминах підприємця і споживача підприємець відноситься до

категорії активного суб'єкта, а споживачу властива, насамперед пасивна

роль. При аналізі сторони цих взаємин споживач виконує роль індикатора

підприємницького процесу. Це зрозуміло, тому все те, що складає предмет

діяльності підприємця, має право на реалізацію тільки у випадку позитивної

експертної оцінки споживача. Така оцінка здійснюється споживачем і виступає

як готовність останнього придбати той чи інший товар. Підприємець, при

плануванні й організації своєї діяльності ніяким чином не може ігнорувати

настрій, бажання, інтереси, чекання, оцінки споживача.

У підприємця в умовах ринкової системи відносин немає іншого шляху

впливу на споживача, крім як діяти в унісон з його інтересами. Однак така

ситуація зовсім не означає, що підприємець зобов'язаний діяти тільки в

строгій відповідності з уже виявленими інтересами споживача. Сам

підприємець може формувати попит споживача, створювати нові купівельні

потреби (ну хто зі споживачів припускав придбати відеомагнітофон, коли він

ще не вироблявся, а тільки готувався до виробництва?). До цього саме і

зводиться положення про два способи організації підприємницької активності:

на основі виявленого інтересу споживача чи на основі "нав'язування" йому

нового товару.

Таким чином, метою підприємця виступає необхідність "завоювати'

споживача, створити коло власних споживачів.

Основними засобами впливу підприємця на споживача виступають наступні

фактори:

• новизна товару і його відповідність інтересу споживача;

• якість;

• ціна, приступність товару;

• ступінь універсальності товару;

• зовнішній вигляд і упакування;

• позитивні відмітні характеристики товару від товарів інших

виробників і можливість споживача ознайомитися з такими відмінностями;

• можливість скористатися послугами післяпродажного сервісу;

• відповідність загальноприйнятим чи державним стандартам;

• престижність і привабливість реклами товару і т.д.

Висновок, який можна було б зробити з розглянутої проблеми, зводиться

до наступного: якщо з погляду суспільного виробництва саме підприємець

виступає в ролі активного суб'єкта, то з погляду самого підприємницького

процесу, його змісту й ефективності активну роль грає споживач, і

підприємець не може ігнорувати цей факт.

Роль держави як суб'єкта підприємницького процесу може бути різною в

залежності від суспільних умов, ситуації, що складається в сфері ділової

активності, і тих цілей, які ставить перед собою держава.

У залежності від конкретної ситуації держава може бути:

• гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай

несприятливу обстановку для розвитку підприємництва або навіть забороняє

його;

• стороннім спостерігачем, коли держава пряма не протидіє розвитку

підприємництва, але в той же час і не сприяє цьому розвитку;

• прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний

і активний пошук заходів для залучення в підприємницький процес нових

економічних агентів (нерідко така цілеспрямована діяльність держави

викликає "вибух" підприємницької активності і приводить до "буму"

підприємництва).

Які ж функції держави як прискорювача підприємницького процесу?

По-перше, держава бере на себе освітні функції, тобто функції по

професійній підготовці і вихованню підприємницьких кадрів

По-друге, держава підтримує у фінансовому відношенні тільки но

вступивших чи вступаючих у сферу ділової активності підприємців.

По-третє, держава звичайно бере на себе функції створення для

підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Найманий робітник як реалізатор ідей підприємця також відноситься до

групи суб'єктів підприємницького процесу. Саме від нього залежить

ефективність і якість реалізації підприємницької ідеї.

Відомо, що кожному економічному суб'єкту властиві свої власні

інтереси. Що стосується підприємця і найманого робітника, то частина їхніх

планів збігається (чим вище прибуток, тим вище заробітна плата), а частина

носить полярно протилежний характер (підприємець не зацікавлений у високій

оплаті праці, а найманий робітник зацікавлений). У таких випадках сторони

змушені йти на пошук компромісних варіантів, що, узагалі ж, і складає

основу взаємин цих двох суб'єктів підприємницького процесу.

У рамках таких взаємин підприємець позначає для себе визначені

проблеми у своїй повсякденній діяльності і намагається дозволити їх з

найбільшим ефектом. Які ж це проблеми?

Насамперед, підбір кадрів потрібної спеціалізації і необхідного рівня

кваліфікації. Ця проблема вирішується двома можливими шляхами:

• підготовка таких кадрів на власній інформаційній і фінансовій базі

(але такий шлях не завжди ефективний по зрозумілих причинах);

• залучення кадрів, зайнятих в інших підприємницьких чи виробничих

структурах, для чого потрібно створення для працівників кращих, більш

привабливих .

Іншою проблемою виступає необхідність залучення найманого робітника в

інтерес підприємницької структури. При цьому розрізняють дві форми:

• залучення найманого робітника у виробничий інтерес підприємницької

структури;

• залучення найманого робітника в комерційний інтерес фірми.

Перша форма властива європейській системі організації праці, коли

кожен найманий робітник точно знає свої виробничі функції і виконує їх із

властивою йому вмілістю.

Друга форма характерна для японо-американської системи організації

праці, коли кожен найманий робітник зацікавлений не тільки в належному

виконанні своїх виробничих функцій, але і стурбований загальним результатом

діяльності підприємницької структури. Ця форма залучення працівника є,

звичайно, більш ефективною в порівнянні з першою і найбільш привабливою як

з погляду підприємця, так і з погляду суспільства.

Форма залучення найманого робітника в інтерес підприємницької

структури залежить від використовуваної підприємцем системи оплати праці.

На сьогоднішній розрізняють наступні:

Тверда гарантована заробітна плата.

Тверда гарантована заробітна плата з щомісячною (щоквартальною чи щорічною)

премією,

Відрядна заробітна плата.

З використанням коефіцієнта ефективності.

Відрядно-преміальна заробітна плата.

Тарифна заробітна плата.

Погодинна заробітна плата.

Правда, усі ці форми оплати праці сприяють залученню працівника лише у

виробничий (але не в комерційний) інтерес фірми. Для працівника в такій

ситуації головне — виконати належним чином свої обов'язки а який буде

загальний результат діяльності фірми, підприємства, колективу, для нього не

так важливо.

Для залучення працівника в комерційний інтерес фірми важливо створити

таку ситуацію, коли працівник одночасно буде зацікавлений як у своїх

особистих результатах, так і в результатах колективної діяльності. Такий

двоякий інтерес працівника можна стимулювати тільки одним-єдиним засобом —

установленням прийнятного рівня заробітної плати.

3. Види підприємницької діяльності.

Підприємництво як особлива форма економічної активності може

здійснюватися як у державному, так і в приватному секторі економіки.

Відповідно до цього розрізняють: а) підприємництво державне; б)

підприємництво частка.

Державне підприємництво є форма здійснення економічної активності від

імені підприємства, заснованого: а) державними органами керування, що

уповноважені (відповідно до чинного законодавства) керувати державним

майном (державне підприємство), або б) органами місцевого самоврядування

(муніципальне підприємство). Власність такого роду підприємств є форма

відокремлення частини державного чи муніципального майна, частини бюджетних

засобів, інших джерел. Важливою характеристикою таких підприємств виступає

та обставина, що вони відповідають за своїми обов'язками тільки майном, що

знаходиться в їхній власності (ні держава не відповідає по їх

зобов'язаннях, ні вони самі не відповідають по зобов'язаннях держави).

Приватне підприємництво є форма здійснення економічної активності від

імені підприємства (якщо воно зареєстровано в якості такого) чи підприємця

(якщо така діяльність здійснюється без наймання робочої сили, у формі

індивідуальної трудової діяльності).

Звичайно, кожний з цих видів — державне і приватне підприємництво —

має свої відмітні ознаки, але основні принципи їхнього здійснення багато в

чому збігаються. І в тому і в іншому випадку здійснення такої діяльності

припускає ініціативність, відповідальність, інноваційний підхід, прагнення

до максимізації прибутку. Схожою є і типологія обох видів підприємництва.

У залежності від змісту підприємництва як форми ініціативної

діяльності, спрямованої на витяг прибутку (підприємницького доходу) і її

зв'язку з основними стадіями відтворювального процесу розрізняють різні

види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке,

страхове.

Підприємництво називається виробничим, якщо сам підприємець

безпосереднім образом, використовуючи як фактори знаряддя і предмети праці,

робить продукцію, товари, послуги, роботи, інформацію, духовні цінності для

наступного продажу споживачам, покупцям, торговим організаціям. У такий

спосіб функція виробництва в цьому виді підприємництва - основна,

визначальна.

Підприємницька діяльність, зв'язана з безпосереднім виробництвом

товарів, може носити:

1)традиціоналістичний характер (традиціоналістське підприємництво),

2) інноваційний характер (інноваційна підприємницька діяльність,

інноваційне підприємництво).

Підприємництво в сфері безпосереднього виробництва товарів може, таким

чином, орієнтуватися на виробництво і постачання на ринок традиційних чи

інноваційних товарів. Практика підприємницької діяльності в будь-якій її

формі містить у собі інноваційний процес. Розподіл типів, що приводиться

вище, підприємницької діяльності ґрунтується на переконанні, що виробництво

і постачання на ринок традиційних товарів здійснюється також з

використанням якихось нових методів чи прийомів, зв'язаних з організацією

виробництва, технічними елементами виробництва чи змінами якісних

характеристик виробленого товару.

У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта,

торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу,

покупцю. У такому підприємництві фактором є сам товар, а прибуток

підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную

придбання. Відзначимо, що якщо товар здобувається на законних підставах, то

торгово-комерційне підприємництво не слід називати спекуляцією і на цій

підставі засуджувати. Тільки коли спостерігається протизаконна, з

порушенням правил торгівлі перепродажу, можна говорити про заборонну,

злочинну спекуляцію.

Посередницьке - підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не

продає товар, а виступає в ролі посередника, що звязує гнізда в процесі

товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна задача і предмет

підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у

взаємній угоді сторони. Так що є підстави затверджувати, що посередництво

складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних

послуг підприємець одержує доход, прибуток.

Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва,

у якому як предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продані

підприємцем покупцю чи надані йому в кредит.

Страхове підприємництво полягає в тому, що підприємець гарантує

страхувальнику майна, цінності, життя за визначену плату компенсацію

можливого збитку в результаті непередбаченого нещастя. Страхування майна,

здоров'я, життя є особлива форма фінансово-кредитного підприємництва, яка

полягає в тому що підприємець одержує страховий внесок, виплачуючи

страховку тільки при визначених обставинах. Тому що імовірність виникнення

таких обставин невелика, та частина внесків, що залишилася, утворить

підприємницький доход.

Суспільне розуміння проблеми підприємництва зводиться до того, що, з

одного боку, пріоритетне значення має перший тип підприємницької

діяльності, оскільки суспільне багатство (як узагальнений підсумок рівня і

якості життя кожного члена суспільства) залежить від стану справ саме в

сфері матеріального виробництва, науково-технічних і сервісних послуг. З

іншого боку, такі суспільні відносини до цього типу підприємництва на

практиці не носить дійсно пріоритетного характеру — суспільство сприяє

розвитку і другому типу підприємницької діяльності, тобто посередництва.

Чому? Насамперед тому, що рівень і якість життя, зручність і комфорт

кожного члена суспільства в чималому ступені залежать від рівня розвитку в

суспільстві посередницької сфери (зручна для покупця організація торгівлі,

реклама, доставка товарів на будинок, замовлення товару поштою, телефону і

т.д.); теж саме відноситься і до споживачів товарів виробничого

призначення.

Але таке суспільне сприйняття посередницької діяльності не є єдиною й

основною причиною. Головне полягає в іншому — посередницька підприємницька

діяльність, її наявність і ускладнення до розумних меж веде:

1) до збільшення продуктивності праці безпосередніх виробників товарів

на основі поглиблення спеціалізації;

2) до прискорення темпів оборотності (кругообігу) капіталу;

3) до насичення товарних ринків до об'єктивно необхідних розмірів і

функціонуванню безпосередніх товаровиробників відповідно до інтересів

кінцевих споживачів (оскільки посередник спеціалізується головним чином на

вивченні споживчого попиту і замовленні чи придбанні тільки тієї продукції,

споживчий інтерес до якої він уже виявив; будь-яку продукцію, вироблену

безпосереднім товаровиробником, він здобувати не буде). Як показує

практика, у нашій країні посередницькому і комерційному підприємництву

належить велика частка, ніж іншим видам діяльності, тому доцільно

зупинитися на посередницькому підприємництві детальніше.

Ринок, як відомо, являє собою місце зустрічі двох основних суб'єктів

економічних (господарських) відносин. А раз це так, то на ринку повинні

бути присутнім самі виробник і споживач, чи ж їхні представники.

Особи (юридичні або фізичні), що представляють інтереси виробника чи

споживача (а часто і діючі від їхнього імені), але самими не є такими,

називаються посередниками.

Підприємницька активність у сфері посередництва дозволяє сполучити в

самі стислі строки економічні інтереси виробника і споживача.

Посередництво, з погляду виробника, підвищує ступінь ефективності роботи

останнього, оскільки дає можливість зосередити свою активність тільки на

самім виробництві, передаючи посереднику функції по просуванню товару до

споживача. Крім того, включення посередника у відносини між виробником і

споживачем істотно скорочує термін оборотності капіталу, а виходить,

підвищує прибутковість виробництва.

Підприємницька діяльність у посередництві здійснюється завжди в якійсь

конкретній формі. Найпоширенішою формою посередництва є агентування, тобто

такий тип відносин, у яких агент виступає посередником між виробником і

споживачем.

Агент — особа, що діє від імені і в інтересах виробника товару чи

споживача. Особа, в інтересах і від імені якої діє агент, називається

принципалом. Принципалом може бути як власник товару, що доручає агенту

продати його, так і споживач товару, що доручає агенту купити цей

необхідний товар.

Таким чином, посередництво за участю агента, на ринку включає взаємини

вже не двох, а трьох суб'єктів (мал. 2).

Малюнок 2 Схема відносин виробника і споживача за участю агента .

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.