реферат скачать
 

МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

Як відмічалося раніше, в даному прикладі мультиплікатор – число, що

показує, у скільки разів сумарний приріст доходу перевищує початковий

приріст інвестиційних витрат, - становить 4.

Існує зв'язок між змінами в заощадженнях і величиною мультиплікатора.

Частка приросту доходу, який йде на заощадження, тобто зміни в заощадженнях

визначають сумарний ефект від послідовних циклів витрат, і, отже,

мультиплікатор.

Чим менше частка будь-якої зміни в доходу, яка йде на заощадження, тим

більше чергове витрачання в кожному циклі і відповідно тим вище

мультиплікатор. Якщо зміни в заощадженнях рівна 1/4, як в нашому прикладі,

то мультиплікатор рівний 4. якби зміна в заощадженнях становила б 1/3, то

мультиплікатор був би рівний 3 і т.д.

Значення мультиплікатора перебуває в наступному. Відносно невелика

зміна в інвестиційних планах підприємців або планів заощаджень

домогосподарств може викликати набагато більшу зміну в рівноважному рівні

ЧНП. Мультиплікатор посилює коливання підприємницької діяльності, викликані

змінами у витратах.

Помітимо, що чим менше зміни в споживанні (менше зміни в

заощадженнях), тим більше буде мультиплікатор. Наприклад, якщо зміни в

споживанні – 3/4 і відповідно мультиплікатор – 4, то зниження запланованих

інвестицій на суму 10 млрд. грн. спричинить зниження рівноважного рівня ЧНП

на 40 млрд. грн. Але якщо зміни в споживанні – тільки 2/3, а мультиплікатор

– 3, то зниження інвестицій на ту ж суму в 10 млрд. грн. приведе до падіння

ЧНП тільки на 30 млрд. грн. Це наводить на думку: велика величина зміни в

споживанні означає, що в ланцюжку послідовних циклів споживання, цифрові

значення зменшуються повільно, внаслідок чого акумулюється велика зміна в

доході. І навпаки, невелика величина зміни в споживанні (велика зміна в

заощадженнях) приводить до того, що вимушене споживання швидко

скорочується, так що сумарна зміна в доході є незначною.

Мультиплікатор в представленому тут вигляді називається також простим

мультиплікатором по тій лише причині, що він засновується на дуже простій

моделі економіки. Але насправді, послідовність циклів отримання прибутків і

витрачання може затухати внаслідок вилучень у вигляді податків і імпорту.

Тобто крім витоку на заощадження одна частина доходу в кожному циклі буде

вилучатися у вигляді додаткових податків, а інша частина використовуватися

на закупівлю додаткових товарів за рубежем.

Більш реалістичний мультиплікатор, якого отримують з урахуванням всіх

цих вилучень – заощаджень, податків і імпорту, називається складним

мультиплікатором.

5. ЕФЕКТ АКСЕЛЕРАТОРА

З поняттям мультиплікатора тісно пов'язана категорія «акселератора»

або принцип акселерації.

Акселератор показує відносини між приростом попиту як на споживчі

товари, так і на товари проміжного попиту (обладнання, сировина і т.п.), і

приростом інвестицій, що збільшують потужності виробництва цих товарів [9,

стор. 329].

Зміна попиту викликає різкі зміни в капіталовкладеннях, оскільки

необхідно брати до уваги різні терміни, які потрібні для збільшення запасів

капітального майна і зміни технічного коефіцієнта капітал – продукт, який

показує приріст продукту при даному прирості капіталу.

Приріст доходу стимулює приріст чистих капіталовкладень, тобто

збільшення попиту на інвестиційні товари в розмірі більш ніж пропорційному.

Згідно з принципом акселерації в загальному аспекті розмір

капіталовкладень I є функція від зменшення доходу [pic] (сукупного попиту):

I = f ([pic]).

Якщо прибуток і попит залишаються постійними, то чисті інвестиції

відсутні. Якщо прибуток і попит збільшуються, то виникає необхідність в

збільшенні виробничих потужностей.

Приріст капіталовкладень повинен бути значно вище за приріст

прибутків, оскільки час амортизації обладнання перевищує річний термін і

вартість його більше річного доходу, що ним приноситься. Нові інвестиції

повинні бути в декілька разів більше величини, на яку зміниться прибуток.

Ця кількість разів і називається «коефіцієнтом акселерації».

I = ? [pic],

де ? – коефіцієнт акселерації, який залежить від відношення капітал –

продукт.

Передбачається, що потреба в нових капіталовкладеннях виникає в тому

випадку, якщо всі потужності що є, вже використані.

6. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПРОГРЕС – ОСНОВА ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Використання людського інтелекту, що винаходить нові товари або більш

ефективні технології виробництва - найважливіше джерело економічного

зростання. [5]

За останні 250 років розвиток техніки буквально перетворив наше життя.

Спочатку парова машина, потім - двигун внутрішнього згоряння, електрика і

ядерний реактор замінили мускули людини і тварин як основне джерело

енергії. Автомобілі, автобуси, поїзди і літаки витіснили коня і віз як

основні способи пересування. Технічний прогрес продовжує змінювати наше

життя і сьогодні. Лазерні програвачі, мікрокомп'ютери, текстові редактори,

мікрохвильове печення, відеокамери, магнітофони, автомобільні кондиціонери

істотно змінили характер нашої роботи і дозвілля протягом останніх двадцяти

років

Науково-технічний прогрес, визнаний у всьому світі як найважливіший

чинник економічного зростання, все частіше і в західній, і в вітчизняній

літературі зв'язується з поняттям інноваційного процесу.

Це, як справедливо відмітив американський економіст Джеймс Брайт,

єдиний в своєму роді процес, об'єднуючий науку, техніку, економіку,

підприємництво і управління. Він перебуває в отриманні нового продукту і

тягнеться від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи таким

чином весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання.

У цих обставинах інновація спочатку націлена на практичний комерційний

результат. Сама ідея, що дає поштовх, має меркантильний зміст: це вже не

результат “чистої науки”, отриманий університетським вченим у вільному,

нічим не обмеженому творчому пошуку. У практичній спрямованості

інноваційної ідеї і перебуває її приваблива сила для підприємств, що

працюють у ринковій економіці.

Заходи впливу держави в області інновацій можна поділити на прямі і

непрямі. Співвідношення їх визначається економічною ситуацією в країні і

вибраною в зв'язку з цим концепцією державного регулювання - з упором на

ринок або на централізований вплив.

Як правило, в період економічного спаду характерно переважання

“кейнсианського” підходу до державної економічної політики, що передбачає

надзвичайно активне втручання держави в економічне життя суспільства; в

період підйому економіки бере верх філософія консерватизму, що віддає

перевагу грі ринкових сил.

У цей час економісти по мірі активності втручання держави в економіку

виділяють три групи країн: в першій домінує концепція необхідності

активного втручання держави в управління економікою (Японія і Франція);

друга характеризується переважаючим упором на ринкові відносини (США,

Великобританія); третя дотримується “проміжного” варіанта в економічній, в

тому числі і інноваційній, політиці: державне регулювання поєднується з

низкою заходів централізації державного апарату, використовуються непрямі

методи впливу при розвиненій системі узгодження інтересів уряду і бізнесу.

Прямі методи державного регулювання інноваційних процесів

здійснюються переважно в двох формах: адміністративно-відомчої і програмно-

цільової.

Адміністративно-відомча форма виявляється у вигляді прямого

дотаційного фінансування, здійснюваного у відповідності із спеціальними

законами, що приймаються з метою безпосереднього сприяння інноваціям.

Так, в США в 1980 р. був ухвалений закон Стівенсона-Вайдлера “Про

технологічні нововведення”, передбачаючий ряд заходів стимулювання

промислових інновацій; створення для їх вивчення і стимулювання спеціальних

організацій в рамках апарату виконавчої влади; сприяння в обміні науковим і

технічним персоналом між університетами, промисловістю і федеральними

лабораторіями; заохочення приватних осіб і корпорацій, що вносять великий

внесок в розвиток науки і техніки. Яскравим прикладом дотаційного

державного фінансування може служити відкриття в США в 1985 р. інституту

промислової технології при Мічиганськом університеті. На організацію цього

інституту місцевою і федеральною владою було виділено $ 17 млн. Основна

його задача - розробка і досвідчена експлуатація гнучких інтегрованих

виробничих систем і інших коштів автоматизації виробництва. Усього з $ 133

млрд., що було витрачено у США на НІДКР в 1988 р. на частку федерального

уряду доводилася майже половина - 49,3%. [6]

Програмно-цільова форма державного регулювання інновацій передбачає

конкретне фінансування останніх за допомогою державних цільових програм

підтримки нововведень, в тому числі і в малих наукоємких фірмах;

створюється система державних контрактів на придбання тих або інших товарів

і послуг, фірмам надаються кредитні пільги для здійснення нововведень і

т.д.

Контрактне фінансування являє собою один з елементів поширеної в цей

час системи контрактних відносин - договорів між замовниками і підрядчиками

(в цьому випадку держава виступає в ролі замовника-споживача НІДКР -

наприклад, в аерокосмічній області, - а фірма-виконавець НІДКР є

підрядчиком). У договорі чітко передбачаються терміни завершення робіт,

конкретний розподіл праці між виконавцями, характер матеріальної

винагороди. Суворо обмовляються взаємні зобов'язання і економічні санкції.

У США таким чином фінансується 77% федеральних витрат на НІДКР.

Національні орієнтири інноваційної політики виявляються в конкретних

моделях, що використовуються різними країнами. Тут позначається

нерівномірність економічного розвитку країн, що виявляється і в сфері

інновацій. Внаслідок цього виникає необхідність зосереджувати національні

зусилля на ключових областях науки і техніки, - тих, в яких країна може

досягти лідируючого положення на світовому ринку. Зокрема, виділяють

американську і японську моделі інноваційної політики.

Американська модель відрізняється найбільш повною автономією

підприємництва. Орієнтування економічного розвитку здійснюється шляхом

виділення особливої області, останнім часом це інформаційна технологія,

куди держава вкладає кошти і тим самим забезпечує її пріоритет. Результати

і побічні продукти інформаційних інновацій стають важливим джерелом

інновацій інших.

Японська модель також передбачає створення технологічного пріоритету,

але при цьому упор робиться на конкретні технології. За останні 10-12 років

технологія будівництва великих танкерів була замінена в ролі ведучій

технологій виготовлення роботів.

Іншими словами, на державному рівні визначаються технологічні

переваги, які повинні бути досягнуті, і стимулюється їх розвиток з тим, щоб

потім перекладати на нові технології все народне господарство.

Успіхи НТП залежать від того, яке місце наука займає в суспільстві.

Світовий досвід показує, що необхідною і достатньою умовою прогресу в

розвитку науки і техніки є свобода творчості.

Досвід цих країн є дуже важливим для України, котра має величезні

проблеми із залученням у виробництво нових технологій.

ВИСНОВОК

Перед Україною стоїть багато складних завдань в усіх сферах

суспільного життя. У сфері економіки – це передусім гальмування процесу

сповзання у глибоку економічну кризу, зупинення зниження життєвого рівня

народу, стабілізація і поступове зростання економіки, добробуту населення.

Поряд з цими тактичними цілями перед країною стоять важливі стратегічні

завдання: досягнення рівня розвитку передових країн світу, входження

рівноправним членом у систему світового господарства.

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду життя

у ринкових умовах порівняно з іншими країнами світу. Тому, вивчення такого

досвіду на прикладі інших розвинених країн дасть змогу, по-перше, запобігти

багатьом помилкам, котрі робилися ними на шляху до економічного зростання,

а по-друге, якнайшвидше та з найменшими витратами пройти цей шлях.

Однією з об”єктивних причин, що перешкоджають нині виходженню України

як повноправного партнера у світове господарство, є низька

конкурентоспроможність її продукції на світових ринках. Вирішити цю

проблему здатні лише нові технології, залучення яких було основною

передумовою економічного зростання багатьох країн.

У останні роки виникли серйозні сумніви щодо бажаності економічного

зростання для країн, що вже досягли добробуту. У основі цих сумнівів лежить

ряд взаємопов'язаних аргументів.

1. Забруднення навколишнього середовища. Противники економічного

зростання передусім стурбовані погіршенням стану навколишнього середовища.

Вони затверджують, що індустріалізація і економічне зростання породжують

такі негативні явища сучасного життя, як забруднення, промисловий шум і

викиди, погіршення вигляду міст, транспортні затори і т.д. Всі ці витрати

економічного зростання виникають, оскільки виробничий процес лише

перетворює природні ресурси, але не утилізовує їх повністю. Практично все,

що залучається до виробництва, згодом повертається в довкілля у вигляді

відходів. Чим значніше економічне зростання і вище рівень життя, тим більше

відходів повинна буде поглинути або спробувати поглинути навколишнє

середовище. У будь-якому суспільстві, що вже досягло добробуту подальше

економічне зростання може означати тільки задоволення все більш неістотних

подробиць при зростанні загрози екологічної кризи. Тому деякі економісти

вважають, що економічне зростання повинне цілеспрямовано стримуватися.

2. Чи Вирішує економічне зростання проблеми? Прихильники економічного

зростання вважають, що воно саме по собі вирішує соціально-економічні

проблеми. Однак це твердження не можна визнавати повністю доведеним.

Противники економічного зростання, зокрема, стверджують, що проблема

бідності в країні, по суті є проблемою розподілу, а не виробництва. Для її

рішення необхідна політична сміливість і воля, а зовсім не збільшення

суспільного продукту. Взагалі говорячи, аж ніяк не очевидно, що економічне

зростання є або буде бути засобом розв'язання проблем, що стоять перед

країною.

3. Відсутність гарантій. Противники економічного зростання вважають,

що швидке зростання породжує неспокій і невпевненість серед людей.

Працівники будь-якого рівня побоюються, що накопичені ними професійні

навички і досвід можуть виявитися застарілими в міру технічного прогресу.

4. Економічне зростання і людські цінності. Критики економічного

зростання також висувають цілий ряд аргументів на користь того, що, хоч,

економічне зростання забезпечує нам “прожиток ”, воно не може забезпечити

нам “гарне життя”. Насправді, виробляючи все більше, ми отримуємо при цьому

все менше радості. Протягом двох сторіч технічного прогресу трудящі

перетворилися з ремісників і художників в додатки машин, що натискають на

кнопки, і втратили естетичне і почуттєве задоволення від роботи. Хіба при

проведенні балансу економічного зростання ми не повинні вважати це істотним

збитком? Точніше говорячи, економічне зростання означає індустріалізацію,

масове виробництво, яке не носить творчого характеру і не приносить

задоволення працівнику, а також відчуження трудящих від прийняття життєво

важливих рішень.

Але багато які економісти виступають в захист економічного зростання

як важливої суспільної мети, приводячи наступні доводи.

1. Рівень життя. Як вже відмічалося раніше, економічне зростання є

основною умовою матеріального достатку і підвищення рівня життя. У умовах

економічного зростання вибір соціальних цілей стає менш болісним і веде до

менших протиріч між різними групами населення. Є можливість одночасно

модернізувати збройні сили, підтримувати інфраструктуру на даному рівні,

здійснювати програми допомоги старезним, хворим і бідним, вдосконалити

систему освіти і інші галузі соціальної сфери і при цьому підвищувати

особисті прибутки за вирахуванням податків.

2. Економічне зростання і навколишнє середовище. Прихильники

економічного зростання вважають, що його зв'язок із станом навколишнього

середовища дуже перебільшений. На ділі ці проблеми можна відділити один від

одного. Якщо суспільство зовсім відмовиться від економічного зростання,

зберігаючи ВНП на постійному рівні, йому все ж доведеться вибирати між

різними структурами виробництва, і цей вибір буде впливати на стан

навколишнього середовища і якість життя.

Забруднення є не стільки побічним продуктом економічного зростання,

скільки результатом неправильного ціноутворення. А саме: значна частина

природних ресурсів (ріки, озера, океан і повітря) розглядається як

“загальна власність” і не має ціни. Тому ці ресурси використовуються

понадміру інтенсивно, що погіршує їх стан. Звичайно ж існують серйозні

проблеми, пов'язані із забрудненням навколишнього середовища. Але обмеження

економічного зростання не вирішить цих проблем. “Щоб обмежити забруднення

треба обмежити саме забруднення, а не економічне зростання”. [9, стор. 391]

3. Позаекономічні міркування. Захисники економічного зростання

стверджують, що його уповільнення або припинення не надасть автоматично

благотворного впливу на людські цінності і не забезпечить людям “хороше

життя”. Насправді потрібно чекати зворотнього. Наприклад, кінець

економічного зростання не відмінить роботу на конвейєрі. Навпаки,

економічне зростання завжди супроводилося скороченням частки зайнятих людей

в конвейєрному виробництві. Невірно і те, що економічне зростання завжди

робило труд неприємним і небезпечним. Оновлення обладнання, як правило,

знижує напруженість труда й імовірність нещасних випадків.

Нарешті, не можна погодитися з тим, що уповільнення або припинення

економічного зростання ослабляє прагнення людей до матеріальних цінностей і

зменшує їх відчуження від виробництва. Швидше результати будуть зворотними.

Самі гучні протести проти погоні за неживою лунають якраз в тих країнах і

серед тих груп населення, де в цей час рівень добробут найбільш високий!

Інакше говорячи, саме високий рівень життя, що забезпечується економічним

зростанням, і дає можливість все більшому числу людей “витрачати час на

освіту, роздуми і самореалізацію”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Дзюбик С. Ривак О. Основи економічної теорії. - К.: Основи, 1994. - 336

с.

2. 2. Основи економічної теорії. Підручник за ред. проф. С.В. Мочерного. –

Тернопіль: АТ “Тарнекс”, 1993 р.

3. Статистика. Підручник. За ред. А.В, Головача, А.М. Єріної, О.В.

Козирєва. – К.: Вища школа, 1993.

4. Радіонова І.Ф, Макроекономіка та економічна політика. К.: Таксон, 1996.

5. James D. Gwartney and Richard L. Stroup, "What Everyone Should Know

About Economics And Prosperty", 1993. Авторизованный русский перевод:

Институт национальной модели экономики, М.: 1996

6. Твісс Б. Управление научно-техническими нововведениями. Сокр. пер. с

англ. - М.: Економіка. – 1989

7. Макконнелл Кэмпбелл Р., Брю Стэнли Л. Экономикс: Принципы, проблемы и

политика. В 2 т.: Пер. с англ. 11-го изд. - М.: Республика, 1995.

8. Герман Ван дер Вее “История мировой экономики, 1945-1990” М., Наука,

1994.

9. Современная экономика. Общедоступный учебный курс. Ростов н/Д.: изд-во

«Феникс», 1998.

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.