реферат скачать
 

МЕХАНІЗМ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ В РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ

розвідані корисні копалини, повітря, тощо. До нематеріальної форми

національного багатства належать нагромаджений виробничий досвід людей,

їхні здібності, потреби, творчі обдаровання, культурні цінності. Роль цього

компоненту національного багатства за умов НТР надзвичайно зростає.

Розподіл національного багатства у суспільстві залежить від форми

власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня

розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної

влади та інших факторів. Основну частину національного багатства

становить економічний потенціал країни. До нього належать виробничі фонди,

матеріальні оборотні засоби і запаси, природні ресурси, сукупний робітник з

його загальноосвітнім, професійним, культурним рівнем, потребами і творчими

здібностями. Від ефективності його використання залежить економічний та

соціальний прогрес суспільства.

Елементи національного багатства по-різному взаємодіють в умовах

певного типу економічного розвитку (розширеного відтворення). Розрізняють

екстенсивний чи інтенсивний типи економічного розвитку.

При екстенсивному типі економічне зростання досягається шляхом

кількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторів

виробництва, при незмінному рівні технічної основи виробництва. Наприклад,

для збільшення випуску продукції вдвічі у дію вводиться ще така ж кількість

машин, верстатів, устаткування і такої ж якості, застосовується вдвічі

більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівня освіти, такі ж форми

організації праці, сировина тощо. У цьому випадку продуктивність праці й

ефективність залишаються незмінними.

При інтенсивному типі економічного зростання збільшення масштабів

випуску продукції досягається шляхом якісного вдосконалення всієї системи

продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторів виробництва.

Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а у наш час революційна

форма його розвитку — НТР, що розгортається.

Інтенсифікація виробництва знаходить своє вираження у зростанні

суспільної продуктивної сили праці (тобто у збільшенні виходу кінцевої

продукції з кожної одиниці залучених у виробництво ресурсів, при економії

живої, уречевленої праці), у підвищенні якості продукції, ефективності

виробництва. При інтенсивному типі економічного зростання ступінь

використання національного багатства, економічного потенціалу суспільства

зростає, у ньому (національному багатстві) здійснюються структурні

перетворення. Зокрема, змінюються співвідношення між виробничими й

невиробничими фондами на користь останніх, збільшується питома вага

основних фондів і зменшується частка матеріальних оборотних засобів г

запасів, зростає частка домашнього майна населення, особливо предметів

довготривалого користування.

У процесі розширеного відтворення відбувається поєднання інтенсивних і

екстенсивних факторів економічного зростання. Тому розрізняють переважно

інтенсивний або переважно екстенсивний тип такого зростання. Оскільки

більшість джерел екстенсивного зростання (земля, корисні копалини, вільні

трудові ресурси тощо) надзвичайно обмежені, а для суспільства властиве

прогресивне економічне зростання, необхідно переходити до переважно

інтенсивного його типу. Це означає рішучий перехід до праце-, фондо- і

ресурсозаощаджуючих технологій зростання ефективності суспільного

виробництва.

Можлива і інша класифікація економічного зростання: по величині його

темпів. Які темпи вигідніше? На перший погляд відповідь проста: краще мати

високі темпи. У цьому випадку суспільство отримає більше продукції і у

нього буде більше можливостей задовольнити свої потреби. Але при відповіді

на це питання потрібно враховувати два моменти.

По-перше, яка якість продукції. Навряд чи можна радіти, якщо

збільшення випуску, наприклад, автомобілів досягнути за рахунок машин, які

потім, через недоробки, у висновках ДАІ фігурують як причина аварій або

катастроф.

По-друге, важлива структура приросту виробництва. Якщо в ньому

переважають капітальні товари і, відповідно, питома вага товарів для

населення незначна, то в цьому мало хорошого для народу. І навпаки, якщо

домінують товари для теперішнього споживання, то в майбутньому така

економіка стикнеться з проблемами...

Нульовий темп економічного зростання на відносно невеликий час не

загрожує великими негативними наслідками, оскільки може здійснюватися за

рахунок зниження матеріалоємкості, підвищення фондовіддачі і продуктивності

праці.

Що стосується негативних темпів, які мають місце в Україні, то це —

свідчення кризових процесів в національній економіці країни.

Для оцінки економічного зростання все більше значення придбавають такі

показники добробуту, як тривалість життя, величина вільного часу і т.п.

Економічну ефективність не можна розглядати як раціональне і ефективне

використання лише якогось одного з факторів виробництва (наприклад робочої

сили), а всіх виробничих факторів (речові фактори виробництва, управління

виробництвом тощо), що передусім залежить від їх оптимального розподілу.

Економічну ефективність далі слід зіставляти із соціально-економічною

оптимальністю. Остання передбачає проведення державою такої

макроекономічної політики (за допомогою оподаткування кінцевих доходів,

соціальних витрат, кредитно-грошової політики та ін.), яка б не гальмувала

стимулів до праці, до підприємницької діяльності тощо, з одного боку, і

бажання прожити лише за рахунок соціальних витрат держави — з другого.

Для постійного зростання суспільного багатства необхідно:

по-перше, щоб найбільш раціонально використовувалися всі засоби виробництва

і робоча сила;

по-друге, щоб у виробництво широко впроваджувалися найбільш передові форми

і методи організації праці, досягнення науки, інформація;

по-третє, щоб засоби виробництва, які йдуть на заміщення й нагромадження,

відповідали найновішим досягненням науки і техніки;

по-четверте, щоб робоча сила вивільнялася із сфери матеріального

виробництва із зростанням продуктивності праці й переміщувалася у сферу

нематеріального виробництва, або сферу послуг (освіта, охорона здоров'я,

культура, рекреаційні послуги тощо);

по-п'яте, виділяти засоби для розвитку соціальної сфери (будівництво житла,

шкіл, дитячих садків, медичних закладів тощо) і охорони навколишнього

середовища.

Суть економічного зростання легко зрозуміти, розглянувши модель, що

відображає зв”язок між використаними ресурсами та отриманим продуктом. Коли

комбінація (поєднання) ресурсів залишається незмінною, то для збільшення

обсягів продукту необхідно залучити більшу кількість ресурсів. [4, стор.

194]

Якщо прийняти, що для створення ВНП потрібні лише два ресурси: праця

та капітал, то зв”язок між ресурсом та продуктом (що фактично є виробничою

функцією) матиме такий вигляд (графік 1.1):

|[pic] |Графік 1.1. Співвідношення |

| |капіталу та праці при економічному|

| |зростанні. |

Лінія економічного зростання зображена прямою OY. Вона з”єднує точки А

та В. Перехід від А до В означає, що якщо не змінювати комбінацію праці та

капіталу, а збільшити їх пропорційно у 2 рази, то й створений продукт

зросте удвічі.

Співвідношення OA/OL1 та OB/OL2 називають продуктивністю праці, а

співвідношення OA/OK1 та OB/OK2 – коефіцієнтом капіталу, або

капіталовіддачею.

Призначення моделі зростання – показати, скільки реального продукту

може біти створено у певний час. Це, як мною було прийнято у спрощеній

моделі, залежить від двох чинників: капіталу К та праці L. Теоретично

визнається також існування коефіцієнта А, що відображає щільність зв”язку

між витратами (факторами) та створеним продуктом.

Існує цілий ряд інших чинників, які значно впливають на темпи

економічного зростання. Наприклад, немає ніякого сумніву, що обширні запаси

різноманітних природних ресурсів, якими володіють США, внесли вагомий

внесок в економічне зростання країни. Хоч велика кількість природних

ресурсів є могутнім позитивним чинником економічного зростання, це зовсім

не означає, що країни з недостатніми запасами приречені на невисокі темпи

економічного зростання. Притому, що в Японії природні ресурси обмежені,

темпи економічного зростання цієї країни в післявоєнний період були

значними.

Крім цього існують і такі чинники економічного зростання, виміряти які

неможливо. Зокрема, великий позитивний вплив на економічне зростання в США

надала соціальна, культурна і політична атмосфера в країні.

Для успішного економічного зростання Україні потрібно значно скоротити

базу оподаткування, адже, високі податкові ставки, забираючи у людей значну

частину їх прибутку, позбавляють їх тим самим стимулу до роботи і

продуктивного використання ресурсів. Особливо важлива гранична податкова

ставка - частка приросту прибутку, яка йде у вигляді податку.

Коли гранична податкова ставка зростає з рівнем прибутку, частка

додаткових заробітків, яку дозволяється залишати собі, скорочується. [5]

Високі граничні податкові ставки скорочують національний продукт і

національний прибуток по трьох причинах.

По-перше; вони відбивають бажання працювати з повною віддачею і

знижують продуктивність труда. Підвищення граничної податкової ставки до 55

або 60% залишає людям та підприємствам в результаті менше половини того, що

вони заробили. Той, хто не має можливості залишати собі велику частину

заробленого, втрачає прагнення багато заробляти. У деяких випадках високі

податкові ставки навіть примушують найбільш працездатних громадян виїжджати

в країни з низькими податками. Ці зміни скорочують пропозицію труда і

спричиняють в країні зниження виробництва.

Високі податкові ставки породжують і неефективне використання труда.

Деякі люди будуть міняти заняття, прибутки від яких оподатковуються, на

менш продуктивні, але не оподатковувані податком види діяльності

(наприклад, працюючи вдома на самого себе). Результатом стають втрати і

економічна неефективність.

По-друге, високі податкові ставки скорочують як масштаби, так і

ефективність капіталовкладень. Вони відлякують іноземних інвесторів, а

внутрішніх примушують шукати інвестиційні проекти за кордоном, де податки

нижче. Це приводить до скорочення темпів оновлення капіталу, і тим самим

дестимулює економічне зростання. Крім того, внутрішні інвестори звертаються

до проектів, де легше укрити поточний прибуток від податків, і

відмовляються від проектів, що володіють високим рівнем прибутковості, але

меншими можливостями уникнути оподаткування. Зростає частка підприємств, що

вкривають прибутки від податкового чиновника, звітуючи фальшивими цифрами

збитків. Виграючи внаслідок ухилення від податків, інвестори часто

витягують вигоди з таких проектів, які насправді лише зменшують багатство.

Капітал розтрачується даремно, і ресурси відволікаються від тих сфер, де їх

можна було б використовувати з найбільшим ефектом.

Саме це можна побачити зараз на прикладі України, де ухиляння від

сплати податків можна цілком вірно назвати однією з галузей тіньової

економіки.

По-третє, високі податкові ставки стимулюють придбання не тих товарів,

які реально необхідні, а тих, купівля яких дозволяють скоротити

оподатковувану суму. При високих граничних податкових ставках товари, що

дають податкову знижку, виявляться відносно дешевими для платників високих

податків. Думаючи не стільки про витрати суспільства, скільки, зрозуміло,

про особисті витрати, і стикаючись з високими граничними податковими

ставками, платники податків будуть тратити більше грошей на предмети

розкоші, що віднімаються з оподатковуваної суми. Оскільки подібні витрати

скорочують суму податків, люди будуть робити їх навіть тоді, коли оцінюють

їх цінність нижче за витрати їх виробництва. Втрати і неефективність -

побічні ефекти такої системи оподаткування.

Таким чином, високі податкові ставки скорочують продуктивну

діяльність, перешкоджаючи капіталовкладенням і сприяючи некорисній розтраті

ресурсів. Неважко передбачити, що прибуток країни, яка вводить високі

податкові ставки, впаде набагато нижче за потенційно можливий рівень.

Будь-яка країна виграє, продаючи товари, які дешево виробляє і купуючи

на ці гроші товари, які їй виробляти дорого

Міжнародна торгівля в основному будується на тих же принципах, що і

будь-який інший добровільний обмін: торгуючі сторони виробляють і

споживають більше, ніж це було б можливе в іншому випадку. Існують три

причини, по яких міжнародна торгівля вигідна всім сторонам.

По-перше, при наявності міжнародної торгівлі жителі кожної країни

отримують можливість використати більше своїх ресурсів для того, щоб

проводити і продавати ті речі, які вони роблять краще за інших, направляючи

виручку на купівлю тих товарів, які вони можуть проводити тільки з високими

витратами.

Країни світу відрізняються своїми ресурсами, і ці відмінності

позначаються на витратах виробництва. Товари, виробництво яких обходиться

дорого в одній країні, можуть вироблятися з низькими витратами в інших

країнах. Жителі кожної країни виграють, спеціалізуючись на виробництві

товарів, які вони можуть виробляти з відносно низькими витратами.

Наприклад, країни з теплим, вологим кліматом, такі як Бразілія і

Колумбія, знаходять вигідним вирощування кави. Канада і Австралія, де землі

багато, а населення розосередилося на великих просторах, спеціалізуються на

пшениці, кормових культурах і яловичина. Японія, де земля - більш

дефіцитний ресурс, але зате є висококваліфікована робоча сила,

спеціалізується на відеокамерах, автомобілях і електроніці.

Внаслідок такої спеціалізації і міжнародної торгівлі сукупне

виробництво збільшується, і люди мають можливість жити більш багато.

По-друге, міжнародна торгівля дозволяє як виробникам, так і споживачам

вигравати від скорочення витрат на одиницю продукції завдяки створенню

крупномасштабних виробництв.

Це особливо вірне відносно невеликих країн. Торгівля дає виробникам

можливість вести справу на широку ногу і тим самим домагатися більш низьких

витрат.

Наприклад, текстильні компанії в Гонконзі, Тайвані і Південній Кореї

мали б значно більш високі середні витрати, не будь у них можливості

продавати свою продукцію за кордон. Внутрішній ринок для текстильної

промисловості в цих країнах був би дуже малий, щоб великі фірми могли

працювати з низькими витратами. У умовах же міжнародної торгівлі текстильні

компанії цих країн здатні проводити і продавати великі обсяги продукції,

цілком успішно конкуруючи на світовому ринку.

Міжнародна торгівля приносить вигоди і споживачам всередині країни,

дозволяючи їм купувати дешеві товари у великих зарубіжних виробників.

Доказом цього може служити авіаційна промисловість. При існуючих в цій

галузі величезних витратах проектування і створення літаків, місткість

ринку майже всіх країн була б значно менше, ніж це необхідне для

ефективного виробництва реактивних лайнерів. Однак завдяки міжнародній

торгівлі споживачі у всьому світі мають можливість придбавати літаки у

таких крупномасштабних виробників, як "Боїнг" або "Макдоннел-Даглас".

По-третє, міжнародна торгівля сприяє конкуренції на внутрішніх ринках

і дозволяє споживачам купувати самі різноманітні товари з всього світу по

розумних цінах.

Конкуренція через кордони допомагає внутрішнім виробникам “тримати

вухо гостро”, примушуючи їх поліпшувати якість своєї продукції і утримувати

витрати на низькому рівні. До того ж широкий асортимент товарів з-за

кордону надає споживачам набагато велику свободу вибору.

Недавній досвід автомобільної промисловості Північної Америки служить

вищесказаному хорошою ілюстрацією. Зіткнувшись з жорсткою конкуренцією з

боку японських фірм, автобудівники "великої трійки" (Американські

автомобільні компанії "Дженерал Моторз", "Форд" і "Крайслер") стали

посилено працювати над підвищенням якості своїх машин. У результаті

надійність легкових автомобілів і грузовиків, доступних

північноамериканським споживачам, включаючи машини власного виробництва,

виявилася більш високою, ніж, якби конкуренції з іноземними виробниками не

було.

Коли країни вводять тарифи, квоти, контроль за обмінними курсами,

бюрократичні заходи регулювання імпорту або експорту і інші види торгових

обмежень, вони збільшують витрати торгівлі і зменшують вигідність обміну.

Як відмічав Генрі Джордж, торгові обмеження еквівалентні блокаді, що

встановлюється урядом проти свого ж власного народу, і шкода від неї так же

велика, як і від ворожої блокади.

2. ФАКТОРИ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Економічне зростання можна оцінити за допомогою системи

взаємопов'язаних показників, що відображають зміну результату виробництва і

його чинників.

У умовах ринкової економіки для забезпечення виробництва товарів і

послуг необхідні три фактори виробництва: труд, капітал і земля (природні

ресурси). Отже, сукупний продукт Y є функція від витрат труда (L), капіталу

(K), і природних ресурсів (N):

Y = f (L, ДО, N)

Для характеристики економічного зростання використовується ряд

показників, за допомогою яких вимірюється результативність застосування

окремих чинників виробництва.

У економічній теорії прийнято виділяти фактори, що знаходяться на

стороні сукупної пропозиції. До них відносяться:

а) кількість і якість природних ресурсів;

б) кількість і якість трудових ресурсів;

в) об'єм основного капіталу;

г) рівень науково-технічного прогресу (технологія).

Від чинників сукупного попиту залежить реалізація національного

продукту, що зріс, тобто всі елементи сукупного попиту повинні

забезпечувати повну зайнятість всіх ресурсів, що збільшуються. Крім того,

до чинників, пов'язаних з сукупним попитом, відноситься і ефективний

розподіл ресурсів.

Найважливішим з чинників є витрати труда. Цей чинник визначається

Страницы: 1, 2, 3, 4


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.