реферат скачать
 

Комерційні банки

оцінкам зарубіжних економістів, в банківській справі, як ні в якій

іншій сфері економіки, діють внутрішні і зовнішні сили, що служать

можливостям цінової конкуренції.

По-перше, процентні ставки можуть знаходитись під впливом

держави - як прямому обмеженню (через встановлення мінімальних і

максимальних ставок, фіксованих ставок подотаційних державних пільгових

кредитів певним категоріям позичальників, граничної маржі по

позичкам за рахунок кредитів центрального банку і інше) так і

непрямому регулюванню (наприклад, за допомогою заходів облікової

політики, змінами ставок по рефінансуванню, тобто по кредитах

комерційним банкам, наданим центральним банкам).

Необхідність державного регулювання банківської конкуренції

викликана особливим положенням кредитних інститутів в економіці, що

дозволяє суттєво впливати на результати її функціонування, а також

сильною залежністю діяльності банків від психологічних факторів, від

дорір’я клієнтів. Конкуренція - це немалий ризик, і існує небезпека

того, що втрата довір’я до окремих кредитних установ, що не в

стані виконувати свої зобов’- язання перед клієнтами, може

розповсюдитись на систему вцілому. Американські економісти назвали це

“феноменом системного ризику”. А втрата довір’я до кредитних

інститутів може нанести економіці великі збитки.

По-друге, обмеженість цінової конкуренції в банківській справі

становить те, що існує межа процента, нижче якого банк вже не буде

отримувати прибуток. Це можуть собі дозволити не всі і не завжди.

Тому сучасні західні банки прагнуть не конкурувати в області цін

на банківські послуги, добиваючись збереження високих тарифів і

процентних ставок. Конкуренція все більше приймає неціновий характер.

Нецінова конкуренція пов’язана насамперед зі змінами в якості

послуг. Тому перед зарубіжними вченими і практиками в області

банківської справи встала проблема визначення критеріїв якості

банківського продукту, і в даний час вже є визначені підходи до

її рішення. Так, спеціалісти міської ощадної каси Кельна розробили

кретерії якості з двох позицій: З точки зору клієнта і з точки

зору банку.

З точки зору клієнта критеріями якості банківського

обслуговування є швидкість обслуговування, термінові здійснення

операцій, наявність помилок і неточностей, години роботи банку, якість

консультування (глубина, активний чи пасивний характер), особиста

сторона відносин з банком і інше. Рівень якості банківських послуг

клієнт порівнює з цінами.

Для самого банку якісний рівень роботи визначають: швидкість

внутрішніх робочих процесів, рівень витрат на виправлення помилок,

ефективність робочих процесів, рівень мотивації робітників,

продуктивність праці, ступень кредитного ризику і інше, співідношення

з рівнем затрат по наданню банківських послуг. Очевидно, що в своїй

діяльності банк повинен враховувати дві групи критеріїв.

Крім загальної орієнтації на покращення якості обслуговування,

банками за кордоном широко використовується диференціація якості

однотипових послуг в залежності від ціни (звичайні і ексклюзивні

рахунки), цільової клієнтури (масові і індивідуальні послуги), каналів

збуту (послуги, що виконуються за допомогою банківських автоматів, в

відділенні банку, в консультаційному центрі) і т. д. Своє

продовження всі міри по управлінню якості знаходять в активній

рекмамній діяльності банку.

Таким чином, на сучасному етапі проходить поступова зміна

акцентів банківської конкуренції на користь нецінової конкуренції.

г) досконала і недосконала конкуренція

В залежності від ступені монополізації ринку і залежної від

цього свободи конкуренції розрізняють досконалу і недосконалу

конкуренції.

Досконала конкуренція - це нічим не обмежена конкуренція, що

сколадається в умовах, коли на ринку діє дуже велика кількість

дрібних фірм, що продають ідентичні (стандартизовані, однорідні)

товари, що знаходяться з точки зору конкуренції в рівних умовах і

конкуруючих переважно ціновими методами.

Недосконало конкуренція - це конкуренція, обмежена внаслідок

того, що один чи декілька суб’єктів ринкових відносин займають

пануючи положення на ринку і ним самим стає немов поза

конкуренцією, іншими словами умови конкуренції нерівні.

В реальному житті недосконала конкуренція зустрічається

частіше, ніж досконала. Не становить виключення і банківська справа.

Прийнято розрізняти три різновиди ринкових структур, що

характеризуються недосконалою конкуренцією: монополістична конкуренція,

олігополія і чиста монополія.

Монополістична конкуренція - це конкуренція між великою кількістю

продавців і диференційованої продукції, кожен з яких займає

квазімонопольне становище в окремому ринковому секторі (сегменті) і

складає основну увагу неціновій конкуренції. Специфічне

квазімонопольне становище конкурентів обумовлено тут сформованим

споживацьким перевагам і виключнім правом фірми на свою торгову

марку. Наприклад, фірма “Адідас” не виступає абсолютним монополістом

на марку “Адідас”, що приносить фірмі неаби-які прибутки.

Олігополія виникає в умовах, коли на галузевому ринку діє

відносно невелика кількість продавців (але не один), що мають

можливість узгодження своєї ринкової політики. Товари що продаються,

можуть бути як однорідними (однорідна олігополія), так і

диференційовані (диференційована олігополія), при цьому в першому

випадку переважає цінова, а в другому нецінова конкуренція.

Чиста монополія означає, що в галузі є тільки один продавець,

який повністю контролює об’єм пропозицій і ціну товару, не маючою

близьких субститутів. Конкуренція тут відсутня. Така ситуація

спостерігалась в нашій країні на протязі багатьох десятиліть. Хоча

формально банків завжди було декілька, але , по-перше, всі вони були

державними; по-друге, сфери їх діяльності були поділені по галузевим

ознакам; по-третє, вони володіли виключним правом на певні види

діяльності (державна монополія банківської справи, державна валютна

монополія).

В сучасних умовах банківські ринки нашої країни, як, і захудні,

прагнуть до моделі диференційованої олігополії. Варто відмітити, що,

на думку зарубіжних спеціалістів, така ринкова структура є найкращою

з точки зору здорової конкуренції.

Розділ III. Конкуренція між комерційними банками на міжнародному рівні

3.1. Структура власності і необхідність конкуренції між банками

На початковому етапі реформування банківської системи необхідно

вирішити проблему дозволу на комунальну власність у банківській

справі, визначити частку кооперативної власності та дрібних

акціонерів. Високі вкладення в статутні фонди крупних юридичних

осіб, що в масовому порядку призводить до зв'язаного кредитування

та до підвищення ризиків, по суті, роблять такі банки

"киленьковими". Дуже незначна кількість банків перебуває в іноземній

або суспільній власності.

Уніфікація структури власності повинна бути реалізована у

вигляді заходів, що сприятимуть подальшим змінам у власності на

банки, а саме у створенні:

а) прямої державної власності на порівняно невеликі банківські

інститути, що виконують спеціалізовані завдання;

б) комунальної власноскі в банківській справі, тобто розширенню

можливості місцевих органів влади мати частку власності в статутних

фондах банків, а також комунальних кредитних інститутів;

в)умов щодо розширення частки кооперативної власності

заснуванні кредитних інститутів.

Банківська система України дуже монополізована, тому посилення

конкуренції в банкіському секторі України повинно пивести до

зменшення розриву між депозитними та позичковими ставками, поліпшення

якості всіх банківських послуг. Аби посилити конкуренцію, необхідно:

а) збільшити мінімальний розмір статутного капіталу існуючих

банків. Різке підвищення розміру статутного капіталу, приведе до

того, що банкам доведеться залучати новий капітал або зливатися.Цю

проблему доцільніше вирішувати шляхом ліцензування банківських

операцій залежно від розміру статутного капіталу;

б) запровадити антимонопольні закони щодо банківської діяльності

на більш віддалену перспективу;

в) сприяти процесу реструктиризації банків, у результаті якої

великі банки можуть подрібнюватись, а невеликі і середні -

зливатися.

Якщо меншим банкам, що виникнуть у результаті цього процесу,

доведеться надалі злитися з одним або кількома іншими комерційними

банками, то відповідне поєднання активів, філіалів та досліду могло

б привести до створення потужних та надзвичайно

конкурентноспроможних банків.

Негайно слід розв'язати такі проблеми:

- знизитиподатковий прес на банківську систему для забезпечення

зростання банківського капіталу відповідно до фінансово-кредитних

потреб економіки;

- створити в державі систему підтримки банківських інвестицій

і, зокрема, звільнити від оподаткування прибуток, який одержують банки

від надання довгострокових кредитів;

- розробити механізм викупу будівель, де розміщенні комерційні

банки, для забезпечення нормального функціонування цих банків,

створення умов для інвестування банківського прибутку, використання

цих будівель як гарантії та застави;

- запровадити пільгове оподаткування коштів комерційних банків,

що спрямовуються на будівництво, обладнання грошових сховищ,розвиток

матеріально-технічної бази;

- звільнити від оподаткування кошти, які комерційні банки

направляють на створення страхових та резервних фондів для покриття

кредитних та дипозитних ризиків;

- дозволити банкам самим визначати частку своєї участі в

господарській діяльності і, не виходячи за рамки Державної програми

заохочення інвестицій, визначити об'єкти інвестицій та умови

спільної господарської діяльності на взаємовигідних умовах.

Це дасть змогу збільшити обсяги кредитних ресурсів і

спрямувати їх на національну економіку, поліпшити оснащення

комерційних банків, зацікавити їх в інвестуванні коштів.

3.2. Посилення конкуренції на кредитному ринку

Лібералізація і дерегулювання банківського законодавства в

розвинутих країнах в останні десятиріччя сприяли загостренню

конкурентної боротьби як в середині окремих фінансових інститутів,

так і між ними. Це проявилося в тому, що в середині комерційних

банків відбулось швидке перетворення так званих “оптових” банків що

були зорієнтовані на операції з підприємцями і багатими

клієнтами, в “роздрібні” фінансово-кредитні інститути. Метою останніх

стало залучення якомога бильш широкої клієнтури з представників

середнього класу і навіть незаможних громадян для акумуляції їх

заощаджень і надання іпотечних і споживацьких позик.

Разом з тим загострилась конкуренція серед банківських

закладів в кредитній сфері. Раніше вже зазначалось, що в ній все

активніше почали діяти страхові компанії, пенсійні фонди тощо, які

стали займатись традиційними банківськими операціями - прийомом

вклавів, грошовими розрахунками, веденям поточних рахунків, кредитними

картками, кредитуванням підприємницьких структур. Зазночимо, що

скасування верхньої межі процентної ставки по депозитах, яка була

встановлена в США в 1934 році, сприяло поліпшенню позицій

комерційних банків у проведені пасивних і активних операцій.

Посилення конкуренції на фінансово-кредитному ринку проявилося

в тому, що на ньому значно зросла роль крупних небанківських

корпорацій, які по роду своєї діяльності не входили раніше в

грошово-банківську інфраструктуру. Йдеться про те, що могутні

промислові компанії і корпорації - “Форд мотор компані”, “IBM”,

“BOEING” тощо почали створювати фінансові конгломерати, освоюючи

невластиві їм кредитні й розрахункові операції. Для цього

організовувались або навіть купувались діючі фінансово-кредитні

заклади, які почали діяти на грошовому ринку і на ринку

довгострокових кредитів. Намагаючись не порушувати банківське

законодавство щодо проведення кредитних операцій різними суб’єктами,

вказані конгломерати виконують лише деякі банківські функції,

наприклад, здійснюють тільки активні операції. Такі нові фінасові

підрозділи одержали назву “небанківські банки”. Багато з них ввели

нові форми обслуговування для клієнтів, наприклад “рахунки управління

готівкою”. На цих рахунках при допомозі найновішої комп’ютерної

техніки й технології були об’єднані оплата чеків, операції з

кредитними картками, купівля-продаж цінних паперів тощо. Інші

небанківські корпорації спеціалізовані фінансово-кредитні заклади і

через їх підрозділи включаються в кредитний ринок, надаючи також

послуги по страхунанню, купівлі цінних паперів й нерухомості.

Формально не будучи банківськими закладами фінансові

конгломерати і спеціалізовані фінансові установи не лише вторгаються

в банківський бізнес, але й починають займатися такими операціями,

які законодавством США не дозволяються банкам. В цій країні за

останні роки спеціалізовані, в тому числі небанківські кредитні

заклади, й роздрібні торговці почали надавати клієнтам багато видів

фінансових послуг, які раніше були прерогативою лише комерційних

банків (кредитні, депозитні, розрахункові операції). Крім них, фінансові

конгломерати освоїли й надають споживачам такі послуги, якими не

можуть займатися банки США (страхування, операції з нерухомістю,

розміщення цінних паперів промислових компаній тощо).

Звуження сфери банківського обслуговування, поряд з посиленням

ролі небанківських (спеціальзованих) закладів привело до суттєвих

зрушень в фінансово-кредитній інфраструктурі, що були зумовлені як

зростанням нестійкості кредитних ринків, так і зміною традиційних

методів і форм залучення коштів і надання їх у вигляді позик

підприємницьким структурам та населенню. Посилилась і необхіднісь

пошуку комерційними банками нових форм управління своїх операцій з

метою підвищення їх прибутковості. Стійка нестабільність ринків

капіталу викликалась, насамперед, економічними труднощами й

ускладненнями розвитку, які були характерні в 70-80 роках для всіх

розвинутих країн. Основними їх проявами були (в деяких і

залишаються) спади виробництва, інфляція, зростання зовнішньої

заборгованості, криза платіжних балансів.

Співпадання в часі цих та інших негативних факторів в

розвитку економіки країн Заходу привело до різких коливань

процентних ставок на кредитних ринках. Наприклад, в США ставка по

ділових позиках (“прайм райт”), які характеризують попит на кредитні

ресурси, піднялись на початку 80-их років до 20 % річних. Це,

звичайно, привело до підвищення процентних ставок і на інші

кредити. Однак,m вже в середині 80-их років “прайм райт” знизився

до 7,5 %,піднявшись до 10 % в кінці 1990 року. Такі суттєві

коливання процентних ставок на протязі короткого періоду не могли

викликати у інвесторів бажання купувати довгострокові зобов’язання і

стимулювати банки надати кредитні ресурси на довгі строки. У

клієнтів посилилась невпевненість в пибутковості вкладень, страх їх

втратити внаслідок знецінення твердопроцентних цінних паперів. В цих

умовах особливого значення набуває кваліфікація банківських

менеджерів по фінансах, їх вміння застосовувати гнучкі форми

акумуляції тимчасово вільних коштів у всіх юридичних та фізичних

осіб та надання їх клієнтам або інвестування в ті чи інші

проекти.

Характерною особливістю останніх років було розширення

практикипрямого виходу могутніх промислових корпорацій на ринку

кредитних ресурсів, без звернення до фінансових посередників. Такі

корпорації почали пропонувати на подаж короткострокові незабезпечені

зобов’язання (комерційні папери), надавати позичкові кошти сезонним

споживачам.

Все більшого розвитку в останні роки набуває практика заміни

традиційних форм банківського кредиту випуском на фондовий ринок

цінних паперів. Цей процес одержав назву “сек’юритизація”, від

англійського слова “сек’юритиз” - цінні папери. Зміст його полягає в

об’єднанні банками у все зростаючих масштабах заставних зобов’язань

клієнтів під нерухомість, дрібних позик і випуску під них цінних

паперів. Виплата процентів по них і остаточне погашення відбулось

із коштів, що поступали в ліквідацію заборгованості по позиках, які

були забезпеченнями випуску цінних паперів. Використовуючи ці

операції, банки почали скорочувати обсяги неліквідних активів

(іпотек, контрактів по кредитах населенню тощо) і тим самим

перекладати ризук неповернення позик на покупців цінних паперів. Це

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.