реферат скачать
 

Інфляція, її суть, види та соціально-економічні наслідки

І тут, поряд з тим, що держава грубо порушила свої обов`язки перед

вкладниками, перекладає роботу на них, ставиться все ж та мета, що й при

підрахунку коефіцієнта індексації – поставити людину у таке становище, щоб

вона продала свій сертифікат за безцінь. А на поверхні все буде виглядати

так, ніби уряд виконав свій обов`язок, індексував заощадження, а вкладник

одержав їх. Та залишився ні з чим зі своєї вини, бо не зумів вигідно

продати свій сертифікат. Насправді ж людина залишилася обдуреною своєю

рідною державою двічі: спочатку за допомогою інфляційного механізму, а

потім її антиінфляційними заходами.

Часто урядові особи запитують, де взяти гроші, щоб повернути їх

вкладникам. І бачать тільки один вихід – емісія грошей, яка приведе до ще

більшої, небувалої в світі інфляції. І свідомо не бачать другого, зовсім

простого, але єдино вірного шляху розв`язання цієї проблеми – вилучити

награбоване у злодіїв і повернути його власникам, як це робиться в усіх

країнах світу. При цьому слід покарати тих, хто допустив це розкрадання

народного добра, як це робиться завжди щодо рядових членів суспільства.

Люди не винні, що це майно розікрали, вивезли і продовжують вивозити за

кордон і т. д. Держава повинна була забезпечити надійну охорону

національного багатства і соціальну справедливість в суспільстві. Тут є

конкретні люди, які проводять ту чи іншу політику, а, отже, вони й повинні

відповідати за її наслідки.

[pic]

4. Антиінфляційна політика держави

Чи можна зменшити природній рівень безробіття?

Антиінфляційна політика є важливим компонентом усього комплексу

методів державного регулювання економіки країн ринкового господарства.

Важливу роль у ній відіграє регулювання державних витрат і надходжень у

державний бюджет. Так, якщо інфляція починає розвиватися високими темпами

або має місце значний інфляційний розрив, то держава вдається до заходів,

спрямованих на зменшення розмірів реальних доходів, чим досягається

обмеження споживання, а отже, й попиту. Зменшення розмірів доходів

здійснюється завдяки додатковому оподаткуванню. Через це скорочується попит

не лише на предмети споживання, а й на широке коло товарів виробничого

призначення, адже підприємці, щоб не допустити різкого зниження цін,

скорочують виробництво, що призводить до зменшення попиту на сировину,

паливо, матеріали. В результаті підприємці згортають свою інвестиційну

діяльність, зменшується зайнятість населення.

Антиінфляційні заходи урядів щодо бюджетних надходжень, з одного боку,

сприяють акумулюванню додаткових фінансових ресурсів у державній скарбниці,

а з другого – призводять до погіршення господарської кон`юнктури та

зростання безробіття.

Концепція оберненої залежності інфляції й зайнятості (безробіття)

найповніше розроблена в працях англійського економіста А. Філіпса. На

основі ретельного статистичного аналізу з широким застосуванням економіко-

математичних методів А. Філіпс встановив жорстоку обернену залежність між

величинами зайнятості робочої сили та динамікою заробітної плати в межах

економічних циклів. Ця залежність легко переноситься на співвідношення між

інфляцією та безробіттям. “Крива Філіпса” (рис. 1.), як вважають західні

економісти, стала найбільш обгрунтованим “законом”, який розкриває причини

та механізм розвитку інфляції і таким чином вказує на засоби боротьби з

нею.

Темпи змін в

розмірі номіналь-

ної заробітної

плати, %

Безробіття, %

Рис. 1. “Крива Філіпса”.

. “Крива Філіпса” яскраво показує, що, чим вищий рівень безробіття,

тим нижчий рівень інфляції і, навпаки, чим нижчий рівень безробіття, тим

вищі темпи розвитку інфляції.

В усіх випадках регулювання інфляції зводиться до вибору

альтернативних варіантів: або менша зайнятість без інфляції, тим вища

зайнятість в умовах інфляції. Інфляція вважається ціною, яку мають

сплачувати ті, хто продає на ринку свою робочу силу.

Чільне місце у фінансово-кредитному макроекономічному регулюванні в

умовах ринкової економіки займає механізм оподаткування. Сьогодні важливим

його атрибутом є “крива Лаффера”, яка вказує на якісний та кількісний

взаємозв`язок між сумою податкових надходжень до державного бюджету Т та

податковими ставками t (рис. 2). Її винахідник професор А. Лаффер здобув

світову славу, коли його дослідження були використані президентом Р.

Рейганом в економічній політиці, що дала поштовх піднесенню господарства

США. Вона знайшла відображення в макроекономічному регулюванні багатьох

країн ринкового господарства.

T (

L

tопт 100

t, %

Рис. 2. “Крива Лаффера”.

При зростанні податкової ставки податкові надходження спочатку

зростають, а потім знижуються. Це визначається тим, що після певної

величини податкової ставки tопт починає діяти така закономірність: чим

більша ставка податку, тим менші податкові надходження до бюджету Т. Це

пояснюється тим, що зростання податкової ставки пригнічує ділову

активність, веде до скорочення капіталовкладень, прибутків, а отже, і

податкових надходжень. Якщо податкові надходження досягнуть максимуму

(точка М) і починається зниження їх (точка L), є сенс знизити ставки

податку.

Важливим антиінфляційним заходом є регулювання кредиту і грошової

маси, яке здійснюється центральними емісійно-кредитними установами через

операції з цінними паперами на відкритому ринку, регулювання дисконтної[1]

ставки, зміну резервних норм, передбачених для кредитних установ.

Прибічники теорії “нової інфляції”, згідно з якою основною причиною

розвитку сучасного інфляційного процесу є надмірне зростання заробітної

плати та інших доходів, пропонують відповідні методи боротьби з інфляцією.

Вони вважають, що оскільки “інфляція витрат” є результатом зростання витрат

виробництва і заробітної плати, то необхідно здійснювати “політику

доходів”, яка передбачає контроль над цінами та заробітною платою,

централізоване та обов`язкове обмеження зростання як доходів громадян, так

і прибутків корпорацій, а також контроль за цінами. За їх рекомендаціями

корпорації не повинні підвищувати ціни, а профспілкам слід відмовитися від

боротьби зо підвищення заробітної плати.

-= = = = = = = = = = =

Розглядаючи досить скрутне становище, що його спричиняє несумісність

між високою зайнятістю і стабільними цінами, ми повинні спочатку

проаналізувати можливу політику щодо ринків праці. Це висуває важливе

питання: чи є природний рівень безробіття оптимальним? Якщо ні, то що можна

зробити, щоб зменшити його до бажаного рівня?

По-перше, ми помічаємо, що термін “природний рівень” вводить в оману.

Природний рівень в будь-якому разі не є природним, на нього впливають

демографічні зміни, різні потрясіння в економіці, урядова політика на ринку

праці, і, можливо, навіть історія самого безробіття. Ряд економістів віддає

перевагу більш нейтральним термінам, таким як “інфляційно безпечний рівень

безробіття”, або “рівень безробіття, який не прискорює інфляцію”.

До того ж, природний рівень не є обов`язково оптимальним для

виробництва. Оптимальний рівень безробіття в економіці буде тоді, коли

чистий економічний добробут максимізується. Ті, хто вивчав взаємозв`язок

безробіття та економічного добробуту, вважають, що оптимальний рівень

безробіття нижчий за природний. Вони відзначають, що існує чимало зовнішніх

обставин, зовнішніх впливів на ринку праці. Наприклад, працівники, які

тимчасово звільнені зазнають різноманітних соціальних й економічних незгод.

Проте роботодавці не оплачують затрат по безробіттю; більшість цих затрат

(допомога по безробіттю, витрати на лікування, збільшення доходу сімей

тощо) виступають як зовнішні витрати і перекладаються на самих безробітних

або на уряд. Тією мірою, якою безробіття несе зовнішні затрати, природний

рівень безробіття; напевно, є вищим за оптимальний.

Природний рівень безробіття, ймовірно, вищий за оптимальний, тобто за

той рівень безробіття, за якого чистий економічний добробут максимальний.

Якщо природний рівень безробіття є ані природним, ані оптимальним, то

чому б не прагнути до нижчого рівня безробіття? Причина в тому, що такий

крок призведе до зростаючої і неприйнятної інфляції. Величезний суспільний

дивіденд, тобто винагороду, матиме суспільство, яке відкриває, як істотно

зменшити природний рівень безробіття.

Які заходи можуть зменшити природний рівень безробіття? Розглянемо

деякі з них.

> Удосконалення служб ринків праці. Певна частка безробіття існує внаслідок

того, що вільні робочі місця невідомі безробітним. Через поліпшення

інформації, зокрема, завдяки комп`ютеризованим спискам робочих місць,

розмір фрикційного і структурного безробіття можна зменшити.

> Підтримка урядових програм перекваліфікації. Дехто вважає, що урядові

програми перекваліфікації зможуть допомогти безробітним

перекваліфікуватися для кращих робочих місць у сектори економіки, що

розвиваються. Якщо такі програми успішні, то забезпечуть подвійну вигоду

– дадуть людям змогу вести трудове життя і зменшать тягар урядових

трансфертних програм[2].

> Усунення державних перешкод. Захищаючи людей від труднощів безробіття і

бідності, уряд водночас вирвав жало безробіття і послабив мотиви пошуків

роботи. Ряд економістів закликає реформувати систему страхування по

безробіттю, зменшити негативне ставлення до праці, соціальні програми

забезпечення і посилити значення постійного місця роботи у досягненні

добробуту.

Розглянувши міркування щодо зменшення природного рівня безробіття,

необхідно взяти до уваги таке застереження. Три десятиліття наукових

досліджень і практики ринку з цієї проблеми зробили наукових аналітиків

дуже обережними у їх твердженнях щодо зменшення природного рівня

безробіття.

Ліквідація чи адаптація?

Розглядаючи втрати від дезінфляції та труднощі зменшення природного

рівня безробіття, люди часто запитують, чи варто усувати інфляцію через

спад і високе безробіття? Чи не варто навчитися жити з інфляцією як з

меншим злом, як це робиться в багатьох країнах Латинської Америки та в

інших місцях?

Один із способів пристосування – “індексування” економіки.

Індексування – це механізм, за допомогою якого заробітна плата, ціни і

контракти частково чи повністю захищені від змін у загальному рівні цін.

Приклад часткової індексації можна знайти у багатьох трудових угодах, які

гарантують працівникам поправку на зростання прожиткового мінімуму. Типовий

приклад: фірма забезпечить робітникам 2 % зростання заробітної плати у

наступному році, якщо не буде інфляції. Проте якщо ціни зростуть на 10 %

протягом наступних 12 місяців, то фірма додасть ще 4 % як поправку на

зростання прожиткового мінімуму. Інші сфери, що інколи індексуються, – це

податкова система, орендна плата і довгострокові угоди.

Чому не можна повністю індексувати економіку? За такої ситуації

інфляція не буде ні для кого “реальною”, і може буде, мабуть, ігнорувати її

і зосередити увагу на зменшення безробіття. Це виглядає як хороша ідея, але

на практиці вона має серйозні вади. Повна індексація неможлива, бо вона

гарантує певний рівень реальних доходів, що в такому разі просто не можуть

бути отримані. Крім того, чим вища індексація, тим більших інфляційних

потрясінь буде зазнавати економіка.

Високий процент індексування діє як великий мультиплікатор – він

підсилює зовнішні потрясіння у цінах. Повна індексація – це шлях до

галопування інфляції. Адаптація до інфляції, отже, містить парадокс: чим

більше суспільство ізолює своїх членів від інфляції, тим нестабільнішою

стає інфляція. Країни, що повністю індексували інфляцію (такі, як

Бразилія), дійшли до висновку, що практично неможливо викорінити інфляцію

навіть через драконівські заходи.

Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх подолання

Інфляція темпами до 3-4 % на рік часто використовується як своєрідний

каталізатор додаткового стимулювання економічного зростання. Вихід за ці

межі навіть до 7-8 % на рік загрожує перетворенням її на дестимулюючий і

дестабілізуючий фактор. При цьому в умовах нестабільності інфляційний

процес має властивість досить швидко виходити з-під контролю, з переходом у

чергові стадії галопуючої, а потім і гіперінфляції, що є руйнівними для

всього соціально-економічного організму. Формування Україною власної

державності з оновленою структурою проходить досить важко і складно,

супроводжуючись гострими валютно-фінансовою і загальноекономічними кризами.

Вони посилюються під впливом свідомої інфляційної політики, нав`язаної нам

іззовні та некритично сприйнятої українським Урядом. Руйнівні наслідки

гіперінфляційного шоку примусили два Уряди України в 1992-1993 рр. один за

одним піти у відставку, залишивши собою економічний занепад. Сьогодні як

першочергові постають проблеми негайного введення жорсткої антиінфляційної

політики, стабілізації становища, економічного пожвавлення, прискорення

ефективного реформування (з одночасним здійсненням вмілого управління

економічними процесами, структурою і якісною перебудовою економіки,

подолання товарного дефіциту, дефіцитів платіжного балансу і державного

бюджету), а також становлення і розвитку валютно-фінансової та банківської

систем держави.

Висновки

У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що

негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом.

Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона

підриває можливості господарського регулювання, зводить на немає зусилля по

проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

По своєму характеру, інтенсивності, виявам інфляція буває вельми різна, хоч

і означається одним терміном. Інфляційні процеси не можуть розглядатися як

прямий результат тільки певної політики, політики розширення грошової

емісії або дефіцитного регулювання виробництва, бо зростання цін

виявляється неминучим результатом глибинних процесів в економіці,

об'єктивним слідством наростання диспропорцій між попитом і пропозицією,

виробництвом предметів споживання і засобів виробництва, накопиченням і

споживанням і т.д. В результаті процес інфляції - в різних його виявах -

носить не випадковий характер, а вельми стійкий.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних

прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників

зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу

сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок

падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування,

погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими

прибутками (пенсіонерів, що працюють, студентів, прибутки яких формуються

за рахунок держбюджету).

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як

невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє

серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко

використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів. У

останні роки в США, Японії, країнах Західної Європи переважає тенденція

сповільнення темпів інфляції.

На відміну від Заходу в Україні та інших країнах, інфляційний процес

розгортається, як правило, в зростаючих темпах. Це вельми незвичайний,

специфічний тип інфляції, що погано піддається забороні і регулюванню.

Інфляцію підтримують інфляційні очікування, порушення народногосподарської

збалансованості (дефіцит держбюджету, негативне сальдо

зовнішньоторгівельного балансу, зростаюча зовнішня заборгованість, зайва

грошова маса в обігу).

Керування інфляцією представляє найважливішу проблему грошово-кредитної і

загалом економічної політики. Необхідно враховувати при цьому

багатоскладовий, багатофакторний характер інфляції. В її основі лежать не

тільки монетарні, але і інші чинники. При всій значущості скорочення

державних витрат, поступового стиснення грошової емісії потрібне проведення

широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і

стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення

ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за

результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової

одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін і прибутків.

Нормалізація грошового обігу і протидія інфляції вимагають вивірених,

гнучких рішень, що настирливо і цілеспрямовано повинні вводитись в життя.

Бібліографічний список

1. Інфляція та її соціально-економічні наслідки: Лекція /М.М.Павлишенко.-

Львів: ЛДСГІ.- 1995.-С.19-25.

2. Лукінов І. Інфляційна політика, її руйнівні наслідки і шляхи їх

подолання // Економіка України.- 1994.- №1.- С.3-14.

3. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. проф. С.В.Мочерного;

Худож. оформ. В.М. Штогрина.– Тернопіль: АТ “Тарнекс” за участю АТ “НОЙ”

та вид-ва “Світ”, 1993.– С.129 - 132.

4. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник / Г.Н.

Климко, В.П. Нестеренко, Л.О. Каніщенко та ін.; За ред. Г.Н. Климка, В.П.

Нестеренка.– К.: Вища шк., 1994.– С. 404 - 406.: іл.

5. Савчук М. Інфляція в Україні: витоки і сучасний стан // Економіка

України.- 1994.- № 2.- С.9-18.

6. Семюелсон Пол А., Нордгауз Вільям Д. Макроекономіка / Пер з англ. – К.:

“Основи”, 1995.– С.346-386.: іл.

-----------------------

[1] Дисконт – купівля банками векселів до закінчення їхнього строку з

вирахуванням процентів.

[2] Трансфертні платежі – грошові виплати населенню ([1] С. 83)

Страницы: 1, 2, 3


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.