реферат скачать
 

Грошовий обіг України

Грошовий обіг України

1. Система грошового обігу та еволюція її типів.

У національній економіці відбувається безперервний кругообіг доходів і

продуктів, який опосередковується відповідним обігом грошей. Грошовий обіг

– це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання

національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків

та через обіг готівки. Грошовий обіг – це сукупність всіх грошових платежів

і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві.

Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки і

тому повинні за своєю кількісною масою і структурою бути адекватні їм. В

сучасних умовах грошовий обіг в Україні визначається реаліями економічної

кризи, неплатоспроможністю і збитковістю багатьох підприємств і низьким

рівнем життя більшої частини населення.

У процесі руху доходів і продуктів (товарів і послуг) виникають

взаємозв’язані, але протилежні за напрямком товарні і грошові потоки.

У розвинутому ринковому господарстві грошовий обіг не може

здійснюватися без участі і активної ролі банків. Банки стають необхідними

посередниками у взаємних виплатах і розрахунках між підприємствами,

організаціями, установами та окремими фізичними особами. Банки

цілеспрямовано регулюють грошові потоки у народногосподарському обігу.

Базова модель грошового обігу включає в себе:

1. ринки ресурсів і продуктів;

2. банки;

3. суб’єкти народногосподарського обігу – підприємства й населення.

продукти

продукти

гроші

гроші

ресурси ресурси

Потоки товарів і послуг на цьому малюнку спрямовані за часовою

стрілкою; потоки грошових платежів спрямовані проти часової стрілки. В

базовій моделі допускається, що всі ресурси належать населенню (хоча

насправді йому належить тільки один ресурс – робоча сила).

Вихідним і кінцевим пунктом моделі, через який здійснюється кругообіг

готівки і безготівкових платежів, є банк. Тому банки, зображені в центрі

малюнка.

Потоки економічних ресурсів з одного боку, і грошовий потік доходів і

споживчих витрат – із другого, здійснюються одночасно. Будь – які затримки,

крім тих, які викликані продажем товарів у кредит, створюють ситуацію

неплатежів, що загрожує дезорганізації народногосподарського обігу.

Базова модель грошового обігу дає загальне уявлення про функціонування

національної грошової системи.

Грошова система – це визначена державою форма організації грошового

обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу

становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують

її функціонування.

Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку

розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки. Це випливає з

об’єктивних потреб забезпечення нормального товарно – грошового обігу і

національно – історичних та політичних особливостей розвитку країни, тому

кожній національній грошовій системі властиві різні форми й взаємодія

складників, а також національна специфіка, рівень розвитку продуктивних

сил, свої політичні цілі та економічна політика.

Водночас кожна з нині діючих грошових систем, попри свої особливості,

мають багато спільних ознак та включають такі наріжні елементи:

1. грошову одиницю

2. види державних грошових знаків;

3. масштаб цін;

4. валютний курс;

5. порядок готівкової й безготівкової емісії та обігу грошових

знаків;

6. регламентацію безготівкового грошового обігу;

7. правила вивозу й ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків;

8. державний орган, який здійснює грошово – кредитне й валютне

регулювання.

Розгляньмо докладніше ці спільні елементи грошових систем.

1. Грошова одиниця – це встановлений законодавством грошовий

знак, що є засобом виміру та вираження цін усіх товарів. Як правило,

грошова одиниця ділиться на дрібніші частини. У переважній більшості країн

для цього використовується десятинна система поділу. Приміром, 1 гривня =

100 копійок, 1 долар = 100 центів, 1 фунт стерлінгів = 100 пенсів тощо.

Наявність авторитетної національної грошової одиниці та її частин в

Україні є не лише ознакою її державності і реальної незалежності, а й

становить основу грошової системи, базою для подолання кризи та інфляції,

проведення наступних радикальних економічних перетворень. Як і в інших

країнах світу, гривня виникла історично, але нині цілковито залежить від

нинішнього стану економіки й держави, яка законодавчо закріплює її функції.

При цьому стабільність грошової одиниці найкраще забезпечується лише тоді,

коли вона одночасно виступає як капітал і я к валюта.

2. Види грошових знаків, що мають законну платіжну силу, у

грошовій системі представляють, в основному, кредитні гроші у вигляді

банкнот і розмінних монет та паперових грошей у формі державних

казначейських квитків. В Україні, як і в багатьох розвинених країнах,

паперові гроші (скарбничі квитки) в обігу не випускаються або випускаються

лише в обмежених масштабах. Водночас у країнах, що розвиваються, у

грошовому обігу є як банкноти, так і казначейські квитки та монети.

3. Масштаб цін. Масштаб цін колись означав вираження суспільної

вартості у грошових одиницях, що опирався на фіксовану державою вагову

кількість грошового металу у грошовій одиниці. Після Ямайської валютної

реформи 1976 – 1978 рр. офіційна ціна золота і золотий вміст грошової

одиниці скасовані, тому й офіційний масштаб цін втратив свою економічну

значимість, бо кредитні гроші власної вартості не мають і не можуть бути

виразником вартості інших товарів. Водночас у сучасних умовах

функціонування світового ринку господарство кожної окремо взятої країни

тісно взаємодіє з іншими, тому офіційний масштаб цін виконує свою роль у

взаємодії внутрішніх і світових цін. В цих умовах, якщо на внутрішньому

ринку виникає невідповідність міх товарною й грошовою масою, то національна

валюта, як правило, втрачає офіційно зафіксований державою паритет по

відношенню до іноземних валют, а деякі країни взагалі відмовилися від

встановлення офіційного масштабу.

Масштаб цін в цих умовах визначається як певна кількість товарної

маси, що приймається за одиницю, а остаточно складається під впливом

взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією стало завдання служити засобом

виміру вартостей товарів за допомогою цін.

4. Валютний курс – співвідношення між грошовими одиницями

(валютами) різних країн, що визначається їх, купівельною силою. Валютний

курс характеризується еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї

країни, що виражена у грошових одиницях іншої країни.

Залежно від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин,

економічного і соціально – політичного стану суспільства можуть

застосовуватися: фіксовані валютні курси; плаваючі системи валютних курсів;

системи валютних коридорів. У країнах зі стабільною й розвиненою

економікою, як правило, використовуються плаваючі системи валютних курсів,

коли курс національної валюти з тих або інших причин вільно коливається.

Фіксовані курси встановлюються національними банками. Залежно від

видів операцій з валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і

наслідок фіксованого курсу.

5. Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових

знаків.

Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів внутрішнього

законодавства та врахування економічного і валютного становища країни.

У колишньому СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і

безготівкової маси, коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих

потреб населення на основі так званого касового плану, а між підприємствами

і закладами розрахунки велися переважно безготівковим способом. До того ж

видача кредитів здійснювалася лише на основі затвердженого урядом

кредитного плану, а взаємне узгодження показників грошового обігу

досягалося через систему вартісних балансів.

6. Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція

держави і НБУ, яка реалізується через:

1) встановлення порядку використання грошей, що знаходяться на

рахунках банків;

2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються шляхом

безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;

3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми розрахунків,

порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання безготівкових

розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську діяльність»

і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про

застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним

документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському

обороті України», затвердженому Правлінням НБУ 24.05.1993 р.

Цими та іншими нормативними актами визначено такі засади організації

безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм власності

забов'язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних банків і

використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій формі

шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і

обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою

сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге,

платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження

продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і

реалізації продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за

згоди і в порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без

згоди платників допускається у вигляді т. зв. «безакцентного» списання лише

у виключних випадках, коли стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до

держбюджету або ж за рішенням судових органів; по-четверте, форми і способи

розрахунків визначаються договорами та угодами між господарськими

суб'єктами, але в межах чинного законодавства; по-п'яте, суб'єкти

господарського життя можуть скористуватися правом вибору банків для

відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати поточні і два розрахункові

рахунки у різних містах і банках. Для цього вони укладають з банками

договори про розрахунково-касове обслуговування.

7. Правила вивезення і ввезення національної валюти та організації

міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує такі

функції:

V здійснює валютну політику на підставі принципів загальної економічної

політики України;

V складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний баланс

України;

V контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту зовнішнього

державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в іноземній

валюті уповноважених банків нерезидентів;

V нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних цінностей для

здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на здійснення

валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;

V визначає способи встановлення і використання валютних (обмінних)

курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у

розрахункових (клірингових) одиницях.

Для реалізацій цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:

V надає кредити комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та

іншими активами;

V відкриває власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде

рахунки банків – кореспондентів;

V купує та продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній

валюті;

V зберігає, а також купує та продає монетарні коштовні метали,

дорогоцінні камені та інші коштовності на внутрішньому і зовнішньому

ринках без квотування і ліцензування;

V розміщує золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно

або через банки, уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;

V проводить операції з резервними фондами грошових знаків.

8. Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне

регулювання є Національний банк України, який за основу своєї діяльності

визначає: забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні;

розробляє і реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за

повсякденною її реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської

системи України; формує забезпечення ефективного і безперебійного

функціонування системи розрахунків в інтересах вкладників і кредиторів.

У відповідності з цими завданнями НБУ:

V здійснює єдину державну грошово-кредитну політику. Основним

документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною

Радою України;

V монопольне здійснює емісію валюти України та організує її обіг;

V виступає кредитором останньої інстанції для банків і кредитних

установ, організує систему рефінансування;

V встановлює для банків і кредитних установ правила проведення

банківських операцій бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені

з державною системою статистики і стандартів, захисту інформації та

коштів;

V створює та здійснює методологічне забезпечення системи грошово-

кредитної і банківської статистичної інформації та статистики

платіжного балансу;

V визначає та координує створення сучасних електронних платіжних

засобів, розрахунків та технологій;

V встановлює єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх

філій, валютних бірж і кредитних установ та ліцензування банківських

операцій;

V здійснює нагляд за діяльністю банків;

V аналізує та прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних

відносин;

V організує інкасування та перевезення грошових знаків та інших

цінностей, надає ліцензії комерційним банкам на право банківських

операцій;

V здійснює інші функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів

України.

Отже, сучасна грошова система характеризується:

V відміною офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ

про демонетизацію золота;

V переходом до нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою

за своєю природою наближаються до паперових грошей;

V збереженням у грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і

паперових грошей у вигляді казначейських квитків;

V випуском банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів

держави, а також під приріст офіційних золотих і валютних резервів;

V розвитком безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у

обігу готівки;

V зростанням масштабів державного регулювання грошового обігу для

подолання невідповідності кількості грошей об'єктивним потребам

економічного обороту та викликаних цим інфляційних тенденцій.

Оскільки грошові системи – це складні економічні системи, що

перебувають у стані розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:

1) залежно від панівних економічних відносин можна визначити два типи

грошових систем:

a) ринкового типу, який характеризується вільним функціонуванням

грошей, грошово – кредитним регулюванням на рівні банківської

системи, використання переважно економічних важелів підтримання

стабільності грошового обігу тощо;

b) неринкова грошова система, якій властиві адміністративно – командні

методи і важелі управлінням виробництвом та обміном, а панівним

було регулювання виробництва і обміну для зближення і витіснення

Товар – Гроші – Виробництво і грошового обігу;

2) залежно від рівня входження національної економіки у світовій ринок і

глибини міжнародного поділу праці виділяють:

a) грошові системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні

валютних курсів та обмінних операцій, вільне переміщення грошових

ресурсів до країни та за її межі, в обігу перебуває вільно

конвертована валюта, діють інші важелі підтримання національного

грошового обігу як інтегрованої частини світового господарського і

грошового обігу;

b) грошові системи закритого типу. В них переважно панують

адміністративно – командні важелі управління суспільним

виробництвом, відсутня вільна конвертованість національної грошової

одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у валютних

операціях тощо.

3) залежно від форми грошей у обігу є 2 типи грошових систем:

a) якщо роль загального еквіваленту виконують благородні метали, то

такі системи грошового обігу називають грошовими системами

металевого обігу. У них грошовий товар безпосередньо перебуває в

обігу і виконує всі функції грошей, а кредитні гроші є

безперешкодно розмінюваними на дійсні гроші;

b) система обігу кредитних і паперових грошей, коли благородні метали

з обігу вилучено, а в обігу перебувають знаки вартості.

Історія людства знає три типи грошових систем – біметалізм,

монометалізм і систему нерозмінних кредитних грошей.

Біметалева система грошового обігу діє тоді, коли роль загального

еквіваленту закріплена за двома шляхетними металами (переважно за золотом і

сріблом), передбачаюється вільне карбування монет з обох металів та їхній

необмежений обіг. В цих умовах на ринку складалася ціна товару, що

виражалася у золоті й сріблі. Система біметалевого грошового обігу діяла у

XVI – XVIII ст.ст., а ряд країн Західної Європи її скасували лише у XIX ст.

За паралельного біметалевого обігу грошей між золотими і срібними

монетами стихійно (автоматично) складається вагове і цінове співвідношення,

яке держава законодавчо закріплювала і надавала золотим та срібним монетам

функцію законного платіжного засобу.

Але біметалізм: а) не відповідав потребам розвитку капіталізму; б)

використання у функції міри вартості одночасно двох металів суперечило

природі даної функції грошей, коли загальною мірою вартості слугує лише

один товар; в)встановлювані державою тверді вартісні співвідношення не

відповідали реальній ринковій вартості золота і срібла, що не лише не

сприяло точності виміру вартості товарів, а й не забезпечувало стабільності

грошового обігу. Більше того, здешевлення видобування срібла у кінці XIX

ст. призвело до його знецінення відносно до золота, витиснення останнього з

каналів грошового обігу і зумовило значні коливання цін на товари. В цьому

виявилась дія закону Коперніка – Грешема, за яким “погані гроші витискають

з обігу більш вартісні”.

Оскільки біметалізм породжував нестабільність грошової системи і

труднощі при визначенні вартісного співвідношення між золотом і сріблом, а

розвиток індустріалізації потребував стабільних грошей як єдиного

загального еквіваленту, у II пол. XIX ст. у більшості країн світу склалася

монометалева грошова система.

Монометалізм – грошова система, у якій один метал (золото або срібло)

слугує загальним еквівалентом і основою грошового обігу, а функціонуючі

монети і знаки вартості розмінюються на дорогоцінні метали.

Система золотого монометалізму пройшла ряд еволюційних етапів.

На стадії золотомонетного обігу (середина XIX ст. – 1914 р.) в її

основі знаходились золоті монети. При цьому банкноти безперешкодно

обмінювались на золото. Ця система не знала ні нестачі, ні надлишку грошей,

але вона – найдорожча грошова система, до того ж малорухома і негнучка.

Золотомонетний стандарт найкраще відповідав потребам індустріального

суспільства доби вільної конкуренції, сприяв розвитку виробництва,

вдосконаленню кредитної системи, поширенню світової торгівлі і вивозу

капіталу. Основними характерними рисами золотомонетного стандарту були такі

його переваги:

1. у золотомонетній грошовій системі золото виконує всі функції

грошей, а у внутрішньому грошовому обігу перебувають повноцінні

золоті монети;

2. дозволено вільне карбування золотих монет приватними особами (як

правило на монетному дворі);

3. дозволявся вільний вивіз та ввезення золота, іноземної валюти і

функціонування вільних ринків золота;

4. неповноцінні грошові знаки (банкноти, металева розмінна монета) в

процесі обігу вільно і необмежено розмінювалися на золото, що

забезпечувало рівновагу між грошовою і товарною масами.

Таке функціонування золотомонетного стандарту вимагало наявності

достатніх золотих запасів у центральних емісійних банках, які одночасно

були резервом внутрішнього монетного обігу, що забезпечував вільний обмін

банкнот на золото, та резервом світових грошей. Проте зростання бюджетних

дефіцитів і збільшення емісії паперових грошей в обігу привели в роки

Першої світової війни до значного перевищення грошово – паперової маси в

обігу над обсягами золотих запасів емісійних банків. Це привело до

припинення вільного обміну паперових грошей на золоті монети і ліквідації

золотомонетного стандарту в країнах – учасниках війни. Під час грошових

реформ 1934 – 1929 рр. Були зроблені спроби відновити золотомонетний

стандарт, але вже у двох обмежених формах – золотозливкового і

золотодевізного стандартів.

Золотозливковий стандарт – це система, за якої золоті монети

вилучаються з обігу і переплавляються в зливки золота, а обмін банкнот на

золото відбувається шляхом продажу золотих зливків по фіксованій державній

ціні, яка відповідає встановленому золотому вмісту паперових грошей.

З 1944 р. відбувається перехід до нової грошової системи –

золотодевізного стандарту (Бреттон – Вудська грошова система – за назвою

американського містечка Бреттон – Вудс, де була укладена угода про перехід

на нову грошову систему). За цієї системи грошові знаки взагалі не

обмінювались на золото (центральні банки обмінювали на золото свою

національну валюту, що нагромадилась в інших країнах), а фіксований курс

національної валюти (її купівельна сила) підтримувався шляхом купівлі –

продажу іноземної валюти (девіз) на фондових біржах.

На зміну системі золотого монометалізму у 70 – х роках приходить

система нерозмінних кредитних грошей ( Ямайська грошова система), яка

характеризується наступними рисами:

V остаточна демонетизація золота;

V відмінна золотого вмісту кредитних грошей (банкнот);

V панування символічних (готівкових і безготівкових) грошей;

V посилення емісії грошей з метою кредитування приватного підприємництва

і держави;

V державне регулювання грошового обігу.

Сучасний грошовий обіг утворюється сукупністю грошових засобів, що

виступають у двох формах: готівка (банкноти і розмінна монета) і

безготівкові гроші (чекові рахунки, “електронні гроші”, кредитні картки).

За обсягом в ринковій економіці готівка нині значно уступає безготівковим

грошам; банкноти і розмінна монета сьогодні складають тільки 10 – 20% усіх

грошових засобів.

В різних країнах існують грошові системи з твердим забезпеченням

грошей і вільного грошового обігу. Таке розмежування пов’язане з

регулюванням дефіциту грошової маси в обігу. В системах з твердим

забезпеченням існують норми покриття (забезпечення) грошей іноземною

валютою та золотом. При цьому існує небезпека появи нестачі грошей в обігу

(дефляції), якщо грошові ресурси не можуть зростати через нестачу запасу

іноземних девіз в центральному банку. За вільного грошового обігу завжди є

ймовірність надмірного зростання кількості грошей в обігу, що веде до

інфляції, адже не існує законодавчих норм про покриття (забезпечення)

грошей, що знаходяться в обігу.

Отже, в різних системах грошового обігу існувало, змінюючи один

одного, кілька типів загального грошового еквівалента: товарний (товарні

гроші), ваговий (металеві гроші), карбований (монетні гроші), емісійний

(символічні гроші), депозитно – електронний (банківські депозити,

“електронні гроші”, кредитні картки).

В процесі зміни типів грошових систем золото втратило більшість

грошових функцій, воно демонетизувалось. За приблизними оцінками, у

стародавні і середні віки (до 1600 р.) на різні виплати було видобуто 13,3

тис. т золота, а з 1600 по 1990 роки – ще 106,2 тис. т . Сьогодні близько

третини всього золота (38 – 39 тис.т) зосереджено в державних запасах

різних країн, приблизно чверть (28 – 30 тис.т) – тезаврована, тобто

накопичена приватними особами, більше третини (40- 42 тис. т) – використано

в ювелірних, зубопротезних і промислово – технічних виробах, певна частина

(9 – 13 тис. т) знаходиться у похованнях, гробницях, скарбах, руїнах

стародавніх міст, в затонулих кораблях на дні морів і океанів.

Водночас, в сучасній економіці здійснює обіг велика різноманітність

грошових засобів, що породжує проблему виміру грошової маси.

(

( Демківський А.В. “Гроші та грошовий обіг”: навчально – методичний

посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999р. – Стор. 51 – 63

*Ковальчук В. “Основи економічної теорії” короткий курс, - Тернопіль,

1999р. – Стор. 38 – 39

*ЛагутінВ.Д. “Гроші та грошовий обіг”: навчальний посібник – 3-є видання,

- Київ: Товариство “Знання”, 2001р. – Стор. 25 - 27

-----------------------

Ринок продуктів

Ринок ресурсів

Населення

Підприємства

Банки


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.