реферат скачать
 

Аналiз iнвестицiйної дiяльностi в умовах ринкової економiки

розділі. Керуючись цими принципами визначаються можливі джерела

фінансування.

В процесі підготовки цього розділу бізнес-плану також слід розглянути

склад привабливих джерел капіталу, в перчу чергу, можливість залучення

засобів іноземних інвесторів. Форми такого залучення можуть бути

найрізноманітніші - грошовий вклад в іноземній валюті; майновий вклад;

забезпечення одержання кредитів іноземних банків; залучення до будівництва

закордонного підрядчика та його фінансування; передача прав на використання

патентів, ліцензій, “ноу-хау”; забезпечення підготовки кадрів для

ефективної експлуатації об’єкта та інші.

Повний варіант бізнес-плану, викладений вище, розробляється по

крупним інвестиційним проектам при необхідності залучення великих сум

інвестиційних ресурсів. ПО інвестиційним проетам, які не вимагають високих

розмірів залученого капіталу (в практиці інвестиційної діяльності України -

до 100.000 доларів США або відповідно в національній валютв по поточному

курсу), розробляється і подається короткий варіант бізнес плану.

Розроблений бiзнес-план дає можливiсть iнiцiаторам iнвестицiйного

проекту майбутнiм iнвесторам докладно оцiнити доцiльнiсть його реалiзацiї i

очiкувану ефективнiсть.

2.2. Методи оцiнки ефективностi реальних iнвестицiй.

Оцiнка ефективностi iнвестицiй являє собою найбiльш вiдповiдальний

етап в процесi прийнятя iнвестицiйних рiшень. Вiд того, наскiльки

об’єктивно i докладно проведена ця оцiнка, залежать строки повернення

вкладеного капiталу i темпи розвитку компанiї (фiрми). Ця об’єктивнiсть i

докладнiсть оцiнки ефективностi iнвестицiйних проектiв в значнiй мiрi

визначається використанням сучасних методiв проведення такої оцiнки.

Слiд вiдмiтити, що методи оцiнки ефективностi капiтальних вкладень,

якi використовуються на даний час в вiтчизнянiй практицi, не можна визнати

коректними. Обидва показника якi використовуються в цих цiлях - коефiцiєнт

ефективностi (вiдношення середньорiчної суми прибутку до суми капiтальних

вкладень) та строк окупностi (обернений йому показник) мають ряд суттєвих

недолiкiв, якi не дозволяють одержати об’єктивну оцiнку ефективностi

реальних iнвестицiй.

Так в чому суть цих недолiкiв? Перший з них полягає в тому, що при

розрахунках кожного iз перерахованих показникiв не враховується фактор часу

- нi прибуток, нi обсяг коштiв якi iнвестуюються не одержують реальної

вартостi. Звiдси, в процесi розрахунку порiвнюються свiдомо незрiвняннi

велечини - сума iнвестицiй в реальнiй вартостi i сума прибутку в майбутнiй

вартостi. Другий iз недолiкiв використованих показникiв полягає у тому, що

показником повернення iнвестованого капiталу приймається тiльки прибуток.

Але, в реальнiй практицi iнвестицiї повертаються у виглядi грошового

потоку, який складається iз суми чистого прибутку i амортизацiйних

вiдрахувань. Звiдси, оцiнка ефективностi iнвестицiй тiльки на основi

прибутку суттєво спотворює результати розрахункiв (штучно занижує

коефiцiєнт ефективностi i завищує строк окупностi). I на кiнець, третiй

недолiк полягає у тому, що показники якi розглядаються дозволяють одержати

лише односторонню оцiнку ефективностi iнвестицiйного проекту, бо вони

обидва базуються на використаннi одинакових вихiдних даних (суми прибутку i

суми iнвестицiй).

Навiть такий короткий огляд вiтчизняної практики оцiнки ефективностi

капiтальних вкладень свiдчить про недоцiльнiсть її використання в сучасному

iнвестицiйному менеджментi.

Розглянем базовi принципи i методичнi пiдходи, якi використовуються в

зарубiжнiй практицi при оцiнцi ефективностi реальних iнвестицiй.

Одним iз таких принципiв є оцiнка повернення iнвестицiйного капiталу

на базi показника грошового потоку (cash flow), який формується завдяки сум

чистого прибутку i амортизацiйних вiдрахувань в процесi експлуатацiї

iнвестицiйного проекту. При цьому показник грошового потоку може прийматися

при оцiнцi диференцiйним по окремим рокам експлуатацiї iнвестицiйного

проекту або як середньорiчний.

Другим принципом оцiнки є обов’язкове зведення до реальної вартостi

як iнвестицiйного капiталу, так i сум грошового потоку.

Третiм принципом оцiнки є вибiр диференцiйованої ставки проценту

(дисконтної ставки) в процесi дисконтування грошового потоку для рiзних

iнвестицiйних проектiв.

Четвертим принципом, є варiацiя форм використованої ставки проценту

для дисконтування в залежностi вiд цiлей оцiнки. При розрахунку рiзних

показникiв ефективностi iнвестицiй в якостi ставки процента, вибираємої для

дисконтування, можуть бути використаннi: середня депозитна або кредитна

ставка; iндивiдуальна норма прибутковостi iнвестицiй з врахуванням рiвня

iнфляцiї, рiвня ризику i рiвня лiквiдностi iнвестицiй; альтернативна норма

прибутковостi по другим можливим видам iнвестицiй; норма прибутковостi по

поточнiй господарськiй дiяльностi i т.п.

Iз врахуванням вищесказаних принципiв розглянемо методику оцiнки

ефективностi реальних iнвестицiй на основi показникiв. Система цих

показникiв показана на малюнку[9].

Чистий зведений дохiд дозволяє одержати найбiльш узагальненну

характеристику результату iнвестування, тоб-то його кiнцевий ефект в

асолютнiй сумi. Пiд чистим зведеним прибутком розумiється рiзниця мiж

зведеними до реальної вартостi (шляхом дисконтування) сумою гошового потоку

за перiод експлуатацiї iнвестицiйного проекту i сумою iнвестованих в його

реалiзацiю засобiв. Розрахунок цього покахника здiйснюється по формулi:

ЧЗП = ГП - IЗ,

(2)

де ЧЗП - чистий зведений прибуток;

ГП - сума грошового потоку (в реальнiй вартостi) за весь перiод

експлуатацiї iнвестицiйного проекту (до початку нових iнвестицiй

в нього). Якщо повний перiод експлуатацiї до початку нового

iнвестування в даний об’єкт визначити важко, його приймають в

розрахунках в розмiрi 5 рокiв (це середнiй перiод амортизацiї

обладнання, пiсля чого воно пiдлягає замiнi);

IЗ - сума iнвестованих засобiв, направлених на реалiзацiю

iнвестицiйного проекту.

Використовувана дисконтна ставка при розрахунках цього показника

диференцiюється з врахуванням рiвня ризику тi лiквiдностi.

Приклад: В iнвестицiйну компанiю поступили для розгляду бiзнес-плани

двох альтернативних проектiв. Данi, якi характеризують цi

проекти, поданi в таблицi[10]. Для дисконтування сум грошового

потоку проекту “А” процентна ставка прийнята в розмiрi 10%, а

проекту “Б” - 12% (у зв’язку з бiльш довготривалим строком його

реалiзаiї). Результати дисконтування грошового потоку наведенi в

таблицi[11].

З врахуванням розрахованої реальної вартостi грошових потокiв

визначимо чистий зведений дохiд. По першому iнвестицiйному

проекту вiн складе: 8758 - 7000 = 1758 дол. США. По другому

iнвестицiйному проекту

вiн складе: 8221 - 6700 = 1521 дол. США

Таким чином порiвняння показникiв чистого зведеного прибутку по

представленим iнвестицiйним проектам показує, що проект “А” є

бiльш ефективним, нiж проект “Б” (хоча по проекту “А” сума

iнвестованих зособiв бiльша, а їх вiддача у виглядi майбутнього

грошового потоку менша, нiж по проекту “Б”).

Iндекс прибутковостi.

ГП

IП = ,

(3)

де IП - iндекс прибутковостi по iнвестицiйному проекту;

ГП - сума грошового потоку в реальнiй вартостi;

IЗ - сума iнвестицiйних засобiв, направлених на реалiзацiю

iнвестицiйного проекту.

Приклад: Використовуючи данi по представленим iнвестицiйним проектам,

визначимо iндекс прибутковостi по ним. По проекту “А” iндекс

прибутковостi складе: = 1,25. По проекту ”Б” iндекс

прибутковостi складе: = 1,23. Порiвняння iнвестицiйних

проектiв по показнику “iндекс прибутковостi” показує, що проект

“А” є бiльш ефективним.

Перiод окупностi.

ПО = ,

(4)

ГПп

де ПО - перiод окупностi вкладених засобiв по iнвестицiйному проекту;

IЗ - сума iнвестицiйних засобiв, направлених на реалiзацiю

iнвестицiйного проекту .

ГПп - середня сума грошового потоку (в реальнiй вартостi) в перiодi.

При короткострокових вкладеннях цей перiод приймається за один

мiсяць, а при довгострокових - один рiк.

Приклад: Використовуючi данi по представленим iнвестицiйним проектам,

визначимо перiод окупностi по ним. Для цього в першу чергу

визначимо середньорiчну суму грошового потоку в реальнiй

вартостi. По проекту “А” вона складе: = 4379 дол. США, а

по проекту “Б” - вiдповiдно: = 2055 дол. США. З

врахуванням середньорiчної вартостi грошового потоку перiод

окупностi по проекту “А” складе:

= 1,6 року, а по проекту “Б” : = 3,3 року.

Порiвняння iнвестицiйних проектiв по показнику “перiод

окупностi” свiдчить про вагомi переваги проекту “А” перед

проектрм “Б” (при порiвняннi проектiв по показникам “чистий

зведений прибуток” та “iндекс прибутковостi” цi переваги були

менш замiтнi).

Внутрiшня норма прибутковостi.

Цей показник є найбiльш важким i цiлком новим для нас показником з

позицiї механiзму його розрахунку. Вiн характеризує рiвень прибутковостi

конкретного iнвестицiйного проекту, який виражається дисконтною ставкою, по

якiй майбутня вартiсть грошового потоку вiд iнвестицiй призведе до реальної

вартостi iнвестованих коштiв. Внутрiшню норму прибутковостi можна

охарактеризувати i як дисконтну ставку, при якому чистий зведений прибуток

в процесi дисконтування буде зведений до нуля.

Приклад: Використовуючi данi по представленим iнвестицiйним проектам,

визначимо по ним внутрiшню норму прибутковостi. По проету “А”

нам необхiдно найти розмiр дисконтної ставки, по якiй реальна

вартiсть грошового потоку (8758 дол. США) за 2 роки буде

дорiвнювати сумi iнвестованих засобiв (7000 дол. США). Розмiр

цiєї ставки складає 11,9%, який i являє собою внутрiшню норму

прибутковостi цього проекту. По проекту “Б” необхiдно,

вiдповiдно, знайти розмiр дисконтної ставки, по якiй реальна

вартiсть грошового потоку (8221 дол. США) за 4 роки буде

дорiвнювати сумi iнвестованих засобiв (6700 дол. США). Розмiр

цiєї ставки складає 5,2%, яка також представляє собою внутрiшню

норму прибутковостi цього проекту. Спiвставляючи показники

внутрiшньої норми прибутковостi, ми бачимо, що по проекту “А”

вона бiльш нiж в двiчi вища, нiж по проекту “Б”, що свiдчить про

вагомi переваги проекту “А” при його оцiнцi по цьому показнику.

Всi показники якi були розгляненi вище, находяться в тiсному зв’язку

мiж собою. Характер цього взаємозв’язку наведено на малюнку[12]. Ось чому

при оцiнцi ефективностi реальних iнвестицiй всi показники якi були

розгляненi, варто розглядати в комплексi.

Результати оцiнки ефективностi реальних iнвестицiйних проектiв

використовуються при формуваннi iнвестицiйного портфелю компанiї.

РОЗДІЛ III.

Здійснення інвестиційної діяльності на прикладі банківської системи.

3.1. Суть та цілі банківських інвестицій.

Інвестиційна діяльність фінансово-кредитних установ здійснюється

спеціальними інвестиційними банками і комерційними банками. Інвестиційні

банки- це різновид спеціальних кредитних інститутів, мобілізуючих

довгостроковий позичковий капітал і віддаючих його в розпорядження

позичальникам (підприємцям і державі) через випуск і розміщення облігацій

або інших видів боргових зобов`язань. Інвестиційні банки виступають не

просто посередниками між позичальником і інвесторами, а вролі гарантів

емісії і організаторів вторинного ринку цінних паперів - вони купують та

продають великі пакети акцій і облігацій за свій рахунок, надаючи кредити

покупцям цінних паперів.

За організаційною формою та юридичним статусом інвестиційні банки

являють собою неоднорідну групу установ, що обумовлено особливостями

національних ринків позичкового капіталу та розбіжностями у банківському

законодавстві окремих країн. Класичний тип інвестиційних банків притаманний

США, де комерційним банкам заборонено займатися інвестиційною діяльністю

(крім операцій з державними та муніціпальними облігаціями). До Асоціації

інвестиційних банкірів США входять близько 700 інвестиційних банків. В

Західній Європі такого чіткого розгалуження між комерційними банками і

інвестиційними банками не існує. У Великобританії інвестиційними операціями

займаються торговельні банки, найбільш впливові з яких (близько 60) входять

до Асоціації емісійних домів. З 70-х рр. в цю діяльність активно

втручаються комерційні банки.

В банківській практиці інвестиціями є засоби банків, вкладенні в цінні

папери підприємств, організацій, установ різних форм власності на порівняно

довгий термін часу.

Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій,

формує його інвестиційний портфель. Інвестиційний портфель включає, як

правило, акції промислових підприємств, компаній, облігацій, боргові

зобов`язання (векселі) переважно довгострокового характеру.

Цінні папери можуть бути об`єктом банківських інвестицій при двох

умовах:

вони повинні обертатися на ринку;

служити борговими зобов`язаннями.

Основна мета банків як інвесторів вбачається в тому, щоб забезпечити

собі збереження коштів, тоб-то безпечність вкладень, дохідність банківських

інвестицій, їх ліквідність та ріст.

Деякі західні вчені відносять до інвестиційних цілей диверсифікацію

інвестиційного портфелю, хоча вона виступає скоріш за все, методом

регулювання інвестиційної діяльності банку для досягнення банківськиї

цілей, тоб-то є наслідком цих цілей.

Під безпекою, слід розуміти невразимість вкладень від зворушень на

фондовому ринку та стабільність одержання доходу. Безпека зазвичай

досягаєть збитками дохідності і росту вкладень. Найбезпечнішими вважаються

вкладення в облігації державних позик, котрі забезпечуються своїм

економічною вагою та платоспроможністю держави.

Якщо банк зацікавлений в доходності цінних паперів, тоб-то в одержані

максимально можливих дивідентів по акціям і процентів по боргових

зобов’язаннях, то йому, імовірно, прийдеться пожертвувати безпекою,

оскільки рахується, що більш дохідними є цінні папери акціонерних товариств

з низьким інвестиційним рейтингом. Однак це не означає, що чим ненадійніші

цінні папери тим вони більше приносять доходу. Дохідність залежить і від

інших чинників. Оптимальне поєднання безпечності і дохідності досягається

ретельною і періодичною провіркою та підбором цінних паперів.

Ліквідність цінних паперів означає швидке та беззбиткове для їх

власників переведення цих паперів в гроші. Ліквідність не обов’язково

пов’язана з іншими інвестиційними цілями. Вона означає, що при певній ціні

завжди знайдуться покупці, котрі придбають ці цінні папери.

Нарощувати вкладення можуть лише власники акцій. Збільшення капіталу

забезпечується в основному за рахунок простих акцій акціонерних товариств

котрі розвиваються, і котрі працюють в передових галузях народного

господарства. Такі акції, як правило, приносять низький рівень дивідентів,

але забезпечують швидке подорожчення капіталу.

Таким чином, потрібно відзначити, що ні один цінний папір не

відповідає одночасно всім інвестиційним цілям, треба знайти компроміс між

цілями інвестора. Якщо цінні папери надійні, то дохідність буде низькою,

тому що інвестори, надаючи перевагу надійності, будуть купляти їх по більш

високій ціні, порівнянно з номінальною, ціною, що відповідно знизить

дохідність. Таке ж положення і при виборі інших цілей. Якщо прогнози

вкажуть на ріст капіталу, то на такі цінні папери виникає підвищенний

попит, в результаті якого будуть рости ціни і снижуватись дохідність.

Особливу увагу комерційні банки приділяють якості цінних паперів при

їх купівлі, хоча надійного методу визначення захисту вкладених коштів на

довгий термін немає, оскільки іноді мають місце ситуації, котрі неможливо

передбачити.

Таким чином, коли визначені цілі інвестування, необхідно вибрати ті

цінні папери, котрі відповідають цим цілям. З цією метою спочатку проводять

галузевий аналіз, відбір галузей, діяльність яких за певний період дає

найкращі результати. За допомогою такої оцінки прогнузується перспективи

розвитку галузі, робляться висновки про взаємозв’язок обсягу виробництва,

прибутку, рівня цін, і т.д. Після цього робиться аналіз публікованої

фінансової звітності і порівнюють результати за ряд років в процентному і

вартісному відображенні. Основними показниками, котрі розглядаються при

такому аналізі, є обсяг продажі і загальна виручка, балансовий прибуток,

чистий прибуток, ставка податку, розподілення активів та ін.

Пізніше розрахувуються ключеві коефіцієнти: норми прибутку на

акціонерний капітал; коефіцієнт прибутковості (відношення чистого прибутку

до виручки від реалізації); коефіцієнт обернення коштів (визначається

шляхом ділення виручки від реалізації до вартості активів акціонерного

товариства); співвідношення власних і позичкових коштів, коефіцієнт

ліквідності та інші показники. Ці коефіцієнти доцільно співставити з

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.