реферат скачать
 

Гражданство

p> Поновлення у громадянстві можливе для особи, яка мала громадянство даної держави, але потім з якихось причин втратила його. Від натуралізації поновлення у громадянстві відрізняється спрощеним порядлком вирішення питань.

Вибір громадянства - оптація - має місце у випадках, коли якась територія переходить від олнієї держави до іншої. Мешканцям такої території надоється право вибирати громадянство тієї яи іншої держави, тобто зберегти те громадянство, яке було чи набути нове.

Надання громадянства України здійснюється незалежно від расової чи національної приналежності, статі, освіти. Воно виключає дискримінацію будь-якого типу, але в законі
України "Про громадянство України" (ст.

17) існує декілька умов прийняття до громадянства України:

відмова від іноземного громадянства (як вже згадувалося раніше, в
Україні існує єдине громадянство і за ст. 10 цього закону за громадянином України не визнається належність до громадянства іноземної держави; постійне проживання на території України протягом останніх 5 років .

Це правило не поширюється на осіб, які прибули до України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один з їх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування; наявність законних джерел існування; визнання та виконання Конституції України.

Головною постійно діючою умовою поповнення корпуса громадян є набуття громадянства за народженням. Ця основа випливає із поєднання двох принципів набуття громадянства:
"право крові", тобто з урахуванням громадянства батьків, і "право грунту",- тобто в залежності від місця народження.

Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві
України, є громадянином України незалежно від місця народження (за ст.13 Закону України "Про громадянство України").

У випадку, якщо один із батьків дитини на момент народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства чи невідомим, то дитина набуває громадянство
України незалежно від місця народження (за ст.14 ч.3 Закону України "Про громадянство України").

При різному громадянстві батьків, якщо лише один з них перебував у громадянстві України, питання про громадянство дитини незалежно від місця народження дитини вирішується письмовою згодою батьків (за ст.14 ч.2 Закону України "Про громадянство України").

Принцип права грунту застосовується до громадянства дітей, які народились на території України, батьки яких невідомі. Дитина, яка знаходиться на території України і батьки якої невідомі, є громадянином України (за ст.16

Закону України "Про громадянство України"). Цей же принцип розповсюджується і на дітей, які народилисьна території України від батьків без громадянства (за ст.15 Закону України
"Про громадянство України").

Конституція і та закон про громадянство встановлює перш за все ці загальні основи, які визщначають суттєві риси відносин громадянства. Серед них потрібно виділити слідуючі.

1.Громадянство являється єдиним, але в законі "Про громадянство
України" за ст. 1: "На підставі міждержавних договорів допускається подвійне громадянство". Цей принцип являється найважливішим і закріплюється в Конституції України (ст. 4).

Значення цієї норми полягає не тільки у встоновленні єдиного українського громадянства, але і у визначенні умов приналежності громадян України до громадян республіки. єдине громадянство в державі являється неохідною умовою його суверенного статусу, збереження цілісності.

2.громадянство україни являється рівним незщалежно від набуття громадянства. Законодвство не встановлює ніяких особливостей та відмінностей в правовому статусі осіб, які набули громадянства

України за різними підставами: за народженням, через прийняття до громадянства, через поновлення у громадстві України та інше.

3.Громадянство України має відкритий та рівноправний характер. Це виражається, по-перше, в закріпленій законом нормі про те, що в Україні кожна людина має право на громадянство. В ст. 15 закону встановлено, що дитина, яка народилася на території України від особи без громадянства, є громадянином України.

Вільний характер громадянина України виражається, по-друге, в тому, що
Конституція (ст.25 ч.1) і закон

(ст.20 ч.1) закріплюють право громадянина України змінювати громадянство. Ніхто не може бути позбавлений цього права. Притаманний громадянству стійкий характер зв'язків особи і держави не означає насильницького та вимушеного утримання людини в громадянстві.
Це б зачіпляло його свободу.

4.Конституція України (ст.25) закріплює, що громадяни України не можуть бути позбавленні свого громадянства.

Позбавлення - це розторгнення громадянських зв'зків по ініціативі держави, в одностороньому порядку, яке не передбачає в якості умови погодження громадян.

5.Українське законодавство виходить з принципу збереження громадянства
України особам, які проживають за межами України (за ст.7 Закону України "Про громадянство
України"). Такого роду норма випливає із природніх прав людей вибирати місце проживання, вільно виїзджати за межі України і без перешкод повертатися.

6.Громадянство України базується на відмові автоматичноі його відмови при укладанні або розірванні шлюбу громадянином України з особою, яка перебуває в інозенмому громадянстві, а також при зміні громадянства одним із подружжя (за ст. 6 Закону України "Про громадянство України"). Цей принцип відображає сутність громадянства як індивідуального, персонального зв'язку особи з державою, недопустимість автоматичного припинення громадянства без волевиявлення особи і дотримання встановленого порядку. Крім того, подібна норма виходить із визнання шлюбу рівноправним союзом, не допускаючи безумовного слідування жінки (чоловіка) громадянству чоловіка (жінки).

7.Принцип захисту та заступництво громадян України, які перебувають за кордоном закріплений в

Конституції України (ст.25) і в Законі про громадянство (ст. 8). В
Законі закріплено, що державні органи

України, дипломатичні представництва та консульські установи України зобов'язані вживати заходів щодо забезпечення громадянам України можливості користуватися в повному обсязі правами, які встановлені законодавством держави перебування. Конституція України також встановлює, що громадянин України не може бути висланий за межі України або виданий іншій державі (ст. 9 Закону про громадянство).

8.Закон України про громадянство ввів такий інститут як заслужене громадянство (ст.17 Закону України

"Про громадянство України"). Заслужене громадянство може бути надано особі, яка не являється громадянином України, але має визначні заслуги перед Українською державою. Заслужене громадянство надоється Президентом України.

Неспівпадання принципів набуття і припинення громадянства в різних країнах породжує такий стан, як біпартизм або особа залишається взагалі без громадянства. Правове положення осіб без громадянства в багатьох випадках збігається з правовим положенням іноземних громадян. Але є і певні межі в їх правовому статусі, так як для особи без громадянства немає необхідності розглядати своє відношення до іншої держави. Особами без громадянства являються ті, які не можуть довести свою приналежність до громадянства будь-якоі держави.

Наприклад, згідно австрійського закону, дитина старше 6 місяців, яка була знайдена на територіі Австріі, буде вважатися особою без громадянства. Особою без громадянства може бути і особа, яка по своїй волі припинила своє громадянство.

Біпартизм (подвійне громадянство) - одночасне перебування особи в громадянстві двох або більше держав. Це практика, до якої більшість держав відносяться негативно. Але не дивлячись на це, в країнах "третього світу" біпартизм - явище досить поширене, що пов'язане з широкою міграцією населення, а також з росходженням законодавств різних держав у питаннях про порядок набуття і втрати громадянства.

Наприклад, дитина, яка народилася на мексиканській ториторіі від батьків-австрійців, буде мексиканським громадянином за Конституцією Мексики і австрійським громадянином за австрійським законом. Подвійне громадянство в деяких випадках створює для осіб з подвійним громадянством певні складненнями, якщо кожна із держав вимагає від нього виконання громадянських обов'язків. Держави негативно відносяться до такого стану і укладають договори про запобігання випадків подвійного громадянства, зобов'язуючи при цьому осіб, які мають громадянство обох країн договору, вибирати одне громадянство і тим самим припинити інше громадянство. У всякому випадку, держава не визнає за своїми громадянами ніяких прав, які випливають із ннаявності у нього іншого громадянства. Більше того, такі громадяни піддаються іноді певним обмеженням в правах. Наприклад, згідно абз.3 ст.16 Конституціі Румуніі "публічні функціі і високі посади можуть займатися лише особами, які мають лише румунське громадянство і місце проживання в країні".

Найбільш поширеним і демократичним засобом усунення випадків подвійного громадянства, яке створює юридичну невизначенність і яка порушує тим самим оптимальний режим правового регулювання статусу індивіда внутрішньодержавним правом являється оптація, яка означає вибір громадянства особи, що має більш, аніж одне громадянство.

Втрата громадянства, тобто втрата правового зв'язку особи з даною державою, можлива за слідуючими підставами: внаслідок виходу з громадянства за волевиявленням особи
(експобріація), вимушене позбавлення громадянства особи державою, яке було набуте за народженням
(денаціоналізація), або вимушене позбавлення громадянства натуралізованих осіб (денатуралізація). Громадянство може бути також припинене на основі міжнародного договору або ж за інших підстав, передбачених відповідним законом.

Громадянство України може бути припинене за різщними підставами.
Головними є: вихід з громадянства, відміна рішення при прийняття до громадянства, вибір громадянства
(оптація).

Вихід з громадянства України - головна підстава припинення громадянства. Закон передбачає дві форми виходу з громадянства України : за клопотанням громадянина України і в порядку регістраціі. В першому випадку рішення про вихід з громадянства приймається Президентом
України, а в другому - припинення громадянстварегіструється відповідними органами внутрішніх справ.

В такому спрощеному порядку заявити про намір вийти з громадянства
України може особа, у якої хоча б один з батьків, чоловік чи дитина мають інше громадянство, або якщо особа виїхала на постійне місце проживання в іншу державу у встановленому законом порядку і немає ніяких перешкод, передбачених законом.

Основою для відклонення клопотання являється наявність у громадянина
України невиконаних обов'зків перед державою або майнові зобов'язання перед фізичними чи юридичними особами
(ст.20 Закону України "Про громадянство України"). Вихід з громадянства також не допускається, якщо особу, яка порушила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого або щодо неї є вирок суду, який набрав законої сили і підлягає виконанню (ст.20 Закону України "Про громадянство України").

Основою припинення громадянства України є також відміна рішення про прийняття до громадянства України

(ст.21 Закону України "Про громадянство України"). Підставою для цього являється набуття громадянства

України внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів.

Позбавлення громадянства носить персональний характер і є санкцією держави по відношенню до особи, яка допустила протиправну поведінку. Але така міра застосовується лише до натуралізованих громадян, і лише порівняно невеликого терміну після натуралізації. Так згідно Основного
Закону ФРН абз.1 ст.16 "німеціке громадянство не може бути відібраним. Втрата громадянства може наступити лише на основі закону, а проти волі особи - лише у тому випадку, якщо воно тим самим не стає особою без громадянства". В абз.2 ст.2

Конституції Іспанії встановлюється, що один іспанець за походженням не буде позбавлений своєї національності"; натуралізовані, виходячи з цього, можуть бути її позбавлені. Австрійський закон, який допускає побавлення громадянства натуралізованих громадян, забороняє це по закінченню 6 років після натуралізації

(абз.3 параграф 34). Вихід з громадянства може відбутися і за бажанням самої особи. В законі про громадянство

Нової Зеландії 1977 року закріплена слідуюча норма: "Громадянин Нової
Зеландії, який досяг 18-річного віку і набув повну правоздатність, а также визнається законом іншої країни, може в будь-який час подати заяву про відмову від свого громадянства Нової Зеландії у встановленому порядку"
(ст.15). Аналогічні положення містяться в законах про громадянство більшості сучасних держав.

Визначення в Законі громадянства як зв'язку людини з державою виражається в сукупності їх взаємних прав , обов'язків та відповідальності, які засновані на визнанні та поваги основних прав та свобод. За Конституцією

України (ст.22) права і свободи громадянина і людини не є вичерпними.

Громадянство являє собою постійний правовий зв'язок особи і держави, який заключається у регламентації взаємних прав і обов'язків. Причому праву громадянина кореспондує відповідний обов'язок держави і навпаки.

Перелік фундаментальних прав та основних обов'зків міститься у основоположеному законі держави-

Конституції. Об'єм правового статусу громадянина є важливим для визначення рівня впорядкованості суспільних відносин, оскільки повага права кожного члена суспільства є запорукою побудови демократичної правової держави.

Основні права та обов`язки можна класифікувати таким чином: по-перше, можна виділити дві загальних групи

- негативні і позитивні. Негативні, які полягають в тому, що особи не зацікавлені у втручанні держави щодо здійснення цих прав і свобод. Це: фундаментальні свободи, які в свою чергу поділяються на: право на особисту недоторканість

Це право, включаючи право на життя, являє собою основу практично всоьго правового статусу людини, тому що без такої передумови інші права та свободи втрачають сенс. Одну з найбільш чітких формулювань цього блоку питань ми можемо знайти в Конституції України ст.29: "Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність", а також в ст.27 Конституції України: "Кожна людина має невід'ємне право на життя". В цій статті вказано ще, що людина не може бути свавільно позбавлена життя, і, що життя людини повинна захищати держава. право на свободу приватного життя

До цього ж права можна додати право на недоторканність житла, таємницю кореспонденції, право на захист приватного способу життя. Це виявлення особистої свободи отримують в демократичних державах конституційні гарантії. В авторитарних умовах, а особливо в політичних режимах влада намагається контролювати особисте життя людей для того, щоб використовувати інформацію для посилення панування над ними.

На Україні ці принципи регулюються ст.30, 31, 32 Конституції України. В них зазначається, що кожному громадянину України гарантується недоторканність житла і, що ніхто не зазнавати втручання в його особисте життя, крім, звичайно, випадків, передбачених Конституцією України. право на свободу пересування

Це також важливе виявлення особистої свободи. Сучасна людина, якій завжди потрібно кудись виїхати і, можливо, навіть є життєво необхідним, повинна мати можливість пересуватись по країні і оселятися там, де їй надаються більш сприятливі умови для розвитку його особистості. Право на свободу пересування закріпленні в ст.33 Конституції України. Як раніше уже згадувалось, в умовах тоталітарних, а також авторитарних режимах, влада прагне обмежити навіть таку свободу, вказуючи людині, де селитись, а також контролюючи пересування людини. громадські та політичні права та свободи: свобода слова та думки, релігії, освіти, друку

Сюди можна віднести свободу думки та слова. Свобода думки - це, перш за все, свобода від якого-небуть ідеологічного контролю, коли людина сама вирішує, що їй думати і як їй думати, у що вірити і у що невірити, яких духовних цінностей притримуватись. Такі принципи визначені в ст.34, 35 Конституції України.

Встановлено, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова. свобода об'єднань, партій

По загальному правилу у демократичних країнах об`єднання утворюються вільно, хоча і зустрічаються деякі виключення (ст.36 Конституції України). Так, об`єднання не повині переслідувати ціль збагачення, тому що статус такого роду об`єднань регулюється не конституційним, а цивільним, торговельним правом.Крім того, деякі категорії об`єднань забороняються в зв`зку з політичними мотивами
(ст.37 Конституції України).

свобода зібрань

Свобода зібрань - це необмежена можливість в закритих приміщеннях. Хоча це і не обов`язкова якість зібрання. Законодавство України передбачає, що громадяни можуть збиратися мирно, без зброї і проводити збори, про проведення яких потрібно завчасно сповістити органам виконавчої влади чи органам місцевого самоврядування(ст. 39 Конституції України).

свобода підприємництва

За ст.42 Конституції України.

право на працю

За ст.43 Конституції України.

Є ще багато інших прав та свобод, які регламентуються Конституцією
України. У процесі розбудови незалежної української державності виникає проблема із створенням, зміною існуючого, удоскононаленням системи законодавства. Регулювання та регламентація найважливіших інститутів відносин відповідно до потреб сучасного українського суспільства є першочерговим завданням відповідних державних інститутів. Вирішення питань навколо інституту громалянства у необхідному для нас напрямку є одним із найважливіших фундаментів, на якому базується стабільність та безпека внутрішнього життя українського народу. У цьому відношенні важко переоцінити значення закону України "Про громадянство України" від 8 жовтня
1991 року, який віднайшов більшість національних шляхів, способів та методів втілення інституту громадянства у систему інших правових інститутів, враховуючи специфіку та особливості правового регулювання сьогодення в цілому.

Однією з найважливіших частин інституту громадянства є визначення всієї сукупності громадянських прав та обов'язків, що складають зміст данного інституту. Таким чином, український законодавець, надавши зміст проблематиці зовнішньо-визначеної, чітко-врегульованої форми помітно полегшив і розвинув процес нарощення і розширення законодавчої бази нашої держави на основі міжнародного досвіду у цьому питанні та врахування національних особливостей, що є визначним етапом у створенні демократичного правового, орієнтованого на громадянське суспільство.

Список використаної літератури

1. Козлова Е. И., Кутафин О. Е., "Конституціонное право России".

(Юристъ, Москва, 1995).

2. Ковалер А. И. и др. "Сравнительное конституционное право" .

(издательская фирма "Манускрипт", Москва, 1996).

3. "Права людини. Міжнародні договори України"(спілка юристів України,

Київ "Юрінформ", 1992).

4. Коментар до Конституції України. (Київ, 1996).

5. Ольховський Б. І. "Конституційні права, свободи та обов'язки громадян України" (Конспект лекції, Харків, 1994).

6. Молдован В. В. , Мелащенко В. Ф. "Конституційне право". Опорні конспекти, Словник-довідник (Київ "Юманда", 1996).

7. "Конституционное (государственное) право". Справочник. (Юристъ,

Москва, 1995).

8. Боярс Ю. Р. "Вопросы гражданства в международном праве"(Москва

"Международные отношения", 1986).

9. Баглай М. В. , Габричидзе Б. Н. "Конституционное право Росийской

Федерации" (Москва, 1996).

10. Страшун Б. А. "Конституционное (государственное) право зарубежных стран". В 4-х томах. Том 1. (БЕК, Москва, 1993).


Страницы: 1, 2


ИНТЕРЕСНОЕ



© 2009 Все права защищены.